Історія однієї катастрофи

гребля Вайонт

9 жовтня 1963 року сталася трагедія на греблі Вайонт, одна з найбільших аварій в історії гідротехнічного будівництва

Італійська гребля Вайонт вважається однією з найбільших у світі: під час зведення її розміри сягали 27 метрів завширшки й 262 метрів заввишки. На фінальних стадіях будівництва ГЕС уже вважали своєрідним шедевром інженерії, подивитися на який з’їжджалися інженери та архітектори зі всього світу. Споруду проектувала SADE (Адріатична енергетична корпорація), яка на той час належала Джузеппе Вольпі ді Мізурата, колишньому міністрові фінансів в уряді Муссоліні. Розробку проекту розпочали ще задовго до будівництва – у 1920 році. Кінець будівництва випав на 1961 рік.

гребля ВайонтУже тоді проектувальникам та архітекторам компанії було відомо про не зовсім вдало вибране місце будівництва: постійні зсуви породи, землетруси, тип гірської породи й вологий клімат не передбачали зведення таких споруд. Проте, незважаючи на протести жителів комун Ерто й Кассо, компанія отримала від уряду дозвіл на будівництво, і вже в 1957 році на горі Монте-Ток розпочалися масштабні роботи. Задум був грандіозний: наповнення резервуару таких розмірів задля створення електростанції мало дати чималі прибутки як для держави, так і для проектувальної компанії.

Уже в 1959 році дорожні роботи всередині гори призвели до зсувів та невеликих зрушень. У результаті додаткових обстежень три незалежні дослідники дійшли висновку про нестабільність гірської породи Монте-Ток і велику ймовірність аварії після заповнення резервуару.

Втім, усі три попередження корпорація проігнорувала, найімовірніше – через високу вартість акцій і виплати держави за націоналізацію ГЕС. Сам італійський уряд сприяв продовженню робіт: замість того, щоб зупинити будівництво, був поданий позов до суду на групу журналістів, які, на думку депутатів, «підривали громадський порядок».

гребля ВайонтУ 1960 році видали дозвіл на заповнення резервуару. Того ж року від гори відколовся шматок приблизно на 800 000 кубічних метрів. Що зробила компанія? Зменшила рівень води на 50 метрів і продовжила будівництво, створивши ще одну частину, для того щоб гребля працювала навіть у випадку зсуву.


У березні 1963 управління спорудою передали новоствореній акціонерній електроенергетичній компанії ENEL, проте менеджмент на об’єкті не змінився. Улітку того ж року, коли резервуар був майже повністю заповнений, перелякане населення безперервно інформувало владу про незначні зсуви й землетруси. Уже 15 вересня весь схил гори зрушився на 22 сантиметри. 26 вересня SADE вирішила поступово знизити рівень води. На початку жовтня ймовірність зсуву на горі була очевидною: схил зрушився на метр.

9 жовтня 1963 року трапилося неминуче. Близько одинадцятої години вечора відбулося зрушення внаслідок зсуву: у резервуар на швидкості 110 кілометрів за годину впали частини гори, розміри яких сягали двох кілометрів, піднявши за собою хвилю до 90 метрів заввишки. Це викликало катастрофічні й непоправні наслідки. Усього за 7 хвилин вода вщент зруйнувала 5 найближчих міст, Лонгароне, Піраго, Рівальта, Вілланова й Фае, залишивши по собі лише озеро бруду. У той день, згідно з оцінками, загинуло до трьох тисяч людей.

гребля ВайонтВідразу після трагедії газета компартії L’Unita першою зголосилася на пошук винних і поспішила перекинути всю відповідальність на менеджмент і уряд. Раніше видання вже публікувало ряд критичних статей про дії SADE в проекті Вайонт.

Антикомуністична газета керівничої Християнсько-демократичної партії Domenica del Corriere заперечувала будь-який людський фактор і називала комуністів «шакалами, що спекулюють на болі й смерті». Чинниками катастрофи називали «природні причини й Божу волю».

Прем’єр-міністр Джованні Леоне, своєю чергою, звинуватив компартію в роздуванні «політичного капіталу на трагедії» і пообіцяв справедливі компенсації всім постраждалим. За кілька місяців після своєї відставки він очолив команду юристів SADE, яка відтоді істотно зменшила виплати постраждалим і родичам загиблих.

гребля ВайонтСуд, щоб уникнути широкої присутності громадськості, перенесли з Риму до сусіднього містечка Л’Акіла. У результаті процесу м’якому покаранню піддали лише деяких інженерів SADE та ENEL. Уряд навіть не намагався подати до суду на SADE задля компенсації матеріальних збитків.

Сама ж гребля не була зруйнована: вона витримала падіння величезного зсуву й велетенської хвилі, що дає змогу вважати цю споруду справжнім шедевром інженерії. Головною проблемою була локація побудови: зрушенню гірської породи спочатку сприяли природні фактори, а потім і масштабний резервуар, який підмивав підґрунтя. Тепер місце трагедії стало туристичним: з 2002 року там проводять екскурсії. Жива пам’ятка однієї з найстрашніших гідротехнічних катастроф має чималу популярність. А у 2001 році італійські кінематографісти зняли фільм «Вайонт. Божевілля людей». Переглянувши його, можна скласти точніше уявлення про події того часу й фатальне 9 жовтня 1963 року.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus