Сексуальна освіта: що робити?

sex-ed1

У минулому матеріалі ми розповідали про те, який вигляд має сексуальна освіта в Україні. Спойлер: вигляд має не дуже. Але немає нічого такого, чого не можна виправити.

Що треба змінити?

Протягом сімдесяти років, поки розвинуті європейські країни поступово запроваджували секс-просвіту, Україна була частиною держави, де «сексу не було». Тому марно чекати, що ціла система побудується в одну мить. Проте ось уже майже 30 років, як ми бачимо, що секс в Україні є. То, може, час про нього заговорити?

Для початку нам потрібно визнати, що секс – це звичайна складова частина життя, у якій немає нічого соромітного або «брудного». Тому говорити про сексуальне здоров’я зі школярами – так само нормально, як і про будову дихальної системи людини, епоху Великих географічних відкриттів чи логарифмічну функцію. А отже, його потрібно якось вбудувати в освітню програму.

Сексуальну освіту можна впровадити у вигляді окремої дисципліни або залишити її інтегрованою в інші предмети. Нагадаю, що в українських школах питання сексуального здоров’я розглядаються в курсах основ здоров’я та біології. У будь-якому разі, найголовніше – це зміст, а не форма. Тож подивімося, як треба змінити програми вже наявних предметів, щоб отримати справжню секс-просвіту.

Реклама

Біологія

Тут усе досить просто: на уроках біології учні отримують знання про будову тіла і функціонування його систем, включно з репродуктивною, що є основою сексуальної освіти. Проте є проблема: анатомія людини вивчається лише у восьмому класі, коли учням приблизно 13 – 14 років. Для початку секс-просвіти це дуже пізно (чому так, розповім далі). Тому деякі питання щодо репродуктивної системи (назви та функції органів, зміни в тілі під час статевого дозрівання) логічно розкривати також у курсі основ здоров’я і значно раніше. А вже на заняттях з анатомії ці теми потрібно викладати детальніше. Для цього варто розробити нові підручники, адже в наявних бракує важливої інформації.

sex-ed3

Основи здоров’я

Якщо біологія розповідає лише про те, як працює тіло, то основам здоров’я доведеться взяти на себе все інше.

По-перше, теми, що стосуються статевого виховання, мають викладатися не лише у восьмому класі – це запізно і замало. Ми звикли ставитися до дітей як до асексуальних істот, а тим часом вони починають цікавитися своїм тілом і геніталіями вже у віці 2–3 років. Більшість із них замислюється над тим, як вони з’явилися на світ, ще до вступу до першого класу. Тому і деякі пункти сексуальної освіти мають бути висвітлені вже у початковій школі. Звісно, надана дітям інформація мусить відповідати їхньому віку, рівню фізичного і психологічного розвитку. Але не менш важливо розповісти про все завчасно: дитина має знати про тілесні зміни під час пубертату ще до того, як він розпочнеться. Наприклад, секс-педагогиня Юлія Ярмоленко радить розказати про менструації та полюції не пізніше 8 років – а це приблизно у другому класі.

По-друге, скільки тоді триватиме секс-просвіта в школі, та як багато потрібно викласти за цей час? Легальний вік початку статевого життя в Україні – 16 років, тому вже до цього моменту підлітки повинні мати повні систематизовані знання щодо сексуальних стосунків. Тобто програма має охопити всі теми: від анатомії, репродуктивного здоров’я і контрацепції до психологічного складника стосунків, насильства, сексуальної орієнтації та ґендерних стереотипів – і все це бажано ще до кінця середньої школи.

І по-третє: останній, але надважливий пункт – це підготовка вчителів. Суто інформаційно секс-просвіта – не дуже складна дисципліна, її швидко опанує будь-який(-а) вчитель(-ка). А от чого доведеться повчитися, так це безпосереднього викладання такої делікатної теми: як не червоніти й не відводити очей, не пропускати повз вуха незручні запитання, але й не налякати і не шокувати, що робити з хихиканням і недоречними жартами. Тому перш ніж розпочинати уроки, не завадить провести відповідні тренінги для вчителів. Такі програми вже існують у США, Канаді, Великій Британії – є з кого брати приклад. А поки що українські вчителі можуть користуватися підказками, наприклад, ось цього канадського сайту.

sex-ed2

Чому це складно?

Очевидно, що сексуальну освіту в Україні вже давно потрібно реформувати, але ми із цим не поспішаємо. Не останню роль у цьому відіграє ставлення суспільства загалом до теми сексу. У першому матеріалі я зазначила, що підлітки не починають статевого життя раніше через секс-просвіту. Але це побоювання – не єдина перепона.

Невміння розмовляти про секс

Не тільки з дітьми: з партнерами(-ками), друзями, навіть лікарями. Звичайні назви органів і процесів більшість із нас замінює евфемізмами або нейтральними «це» і «там». Не дивно, що лише думка про те, що малі діти почують слова «вагіна» чи «пеніс», може неабияк налякати. За іронією долі, цю проблему можна вирішити лише за допомогою сексуальної освіти. Щоб людина не соромилася вимовляти назви статевих органів, її треба навчити цього змалечку, а для цього її батьки і вчителі мають не соромитися самі – замкнуте коло. Єдиний спосіб його розірвати – перебороти сором просто зараз і звільнити від нього наступні покоління.

Упевненість у тому, що діти дізнаються про все самі

Камон, нащо секс-просвіта, коли є інтернет? Так, зараз відповіді на майже будь-які запитання доступні за декілька кліків. Але є нюанс: ці запитання треба поставити, і поставити правильно. А потім ще провести аналіз інформації і фактчекінг, щоб відфільтрувати купу сміття і нісенітниць. Насправді в інтернеті ми частіше споживаємо той самий інформаційний шум, що й офлайн: стереотипи, міфи й упередження. Що із цим робити? Запровадити не тільки сексуальну освіту, а й цифрову. Навчити і дітей, і дорослих перевіряти інформацію в інтернеті, відрізняти наукові факти та реальні результати досліджень від фейків і профанацій – це взагалі неодмінне для сучасної людини вміння.

Обмеженість релігійними заборонами

Майже 72 % українців вважають себе вірянами, більшість із них – православні християни. Відомо, що православна церква сурово наполягає на захисті традиційних сімейних цінностей, а в сексуальній освіті подекуди вбачає загрозу. Особливо це стосується зазначень ґендеру та сексуальної орієнтації. Невдоволеність церкви – це, мабуть, найскладніше питання на шляху до становлення секс-просвіти в Україні. Я маю лише одну відповідь на нього: стаття 35 Конституції України декларує відокремленість школи від церкви. Відповідно, кожна дитина має право здобути в школі знання про власне тіло, сексуальне здоров’я і шляхи його захисту, незважаючи на ставлення церковної спільноти.

Які зміни вже відбуваються?

На жаль, жодних зрушень у статевому вихованні остання реформа освіти не передбачає. Проте торік ми спостерігали деякі перемоги у сфері сексу в цілому. Наприклад, ухвалення закону щодо обов’язкової обопільної згоди на секс. Так, це саме той закон, з якого жартували чи не на всіх телеканалах країни. Але без нього неможлива ефективна боротьба зі звинуваченням жертв сексуального насильства, сексуальною об’єктивацією та іншими упередженнями, що формують у соціумі культуру зґвалтування. Тому це величезний крок до сексуальної безпеки кожного з нас. До речі, якщо ти не зовсім розумієш, чому завжди потрібно питати згоди партнера(-ки), оцей мультик від британської поліції пояснить тобі все менш ніж за три хвилини.

Радують і зміни у ставленні суспільства до сексуальної об’єктивації, особливо її використання в рекламі. Адже світогляд формує не лише школа, а й усі ті меседжі, які ми бачимо щодня з екранів і білбордів, чуємо від ЗМІ та блогерів. Останні, між іншим, також приділяють дедалі більшу увагу темам сексуального здоров’я і задоволення – отже існує такий запит. Сподіваюся, що системна відповідь на нього не змусить себе довго чекати.

Ілюстрації: Анастасія Бабаш

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus