Роксолана Мудрак: «Не люблю, коли мене називають депутатом»

Роксолана Мудрак – депутат Перемишлянської міської ради (Львівська область). Їй 23 роки і вона другий рік навчається у Школі журналістики Українського Католицького Університету. Поговорили, чому неможливо відразу відремонтувати всі дороги, як на неї реагують старші колеги та чому вона хотіла відмовитися від депутатства відразу після обрання.

Роксолана-Мудрак

Роксолана Мудрак

Про перші ініціативи

Свою громадську діяльність у Перемишлянах я починала як волонтер. Пішли чутки, що хочуть забрати землю під міським музеєм. Ми вирішили його відродити, бо музеями зазвичай не цікавляться. Зрозуміли, що треба самим щось робити, бо ж не приїде хтось зі Львова і не скаже: «Подосліджуймо історію Перемишлян». А що можна робити у музеї? Вирішили принести проектор і подивитися разом класний фільм.

Ще одна ініціатива – очищення території біля Синього Каменю. Це – джерело на галявині, поряд з яким є пам’ятний камінь і футбольне поле. Місце знає кожен у Перемишлянах. Почалося все з прибирання місцини, згодом вирішили затягнути туди генератор. Принесли його, проектор, колонки, дивилися фільми, розпалювали ватру, співали пісень, варили куліш. З погодою нам завжди щастило, і це все затягувалося аж до ночі.

Ладика_Інтервю_з_депутаткою_Фото_1Минулоріч запросили виступити гурт «Ріаno». Влаштовуємо свято у кінці липня на Володимира, бо тоді у нашому місті гуляння. А ще влітку там проходить табір при римо-католицькому храмі, куди приїжджають діти та дорослі з Польщі. Вони теж охоче долучаються до організації, ставлять сценки, навчають банси (інтеграційні танці – авт.). Танцюють і старі, і молоді. Мені було дуже приємно, коли минулого року на таке свято прийшли мої батьки, бо думала, що старше покоління не зрозуміє і тільки дивитиметься на гуляння молоді – але ж ні. Цей день став сімейним святом.

«Я не думала, що стану депутатом. Була переконана, що прийдуть якісь круті дядьки і “посунутьˮ мене»

Реклама

Про рішення стати депутатом

Я живу у невеликому місті, тому якщо йдеш у депутати – ти не йдеш у велику політику, а намагаєшся вирішувати проблеми, які сама бачиш і розумієш, як можна змінити ситуацію.

Я проходила Політичні студії в УКУ, тому була готова стати депутатом. Але йшла в обранці скоріше з журналістського інтересу. Мене цікавило, як усе функціонує, хто які повноваження має, які можливості. Я і раніше займалася громадською діяльністю. Ми радилися з мером, що класного зробити у місті, говорили про те, чого не робила влада, бо це її не хвилювало. Вирішили, що маємо сформувати свій осередок партії (Української Галицької партії – авт.) у районі та намагатися робити щось самостійно. Ми побачили, що можемо щось змінювати.

Я, може, і не очікувала пройти, може, і не хотіла. Думала собі: «Я буду навчатися, яке там депутатство». Подалася, бо не сподівалася, що пройду. «Якась там Роксолана. Та хто це взагалі така?» До того ж, мій округ – центральна частина міста. Була переконана, що там прийдуть якісь круті дядьки і «посунуть» мене.

Про вибори

Під час кампанії людям роздавали рекламні листівки з усіма кандидатами в усіх округах. І от в останній день агітації моя молодша сестра обвела моє зображення у цих листівках і пішла розносити їх по поштових скриньках. Я сумнівалася, що ці штуки взагалі хтось відкриває. Тим паче, я нікому зі своїх знайомих у Перемишлянах не розповідала, що балотуюся, майже весь час була у Львові.

Але у день виборів до мене підійшла сусідка і сказала, що вони порадилися з сусідами і голосуватимуть за мене. Після підрахунку голосів мені повідомляють, що я перемогла на окрузі. Спочатку хотіла відмовитися, але мій друг мене опам’ятав: «Ти пройшла, тобі люди дали відповідальність, то йди і роби щось».

А щодо гречки на виборах – голосуючи за гроші, ми завжди будемо бідні, бо вкладатимемо не у тих людей. Коли людина йде до влади такими методами, то розуміє, що згодом відіб’є все у трикратному розмірі. Це люди-бізнесмени, а бізнесмен не йтиме туди, де не матиме вигоди. Таких людей треба бачити та виганяти. Не треба боятися сказати в очі: «Ти робиш неправильно».

«Щодо гречки на виборах – голосуючи за гроші ми завжди будемо бідні, бо вкладатимемо не у тих людей»

Про роботу депутата

Коли я прийшла до міської ради, переді мною постав вибір – іти у ту комісію, де я щось розумію та реально можу допомогти, чи у якусь серйозну та поважну, де я нічого не розумітиму (наприклад, комунальна чи земельна), тож буду там лише для контролю. Я пішла у молодіжну. Спочатку взялися за облагородження парків, встановлення лавок. Ще одне наше дуже важливе завдання і здобуток – встановлення велопарківок. Визначили десять місць, поки що встановили у трьох – біля шкіл і будинку культури.

Колись ми як «Фундація “Галичаниˮ» створили зображення міста з основними будівлями, подібно до логотипу Львова. Це лого було виготовлене спеціально для сайту «Перемишляни.org». А згодом побачили, що його почали використовувати на афішах під час різних заходів у місті. Тому зараз хочемо організувати конкурс, щоб ще хтось подав свої ідеї, й обрати офіційне лого міста.

roksolana_mudrak

Про авторитет

Якщо людина перемагає на виборах, тим самим вона засвідчує, що на щось спроможна. Коли я прийшла до влади, то відчула, що до мене дослухаються. Мер бачить, що наша фракція активна у місті, що нас знають. Як-не-як, ми – депутати, тобто впливаємо на голосування, ухвалення рішень.

Якось у міської ради казначейство просило гроші на нові двері, хоча воно не фінансується з міського бюджету. Ми порадилися з юристом і вирішили не виділяти ті 20 тисяч. Я виступила перед депутатами на сесії і вони мене підтримали, адже наш бюджет і так невеликий, ми ці гроші можемо спрямувати на важливіші ініціативи. Тому за це рішення ми так і не проголосували. Це показує, що ти маєш вплив, авторитет. І наш осередок (троє людей від партії) у міській раді теж має певну силу.

«Якщо ти з чимось не погоджуєшся, то старші люди ніколи не подумають, що ти можеш мати рацію»

Про розчарування

Я прийшла до міської ради і думала, що все буде легко. От прийду до мера і скажу, що хочу отой парк зробити класним. Але так не вийде. Для цього треба написати проект, програму, визначити кошторис, дізнатися, наприклад, скільки коштує окремо лавка, скільки часу потрібно для виготовлення. Й от ми проголосували за рішення. А це, виявляється, ще не все. Треба проголосувати окремо за виділення коштів з бюджету. І навіть якщо у тебе мегакласний проект, то все одно знайдуться люди, які скажуть: «А навіщо нам це?»

Ще одне прозріння – не можна відремонтувати всі дороги у місті. Я думала, можна прийти і сказати: «А от там і там треба зробити». Але потім ти бачиш, що бюджет міста –3 мільйони гривень, половина з яких уже розподілені: комуналка, зарплатня, податки… У тебе залишається дріб’язок. І що за це зробиш? 10 велопарківок коштували нам 12 тисяч. За ці гроші можна зробити один квадратний метр дороги. Тобто з меншими витратами можна робити місто кращим. Я за те, щоб маленькими кроками змінювати стан речей у ширшій перспективі.

Про конфлікт поколінь

Усе насправді залежить від людей. Є у нас жіночки, які косо на тебе дивляться лише тому, що ти молодий. І їх не цікавить, що ти навчався, до тебе приходили фахівці у цій сфері та ділилися досвідом. Вони переконані: якщо ти перечиш старшій людині, то пискуєш (огризаєшся – авт.). Якщо ти з чимось не погоджуєшся, то старші люди ніколи не подумають, що ти можеш мати рацію.

Але є й інший тип старших, які охоче з тобою спілкуються на рівних, самі щось пропонують. Якщо ти приходиш у міську раду як консерватор, з постійною думкою, що «так не можна, що люди скажуть», то у тебе нічого не вийде. Варто навчитися чути один одного. Я теж можу вислухати думку старшої людини і визнати, що вона має рацію.

Три слова, які характеризують хорошого депутат

Новатор, людяний, освічений.

«В УКУ немає зайвих людей»

Про переваги Українського Католицького Університету

Тут немає зайвих людей. Коли я навчалася на факультеті журналістики ЛНУ імені Івана Франка, на курсі було 150 людей, це два потоки. І переважна більшість студентів прийшли по диплом. В УКУ всі дуже вмотивовані, університет дає багато можливостей, і студенти зацікавлені у тому, щоб використовувати їх по-максимуму. Ти можеш бути на закордонному стажуванні, послухати на майстер-класах відомих журналістів-практиків, юристів, політологів, знайомишся з важливим людьми.

Коли я вступила до УКУ, то дізналася, що студентам можна відвідувати зал за дуже невеличку плату. Я уже два роки ходжу на фітнес і тепер я ще й фітнес-інструктор. Тому це заклад, де можна реалізовуватися не лише у навчанні, а й в інших цікавих сферах. У гуртожитку можна жити з людьми з різних факультетів. Увечері ви збираєтеся на кухні та говорите про єзуїтів, давньогрецьких філософів. Це дуже розширює світогляд.

мудрак 1

Про свідомий вибір магістратури

У мене було два варіанти. Перший – іти у міську раду на роботу в Управління внутрішньої політики та на заочне на журналістику у ЛНУ імені Івана Франка, просто щоб довчитися. І другий варіант – це магістратура у Школі журналістики УКУ. Мені пощастило з останнім. В УКУ немає заочного на магістратурі і я вважаю, що це правильно. Ти приходиш і відразу вмикаєшся в інтенсивну роботу, тут дуже багато практики. Є змога пройти експрес-курс журналістики. І після нього ти будеш справді універсальним журналістом – умітимеш робити все.

Про журналістику в Україні

Журналістика в Україні дуже розвинулася. Якщо раніше ти міг прийти і пописати якісь там новини, то зараз існує потреба у тематичних журналістах – бізнес, культура і т.д. Тому я радила б спершу вступати на англійську філологію, щоб мови добре знати, читати закордонні джерела, чи на історічний, юридичний факультет. А потім ти приходиш в УКУ на магістратуру і швиденько вчишся журналістиці. У такому форматі вища освіта є якісною. Класичні магістерки підійдуть, якщо хочеш стати науковцем.

Про виїзд молоді за кордон

У мене є надія, що ця молодь повернеться. У нас, мабуть, важко стартувати, бо нема можливостей, ресурсів, заважають бюрократія та корупція. А коли ти там здобуваєш фінансову базу, приїжджаєш сюди і щось круте робиш це – супер. Я знаю багато таких людей. Я не можу бути проти того, щоб хтось їхав, адже розумію економічну ситуацію. Нехай їдуть, але і привозять сюди класний досвід.

Три фільми для натхнення

«Знайти Форестера», «Один день», «Три ідіота».

Фото: соцмережі.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus