Успішний успіх: чому експерименти іноді працюють краще за постійну практику

Depositphotos_177603496_l-2015 (1)

ua.depositphotos.com / AllaSerebrina

Як можна відточити свої навички до майстерності чи навіть стати науковцем? Якщо ж все-таки звертатися не до народних методів, а до наукового обґрунтованих практик, то існує «правило 10 тисяч годин». Воно стверджує, що аби стати експертом у певній галузі або щось опанувати, потрібно витратити 10 тисяч годин на зосереджену безперервну практику. Просто тренуєшся і досягаєш видатних результатів. Але не все так просто. Якщо б воно дійсно безвідмовно працювало, ми всі могли б бути професійними музикантами, художниками чи науковцями. Не потрібно жодного таланту, схильностей чи натхнення, лише зосереджене тренування навичок.

Що це за теорія 10 тисяч годин?

Правило 10 000 годин популяризував у своїй книзі «Генії та аутсайдери. Чому одним все, а іншим нічого» журналіст Малькольм Гладуелл. Він стверджував, що навіть всесвітньо відомий геніальний композитор Вольфганг Амадей Моцарт розкрив себе повністю, коли витратив 10 тисяч годин, практикуючись грі на музичному інструменті та шліфуючи свої навички. Аналогічний приклад Малкольм наводить зі знаменитою ліверпульською четвіркою – Бітлз. Музичний гурт у 60х роках зіграв велику кількість концертів у нічних клубах Гамбурга. Сама теорія «націленої практики» була створена психологом з Університету штату Флориди – Андерсом Еріксоном. Він вивів її як формулу успіху: механічне повторення дій не працює, працює лише розроблена система, у якій ти дозволяєш собі робити помилки. На відміну від спортивної діяльності, де відіграють роль фізичні показники, у розумовій діяльності фактично кожний може досягнути успіху.

Андерсон Еріксон ілюструє своє відкриття дослідженням серед студентів-скрипалів Берлінської академії музики. Він виявив, що найкращі студенти мають у своєму резерві понад 10 тис. годин практики, у той час як посередні – 8 тис. годин, а найменш здібні — лише 4000 годин.

Реклама

Не завжди практика може вдосконалити вміння

Девід Епштейн, репортер, намагався у своїй професійній діяльності зрозуміти, чому титуловані спортсмени отримують переваги у так званій «навмисній практиці». Це своєрідна тренувальна програма, покликана виправляти помилки. Коли науковці відстежували розвиток професійних спортсменів, вони помітили, що ті витрачають мало часу на цілеспрямовану практику. Спортсмени проходять так званий «період вибірки» – пробують себе у різних видах спорту, отримують різні фізичні навантаження і певні навички та відкладають спеціалізацію на окремому виді спорту на пізніший період у порівнянні з їхніми однолітками. Аналогічні результати Девід отримав і у музичній галузі. Видатні музиканти не проводили більше годин практики, ніж середньостатистичні, що спеціалізувалися лише на одному музичному інструменті. Натомість вони пробували оволодіти декількома інструментами, і лише після оволодіння третім інструментом години їх практики з чимось одним почали зростати.

Як працює механізм спеціалізації

У своєму житті Вінсент Ван Гог реалізував себе у п’ятьох кар’єрах від священика до торговця, кожну з яких він вважав своїм призначенням. І лише коли він взяв до рук книгу Шарля Барга «Курс малюнка», то зміг розвинути свій потенціал по-справжньому успішно, практикуючи техніку. Девід Епштейн наводить експеримент зі студентами вищих навчальних закладів Англії та Шотландії. Системи навчання в цілому схожі, лише за винятком того, що у підлітковому віці у Англії майбутні студенти повинні визначитися зі спеціалізацією, в той час як у Шотландії вони можуть пробувати щось інше і під час навчання у самому університеті.

Рання спеціалізація дозволяє швидше обійняти провідні позиції, тому що у таких спеціалістів більше навичок у конкретній галузі. Але вони найчастіше роблять помилковий вибір і через певний період часу йдуть зі своєї галузі. Спеціалісти, які йшли за розвитком пізньої спеціалізації пробували більше різних речей і краще змогли обрати те, що відповідає їхнім інтересам та навичкам. Це так звана «відповідність якості». Вони програють у короткостроковій перспективі, але виграють у довгостроковій. Девід вважає, що у побаченнях та виборі власної кар’єри є багато спільного, і швидко ніхто не може обрати партнера(ку) для шлюбу.

Магічна формула успіху

Правило 10 тисяч годин практики неможливо використати для всіх спортсменів, оскільки людський організм має фізичні обмеження і не завжди може витримати навантаження протягом такого тривалого часу. Порівняно пізно обрана спеціалізація обіцяє довготривалу перспективу, згідно з науковими дослідженнями, але на перший погляд може видаватися як етап відставання. Науковці виявили, що саме наявність різноманітного досвіду роботи з жанрами дозволяло створювати комікси-блокбастери, а не 10 тисяч годин роботи та практики.

Американський гравець у гольф, Тайґер Вудс, почав оволодівати майстерністю гольфу у 10 місяців, у 21 рік він став професійним гравцем. Він ілюструє своїм прикладом реалізацію на практиці правила 10 тисяч годин. Гунпей Йокой, японець, працюючи на низькокваліфікованій роботі через провал на екзамені з електроніки, створив на основі добре відомих технологій з індустрії калькуляторів та кредитних карт портативні ігри – Game Boy. Він використав технології у поєднанні з новими методами і став успішним завдяки гіперспеціалізації.

10 тисяч годин, витрачених на практику, не гарантують успіху. За цей період не можна навчитися керувати командою, адже навколишній світ постійно змінюється і потребує нових умінь та навичок. Те, що ти почнеш працювати над певною галуззю раніше, буде гарантувати успіх у найближчий період, але не у довготривалій перспективі. Щоб отримати видимий результат зі своїх зусиль, спробуй замінити практику на експерименти. У швидко мінливих середовищах здатність вчитися на своїх помилках розвиває мислення націленості на зростання. Не рахуй години практики, а сміливо експериментуй.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus