Ази професії: що не так в Україні з журналістикою

journalist-

Останнім часом потуги в бік зміни системи освіти в Україні показово набрали шалених обертів: у країні і Закон «Про вищу освіту» прийняли, і всілякими засобами намагаються втілити його в життя, і освітян люструвати не забувають. Здавалося б, усе тепер піде на краще. Однак ніхто там, «нагорі», не розуміє, що треба сучасним студентам, особиво тим, які вирішили пов’язати своє життя з журналістикою.

Тож сьогодні на «Студвеї» під прицілом журналістська освіта в Україні.

Крик душі

До абсурду доводять твердження про те, що якщо в тебе немає освіти журналіста – ти не журналіст.

Тобто якщо ти п’ять-шість років відсидів за університетською партою, перечитав і переписав давно відомі тобі книги, прочитав їх із листочка за кафедрою, тобі якось вдалося успішно скласти випускні іспити, отримав цей нікому не потрібний диплом і, врешті-решт, знаєш тільки, що таке замітка і фейлетон, ти журналіст.

А коли ти здатен на здоровий аналіз фактів, розумієшся на суспільно-політичних процесах, що відбуваються в країні та за її межами, можеш «розкрутити» будь-кого на цікаве інтерв’ю, але в тебе немає папірця, що посвідчує твою вищу (гм… або не зовсім вищу) освіту, ти не журналіст, а дилетант, і до «вчених теоретиків» тобі ще далеко. Що це, вибачте на слові, за фігня?

Якщо стверджувати про потребу освіти як такої та журналістської освіти зокрема, то варто довести систему освіти у країні до ідеального стану, обтесати її немов дорогоцінне каміння, як це роблять ювеліри. А хто буде цими ювелірами, якщо питаннями освіти впродовж майже всієї історії України намагалися знехтувати? Приходили такі собі табачники і вирішували, що нормально вчитися не потрібно. Та і як можна покращити рівень журналістської освіти, якщо всі чотири роки тобі викладають цю дисципліну вчорашні філологи, які ввечері вчать теорію, а вранці наступного дня з розумним виразом обличчя її розповідають?

jounalist

Реклама

Думка експерта

Студенти, які навчаються на спеціальності «Журналістика», можуть теоретично досконало знати, як повинен працювати журналіст, які є етичні норми роботи представника ЗМІ та яку місію він несе.

Такої ж думки Дмитро Сіманський, медіа-експерт, у минулому журналіст: «Як на мене, журналістська освіта занадто бюрократизована і формалізована. Вона не дає студентові можливості дізнатися про професію та оволодіти технологічними навичками. Майбутнім журналістам багато розповідають про місію журналіста і, на жаль, мало про технологію його роботи.

Через це люди, які формально мають диплом про вищу освіту журналіста, більше готові розмірковувати про служіння і не знають, що таке розшифрувати синхрон, не розуміють, у чому полягає специфіка нашої роботи. Щодня я зустрічаюся з людьми, які називають себе журналістами і мають формальну журналістську освіту, однак майже безпорадні, коли доходить справа до практичних журналістських навичок».

Що робити, аби зміни відбулись?

Зі «Студвеєм» пан Дмитро поділився ймовірними кроками вирішення проблеми в системі журналістської освіти: «Як на мене, нам терміново треба робити рішучі кроки до реформування системи освіти загалом і системи журналістської освіти зокрема. Треба її робити більш прикладною та менш теоретичною. Треба більше часу віддавати на стажування, професійну підготовку, насичувати наші журналістські школи викладачами-практиками, новими інструментами, технологіями та обладнанням, що зараз використовують у сучасних медіарумах».

Щоб зробити освіту «більш прикладною і менш теоретичною», нам потрібні кваліфіковані викладачі-практики, які б могли із власного досвіду розповідати про реалії роботи журналіста. А де їх взяти, якщо нині майже в кожному поважному виші існує спеціальність «Журналістика», бо це престижно? Нікому не спадає на думку, що весь престиж закінчується тоді, коли людина, яка нічого не має спільного з журналістикою, розповідає тобі про неї.

Про «моду» на отримання диплома журналіста у своїх працях (як і про мінус цієї освіти) писав професор кафедри зарубіжної преси та інформації факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка Мар’ян Житарюк: «Мода» на журналістику вже призвела і призводитиме й надалі до певної нівеляції в підготовці журналістських кадрів. Йдеться про надто стрімке збільшення кількості закладів освіти, які готують фахівців у галузі журналістики. Я не кажу, що їх забагато. Із часом їх буде набагато більше, і це закономірно. Я кажу про певну поспішність, не завжди обґрунтовану».

journalist-

Так, багато закладів освіти, які випускають журналістів, не завжди гарантують «якість» цих спеціалістів. За підрахунками Інституту журналістики, станом на 2011 рік в Україні близько 40 вишів готують журналістів. Сьогодні, ймовірно, їх ще більше. Як на мене, ще одним кроком на шляху до поліпшення рівня освіти журналіста буде зменшення кількості навчальних закладів, що готуватимуть журналістів. Натомість концентрація в кожному виші викладачів-професіоналів збільшиться та ефективність викладання, відповідно, покращиться.

Пан Мар’ян пропонує свої методи покращення освіти журналіста в Україні: «Думаю, настав час серйозніше порушити питання про підтримку професії журналіст в Україні на державному рівні. Маю на увазі, наприклад, створення в кожному районному центрі гуртків журналістики. Звісно, на факультативній основі, із залученням як університетських викладачів/аспірантів, так і місцевих журналістів.

Таке «шефство» уже за лічені місяці дозволило б не тільки талановитим дітям активніше співпрацювати з пресою, реалізовувати молоді таланти і давати їм надії на майбутнє, а й прищепило б повагу до слова, до творчості, розвинуло б більшу відповідальність, дало б певну основу для створення самостійної шкільної газети.

Усе це заклало б підвалини для запровадження спеціальності «Журналістика» в середній спеціальній освіті, яка не дозволяла би працювати на журналістській посаді без диплома про вищу освіту, однак допомагала б майбутнім журналістам не помилитись у виборі професії. Крім того, не бачу нічого поганого, щоб такі журналістські курси впроваджували й на рівні середньої школи».

Така організація підготовки майбутніх журналістів дасть змогу одразу відсіяти тих, хто в журналістиці працювати не буде, і знати таланти, які в процесі подальшого навчання зможуть довести свої вміння до ідеалу.

jounalist

Краще там, де нас нема

Що казати про виші регіональні, якщо навіть у Інституті журналістики справи не значно кращі.

Ось що розповідає студентка Інституту журналістики Іванна Опенько: «Я не відчуваю себе кваліфікованим працівником медіа. Насправді навчання дуже теоретичне та відірване від тих реалій, які насправді зараз у ЗМІ. Нам дають, можливо, якісь ази чи інструменти. Якщо казати про роль університету в підготовці мене як журналіста, то вона мізерна. Практики як такої нема, ми отримуємо тільки теоретичні знання. Багато дисциплін абсолютно не дотичні до журналістики. Також немає засобів, щоб навчатися, бракує технічного обладнання». Якщо взяти до уваги предмети, що ми вивчамо впродовж усіх років навчання, то тільки приблизно 30-40 відсотків із них є профільними. Інші ж «для загального розвитку».

Та кому треба «загальний розвиток», якщо вчитися можна все життя, а для того, щоб отримати необхідні знання з теорії журналістики, потрібен рік чи два? Тобто можна зробити висновок, що освіта журналіста необхідна як доповнення до якоїсь іншої, а не як окремий науковий здобуток.

Іншої ж думки студентка Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Анастасія Дворська: «Мені боляче за ту усталену практику, яка панувала ще кілька років тому: якщо ти хочеш бути лікарем – мусиш закінчити тільки медичний університет, а якщо журналістом – можеш мати будь-який диплом, аби бажання працювати у сфері мас-медіа було.

Переконана, що у ЗМІ повинні працювати тільки дипломовані спеціалісти. Основу журналістських знань закладають саме в університеті, практикою їх тільки довершують. Вважаю, що з наших вишів сьогодні випускають кваліфікованих журналістів. Можливо, не всі вузи закладають знання, з якими можна буде працювати за спеціальністю за кордоном, але в українському просторі знань, здобутих за п’ять років, достатньо, аби стати вправним журналістом».

Свіжий погляд на медіа-освіту

Вкотре ми приходимо висновку, що про потреби студентства викладачі здебільшого не здогадуються. Або ж роблять вигляд, що все знають, і на практиці далі читають із листочка розумні фрази про те, «як треба», замість того, щоб розповідати про те, «як є».

По-новому на своїх вихованців дивляться представники магістерської програми з журналістики та медіакомунікації в Українському католицькому університеті. «У наших програмах ми повністю відкинули лекційно-семінарську модель навчання. Ті викладачі, які викладають у нас професійні дисципліни, це практики, тобто люди, які працюють або працювали в медіа. Ми дозволяємо нашим студентам писати не науково-магістерську роботу, а магістерський проект», – розповів Отар Довженко, викладач магістерської програми з журналістики в УКУ.

journalist

Життя після університету

Власне, після закінчення вузу ти виходиш на вулицю і не розумієш, що тобі робити, куди йти. Тим паче з такою специфічною освітою, як журналістська.

Щоб із такою проблемою не стикнунутися, потрібно шукати себе, «виписуватись» ще під час навчання в університеті. «Не потрібно забувати, що університет – це академічне навчання. Не потрібно повністю віддаватися навчанню! Не варто забувати, що після п’яти років навчання, окрім диплома, у вас нічого може не залишитися. Влаштуватися на роботу й реалізувати себе в журналістиці в такому випадку важко. Роботу варто шукати на другому-третьому курсі», – переконана Ірина Вічар, у минулому студентка Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, а сьогодні студентка Київського національного університету імені Тараса Шевченка, яка вчиться і водночас працює в газеті «Погляд».

Щоб здобуті теоретичні знання застосувати на практиці, потрібно практику здобувати. З огляду на недосконалість системи журналістської освіти в Україні, потрібно «робити себе», доводити свої вміння до бездоганного стану і постійно вчитися. А цьому не здатен допомогти жоден університет. Тож, робіть висновки.

«Студвей» пропонує список навичок, якими мусить володіти сучасний журналіст:

  • Працювати з новітніми технічними засобами, зокрема, вміти правильно записати інтерв’ю, зробити фото- чи відеорепортаж.
  • Вміти записати і правильно розшифрувати радіо- та телепрограми.
  • Заводити контакти з різними людьми.
  • Вміти готуватися до інтерв’ю, ставити лаконічні та конкретні питання.
  • Вміти користуватися електронною поштою, заводити сторінки в соціальних мережах, користуватися пошуковими системами.
  • З великого потоку інформації потрібно вміти виокремлювати ключову інформацію, аналізувати події, що відбуваються довкола.

Фото: blog.cirrusmedia.com.au, wallpaper4me.com, fastcolabs.com, lovestruck.com, bernetblog.ch.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus