Археологи знайшли в Еквадорі “долину загублених міст” – найбільший урбаністичний центр доколумбової епохи в басейні річки Амазонки. Він був ровесником Риму, а знайти його допомогли лазери.
Науковий журналіст Ілля Кабанов пояснює, що заважало виявити стародавні міста раніше, чому зникли їхні жителі і чи варто чекати подібних знахідок у майбутньому.
У верхів’ях Амазонки виявили сліди розвиненої цивілізації, яку порівнюють із майя. Масштаб її досягнень досі не зрозумілий
Як повідомляє «STUDway», на початку січня 2024 року міжнародна група археологів із Франції, Еквадору, Німеччини та Пуерто-Ріко повідомила про відкриття густої системи доіспанських міст у долині Упано, розташованій у тропічних лісах Амазонки на сході Еквадору. Це найбільший комплекс поселень у басейні річки — автори навіть порівнюють його із містами-державами цивілізації майя на території сучасних Мексики та Гватемали.
Археологічні розкопки в долині Упано ведуться вже кілька десятиліть, але донедавна яскравих відкриттів там не було: заважала бурхлива рослинність і те, що, на відміну від інків та майя, місцеві жителі будували будинки не з каменю, а із землі та деревини.
Проте вчені знайшли безліч курганів, залишки посуду, обгоріле насіння та інші сліди існування стародавньої спільноти. Але наскільки організованими були ці розрізнені поселення, археологи не розуміли, доки не провели у 2015 році повітряну зйомку, склавши докладну тривимірну карту поверхні під рослинністю. Її результати були опубліковані тільки тепер і стали сенсацією: виявилося, в Упано існував повноцінний комплекс міст, сполучених дорогами.
Французький археолог, основний автор дослідження Стефан Ростен назвав знахідку «долиною загублених міст». Можливо так він натякнув на британського мандрівника Персі Фосетта, який був переконаний, що в амазонських лісах знаходяться руїни стародавнього міста. Фосетт зник у 1925 році під час експедиції до Бразилії.
Цивілізації з Упано — близько 2,5 тисячі років. Її населяли десятки тисяч людей
На площі 300 квадратних кілометрів ученим вдалося виявити понад шість тисяч земляних платформ прямокутної форми, на яких колись стояли дерев’яні споруди. Висота більшості насипів складала два-три метри, а розміри – 10 на 20 метрів. Швидше за все, на них розташовувалися житлові будинки: розкопки деяких платформ виявили ями для стовпів та рештки вогнищ. Найчастіше від трьох до шести таких платформ було згруповано разом навколо центрального двору.
Розміри деяких платформ значно більші за середні, і дослідники припускають, що на них розташовувалися церемоніальні будівлі. Довжина та ширина найбільшої такої платформи становила 140 на 40 метрів при висоті близько п’яти метрів.
Платформи були оточені сільськогосподарськими полями та системою каналів для відведення води. Дослідники нарахували у долині 15 поселень, п’ять із яких були особливо великими (із щільністю забудови понад 100 земляних платформ на квадратний кілометр). Важко сказати, скільки людей могли жити там одночасно: у статті автори не навели таких оцінок. Один із дослідників говорить про 15–30 тисяч, інші дають ширший діапазон — від 10 до 100 тисяч людей.
Перші споруди з’явилися в долині 2,5 тисячі років тому — всього через кілька століть після заснування Риму. Культура, яку дослідники назвали “упано”, зберігалася приблизно тисячоліття, після чого зникла до 600 року нашої ери. Потім після двостолітнього запустіння деякі ділянки були знову заселені вже іншими людьми, але до 1200 їх закинули остаточно.
Результати дослідження дозволяють зробити кілька припущень про давніх жителів долини Упано.
По-перше, вони були працьовиті та наполегливі. Поселення були з’єднані сіткою доріг, найдовша з яких простяглася щонайменше на 25 кілометрів. Будуючи дороги, жителі долини Упано знімали ґрунт і складали його на узбіччях, прагнучи отримати ідеально прямі напрямки, які не прямували вздовж вигинів ландшафту. Оскільки через відсутність швидкісного транспорту ніякого практичного сенсу в такому випрямленні не було, вчені припускають, що упано знаходили в ньому якусь символічну та ритуальну цінність.
По-друге, упано могли конфліктувати із сусідами — про це говорять численні захисні рови та перегороджені в деяких місцях дороги.
По-третє, аналіз залишків крохмалю на кераміці говорить про те, що упано вирощували кукурудзу, квасолю, маніоку та батат.
По-четверте, хоча археологи поки що не знають, чому будівельники споруд у долині Упано врешті-решт залишили її, у цьому точно не були винні європейці та принесені ними хвороби. Поселення занепали задовго до першої експедиції Христофора Колумба в 1492 році. Судячи з знайденого вченими прошарку попелу, люди могли піти з цієї місцевості після серії вивержень вулканів.
Південну Америку знову охопила «золота лихоманка» — цього разу археологічна
Корінні народи населяли басейн Амазонки понад 12 тисяч років, але щільні ліси регіону досі ускладнювали пошук слідів стародавніх спільнот. В останні роки ситуація змінилася: у американській археології почалася своєрідна «золота лихоманка». Вчені регулярно роблять дивовижні відкриття на континенті, який довгий час до прибуття європейських колонізаторів вважався малонаселеним.
Наприклад, у 2018 році британські та бразильські археологи повідомили про відкриття залишків укріплених поселень у верхів’ях бразильської річки Тапажос, притоку Амазонки. За оцінкою дослідників, в оточених ровами селах південної частини басейну Амазонки наприкінці доколумбового періоду (тобто у 1250–1500 роках) могли мешкати до мільйона людей.
У 2022 році німецькі та британські фахівці знайшли в Болівії — за допомогою тих самих лідарів — великі поселення зі ступінчастими платформами, прямокутними курганами та конічними пірамідами заввишки до 22 метрів. Вони були заселені в 500–1400 роках. Ці поселення оточувала мережу каналів та водосховищ.
Восени 2023 року у журналі Science вийшла стаття, автори якої припустили, що у басейні Амазонки чекають відкриття до 24 тисяч археологічних пам’яток.
Нарешті, ґрунтуючись на даних уже не лідарів, а родючості особливого типу ґрунту, який є у регіоні, автори одного з досліджень припустили, що в басейні Амазонки могли жити не менше восьми мільйонів людей у 1492 році. Йдеться про так звану тера прета, або «амазонську чорну землю». Це темний родючий шар грунту, що став результатом людської діяльності, а не існував тут спочатку. Він містить суміш органічних та неорганічних матеріалів, включаючи золу, кераміку, кістки, раковини, залишки їжі та гній. Такий «коктейль» збагатив землю поживними речовинами, необхідними вирощування врожаю.
Терра прета зустрічається у багатьох південноамериканських країнах, зокрема у Болівії, Еквадорі та Перу. Але найбільше її у Бразилії, де чорний ґрунт покриває 3,2% зайнятої лісами території — понад 150 тисяч квадратних кілометрів, що перевищує площу, наприклад, Таджикистану. Товщина терра прету досягає майже чотирьох метрів, а вік найстаріших верств сягає п’яти тисяч років.
Все це говорить про широку поширеність у минулому процвітаючих поселень корінних народів, які істотно змінили природний ландшафт. Басейн Амазонки не був первозданним острівцем дикої природи до приходу європейців: упродовж тисячоліть він підтримував складні суспільства людей, історію яких ми лише почали відкривати.
Також раніше ми писали про те, як отрута одного з найсмертоносніших павуків у світі може одного дня врятувати ваше життя