Адаптація «громадського» на Поділлі

 

поділля тв

Громадське мовлення в Україні «народжували» з 1997 року – саме тоді Віталій Шевченко подав перший законопроект. Тепер же медіа такого типу потрохи заселяють наш інформаційний простір. Так, у Кам’янці-Подільському нині активно діє в інтернеті Podillya.TV, що його самостійно створили студенти. Про свій стартап розповів координатор проекту студент Дмитро Романець.
Якість зображення сьогодні почала відходити на другий план, головним став зміст.

громадське_тв_на_поділлі_3

─ Podillya.TV – що це? Як зародилась ідея такого ресурсу?

─ Ідея банально проста і виникає в більшості журналістів тоді, коли ти не хочеш працювати на когось, а хочеш працювати сам на себе, без цензури, і писати за тими принципами, які ти сам собі декларуєш.

Й от у нас ідея зробити щось таке з’явилась наприкінці листопада. Ми вирішили, що запустимо незалежний інформаційний ресурс. Намагалися його різними способами організовувати, продумуючи різні варіанти.

Шляхи реалізації нашої ідеї з’явилися вкінці листопада. Спершу ми збиралися невеликою ініціативною групою, яка знала, що потрібно щось робити. Але потроху люди відсіювались, і з цього нічого не вийшло. Мабуть, просто були не ті люди. Наступним кроком була зустріч через певний час на квартирі нашого друга. Тоді, спостерігаючи за подіями, які відбувались у країні, бачачи людей навколо, ми зрозуміли, що велика кількість жителів у Кам’янці зрозуміла, що хоче щось робити та приносити користь місту. Але вони не мали уявлення, з чого варто починати.

Ми теж поставили собі запитання: «Що ж потрібно зробити, щоб зміни відбулися?». Тоді дійшли висновку, що інформаційна робота – один ыз факторів, який є. Так зародилась ідея створення сайта «Вільна трибуна». Ми хотіли залучити до реалізації широке коло дописувачів, опираючись на громадянську журналістику, оскільки існує таке правило, що журналіст не має бути учасником подій, а виключно спостерігачем. Але той процес, коли ти стаєш учасником, дає змогу краще розуміти події зсередини.

Ми хотіли за допомогою «Вільної трибуни» поєднати погляди журналістів ззовні та погляд учасників зсередини. Це не вдалося, мабуть, тому, що Кам’янець – доволі пасивне та провінційне місто. Тут, звісно, є кістяк людей, які намагаються щось змінити.

Далі, під час роздумів, ми обрали на формат телебачення, оскільки такого не було в Кам’янці. Є канал, але нормальним його назвати важко. Ми зрозуміли, що відеоконтент буде привертати увагу аудиторії.

громадське тв

─ Тобто ви «тицьнули пальцем в небо» й обрали саме телебачення. Це своєрідний експеримент?

Мабуть, такий формат був більш зручним для нас. Загалом, нині тележурналістика переживає зміни. Найперше варто згадати зміну правил у художній документалістиці на прикладах таких проектів як «Вавилон ХІІІ» в Україні та проект в Росії «Зима, уходи», що був знятий на Болотній площі у 2013 році. Суть цих проектів у тому, що там відсутнє коментування: були зняті просто факти з життя, які монтувались у фільм.

Ці настрої пізніше перейшли у документалістику української журналістики. Так працює радіо «Свобода», hromadske.tv. І ми зрозуміли, що такий формат є найкращим ще й тому, що для роботи не потрібно значне технічне обладнання, велика студія чи щось подібне.

Якість зображення сьогодні почала відходити на другий план, головним став зміст. Відеофіксація є зручною і тому, що довести згодом щось про подію є просто.

Підтвердження іншого роду є складнішим. Наприклад, якщо ти коментуєш щось у тексті, це перевірити складніше, усе опирається тільки на свідчення автора. А відео – це і документальне підтвердження того, що було.

Під прицілом камери люди починають бути чесними.

─ Що у вашій діяльності є сакральним?

Зараз те, що робимо ми і що робить багато журналістів в Україні, надає журналістиці статусу четвертої влади.

Нещодавно я сам думав, що таке поняття, як четверта влада, є міфом для нашої країни. Але зараз воно існує, і ми починаємо відчувати його сутність. Ми розуміємо, що ми можемо контролювати певні процеси. Ми є посередниками між вадою та суспільством і стежимо за тим, щоб усе відбувалося законно.

Той формат, який ми робимо в Кам’янці, є не звичним. От, наприклад, місцеві політики не звикли, що їх запрошують на інтерв’ю та ставлять запитання, які їм абсолютно не подобаються, але цікавлять людей. Вони звикли, що до них приходять та запитують, як багато хороших речей вони зробили.

А те, що робимо ми, – кардинально цьому протилежне. На сьогодні саме словосполучення «громадське телебачення» має певну реакцію. Люди, коли бачать журналістів, автоматично починають діяти чесно. От був випадок, коли ми вкотре відвідували судовий процес у Вищому господарському суді України, й адвокати, які брали участь у ньому, розповіли, що наша присутність достатньо вплинула на суддів. Це проявлялось у тому, що вони дотримались усіх потрібних процедур: вислухали всі сторони, не перебиваючи, чого не робили раніше.

Тобто присутність журналістів, зокрема нас, дає розуміння того, що діяльність людей будь-якої сфери фіксується і показується людям. Під прицілом камери люди починають бути чесними.

─ Розмежуй поняття громадська і громадянська журналістика, адже у розмові ти ними оперуєш.

Громадська журналістика – така, що працює на благо громадськості, фінансується за її рахунок, відмовляється від комерційної діяльності, від реклами. Громадянська журналістика – коли функцію професійних журналістів виконують звичайні громадяни. Вони стають дописувачами, блогерами, журналістами, не маючи приналежності до будь-якого ЗМІ чи то освіти відповідної.

 громадська журналістика

Зараз, умовно, відкрилося «вікно», яке дає змогу інтенсивно впроваджувати зміни.

─ Тобто люди, які працюють над вашим проектом, не професійні журналісти? Вистачає людей? І як справи з оплатою роботи?

У нашому штаті зараз усього два журналісти. Це я і Олександр Кохан (в обох – неповна вища освіта журналіста – авт.). Тобто ми працювали у сфері журналістики, маємо певний досвід. Всі інші люди були певним чином дотичним до журналістики. Це Віктор Шкварський, Олександр Мак, Максим Лісовський і Денис Мудрєцов.

Звісно, розширюватися ми плануємо. Та багато людей розуміють ризик, на який ми йдемо у своїй роботі, і це відлякує людей. Тому сказати важко, як швидко ми зможемо розширити штат, бо нам персоналу вже не вистачає. Наразі шукаємо людей, які могли б працювати в інших регіонах – це місто Дунаївці та Хмельницький. Ми вже налагоджуємо контакти та прагнемо, щоб там були наші кореспонденти, які б могли там працювати.

Нам допомагає місцевий підприємець Андрій Ратушний, який також є членом команди і виконує журналістські функції.

─ Тобто Андрій Ратушний забезпечує ваше фінансування? Ти спершу говорив про засади громадської журналістики, які лежать в основі вашої діяльності, а тепер виявилося, що вас фінансує конкретна людина. Поясни, будь ласка.

─ Так, він це робитиме до того часу, поки ми не зможемо забезпечувати себе коштами самі. Загалом, оскільки наш проект є актуальним і потрібним нині, допомога з технікою, оснащенням теж потрібна зараз. І за допомоги Андрія ми змогли вийти на той технічний рівень, який маємо. Він розуміє, що проект потрібен. І тому допомагає.

Ми робимо речі, які часто не сприймаються в Кам’янці. Загалом, кожен регіон України є особливим. Універсальним містом є Київ. Тому що туди приїздять люди з різних регіонів, провінціали по суті, котрі привозять із собою свої культурні цінності, ті чинники, які є унікальними для певного регіону. І, відповідно, наповнення столиці такими чинниками впливає на її універсальність. Оскільки всі ці люди – активні, вони роблять те, що вважають потрібним. Саме такі люди створюють будь-який рух в соціумі, і, по суті, вони є кістяком змін і поступу.

─ У такому випадку логічно ваш проект назвати комерційним. Адже фінансує його людина, якій це вигідно робити, а не з якихось альтруїстичних причин.

Власне, користь із цього матимуть різні люди. Ратушний – не єдина людина, яка нас підтримує. Є декілька людей, зокрема ті, хто розуміє користь від нашої діяльності. І допомагають вони не тільки фінансово, а й технікою.

Будь-яка людина, будь-який громадянин зацікавлений в цьому. Ми абсолютно відмовляємось від реклами, і тому говорити про комерцію дійсно не варто.

Той продукт, який ми створюємо – не комерційний, адже такий продукт зорієнтований на охоплення максимально великої аудиторії. Формат, у якому ми почали працювати, дуже подібний до національного громадського телебачення hromadske.tv. І він не є прийнятним у Кам’янці-Подільському, оскільки тут інша аудиторія, яка має інші смаки. І ми зараз намагатимемося підганяти свій проект під аудиторію міста, щоб це було цікаво і корисно

Наша основна мета – подавати інформацію.

─ Чи доцільно підлаштовувати ваш проект під аудиторію? Можливо, варто вчити людей чомусь кращому, мудрішому?

Мається на увазі, що ми будемо підлаштовувати не інформацію під людей, а той формат, у якому вона подаватиметься. Це робитиметься для того, щоб наша продуктивність була більшою.

З одного боку, виховувати людей можна. Та зараз, умовно, відкрилося «вікно», яке дає змогу інтенсивно впроваджувати зміни. І, власне, яким користується велика кількість активістів у межах усієї країни. І, як на мене, це «вікно» буде відкритим досить недовго. Саме тому зараз більш важливим є надавати потрібну інформацію людям. Бо, насправді, якщо зміни відбулися в Києві, то швидше за все, вони не відбулися в регіонах. А якщо й відбулися, то досить умовно.

Наша мета – давати можливість цим змінам бути. І саме тому ми хочемо підганяти все під той формат, щоб охоплювати максимально широку аудиторію і поширювати їм правдиву, чесну, об’єктивну, достовірну інформацію.

Проблема провінції в тому, що люди, які в ній існують, намагаються наслідувати те, що відбувається в центральних містах.

─ Чому саме Кам’янець-Подільський став місцем створення проекту?

Власне, всеукраїнське громадське телебачення вже є. Але одна з проблем журналістики в Україні – це те, що у нас погано розвинуті регіональні ЗМІ. Національні видання здебільшого охоплюють інформацію, яка стосується столиці або усієї території країни загалом. Але є якісь «маленькі» речі, події, які відбуваються на місцях і, відповідно, є нецікавими людям на загальнонаціональному рівні, але знати про них досить потрібно людям з тієї чи тієї місцевості. У нашому випадку – кам’янчанам. Ми плануємо охоплювати територію всієї Хмельницької області. А Кам’янець-Подільський обрали, тому що ми тут мешкаємо.

кам'янець-подільський

─ У чому специфіка потреб подолян?

─ Кам’янець – трішки дивне місто. Дивне тому, що люди тут працюють, але кожен сам для себе. Фактично, місто поділене на частини, але комунікації між цими групами немає.

Наприклад, люди, які займаються мистецтвом. Загалом, їх кілька і ціль фактично у них одна – проводити культурний рух в місті. Але одні орієнтуються виключно на комерцію і на заробіток, а інші, хто «в гробу хотєлі відать комєрцию», з ними не погоджуються і роблять інші речі. І, як результат, ні в кого з них не виходить робити те, що потрібно насправді.

І такі процеси – це будні міста. Людям потрібно створити умови для комунікації. І тоді результат буде. Кам’янець такий, тому що ним неправильно займались. До нього завжди ставилися як до провінційного міста. І саме тому він став таким.

Проблема провінції в тому, що люди, які в ній існують, намагаються наслідувати те, що відбувається в центральних містах. І таке наслідування сприяє запізненню всіх процесів у провінційних містечках. Тобто ми маємо почекати, щоб хтось щось зробив, щоб потім зробити таке ж саме.

Власне, не потрібно наслідувати. Треба робити таке, чого не було, або подавати старі речі по-новому. Тоді Камянець не буде відставати у розвитку.

Одне з наших завдань – зробити Кам’янець не провінційним містом, а зробити його культурним осередком, максимально зробити комфортними умови життя для будь-яких людей.

Люди, боячись народного гніву, починають працювати чесно.

─ Ти певен, що людям потрібно те, що ви робите? Чи є фідбек?

Власне, є теми, які є актуальні для Кам’янця на сьогодні, теми, про які говорять на формах, в соціальних мережах. Допоки не буду говорити про них, адже вони ще пропрацьовуються.

Але це менша частина нашої роботи. Ми орієнтуємося на те, що будемо запрошувати людей, активістів, щоб розповідати про їхній досвід або ж запрошувати політиків, бізнесменів і ставити їм питання, які цікаві людям. Самі запитання ми дізнаємося від людей у соціальних мережах шляхом опитування.

З іншого боку, до нас звертаються люди, просять допомоги. Ми дійшли до рівня, коли нас не просто дискредитувати. Ми довели, що можемо працювати чесно. Зокрема, ми займалися справою кінотеатру «Дружба» в нашому міста, де, по суті, у громадян незаконно відібрали 43% приміщення, що належало місту. Прокуратура відкрила кримінальне провадження по факту підробки документів, за допомогою чого сталося відчуження цієї території.

Власне, завдяки нашій публікації ця справа зараз знов актуальна. До нас звертаються за допомогою тому, що не знають, куди ще можна звернутись. А оскільки ми висвітлюємо ці проблеми, організації, небайдужі люди, депутати, які не втратили совість, й інші можуть звернути на неї увагу та допомогти.

─ Чи впевнений ти в тому, що люди у Кам’янці-Подільському готові платити за вашу діяльність?

─ Ми працювали над культурно-мистецьким проектом «АртСховище», який показав, що люди можуть давати гроші. Хоч і не великі. Та з телебаченням інша справа. На мою думку, фінансування від людей буде, але трішки згодом. Люди почнуть нас фінансувати тоді, коли відчують зміни. Ми їх намагаємось впроваджувати зараз.

─ Якими нормативними актами регулюється ваша діяльність? Адже, як відомо, немає законів, які б обумовлювали діяльність інтернет-ЗМІ.

В українському законодавстві, по суті, чотири сфери діяльності журналістики регулюються. Це друковані ЗМІ, телебачення, радіо та інформаційні агенції. Дійсно, інтернет-діяльність не є регламентованою. Але вже давно планується розробка законодавства і зміна понять із телебачення та радіо на аудіовізуальне ЗМІ.

Фактично, зараз ми прив’язані до Дунаєвецького каналу ФНБ, від якого отримуємо посвідчення журналістів. Саме Podillya.TV трішки виходить за регулювання законодавством.

Спершу ми були проти цього, але в процесі реалізації нашого проекту зрозуміли, що офіційна реєстрація проекту буде нашою ахіллесовою п’ятою. Оскільки ми бачили багато історій, коли закон обходили різними способами. Тому, якщо ми зареєструємось, нас зможуть одразу закрити. Адже наша діяльність багатьом не вигідна.

У нас є велика проблема в тому, що нам потрібно регулювати самих себе, дотримуватись етичних, моральних цінностей журналістики. Як ми один за одним, так і соціум стежить за тим, щоб ми це робити. Адже це важливо.

Фото: автора, Playua, Misto-market, Redessocialesparatuempresa .

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus