Покоління диско!

диско

Розважатися молодь любила й уміла завжди. Ще б пак, це найкращі роки життя, чому б не відірватися на повну? Сучасні студенти часто чують від батьків фрази на зразок: «Я у твої роки була зовсім іншою! Що за музику ти слухаєш? Хіба ж це танці?!» Часто промовляючи це вкрай незадоволено, вони продовжують: «А от за часів нашої молодості…» Тому «Студвей» пропонує поринути в минуле та побачити, як розважалися наші батьки, коли були того ж віку, що ми зараз.

Що собою являла яскрава й «блискуча» епоха диско? На 70-80 роки припав пік дискотек. Під запальні ритми рок-н-ролу танцювала вся планета. Спочатку Америка, країни Європи, далі Індія та СРСР – усі моментально підхопили диско-лихоманку.

Анкетування, проведене в СРСР у 80-тих роках, показало, що дискотеки відвідували, щоб:

  • 72, 2% – потанцювати;
  • 59, 7% – бути проінформованим;
  • 55, 8% – поспілкуватися;
  • 44% – отримати нові враження;
  • 21% – не було нудно;
  • 15% – бути модним.

Але чи так було насправді?

одяг

Атмосфера

Стрімке поширення нового стилю призвело до виникнення диско-клубів. Завдяки диму, піротехніці, підсвітці, миготінню різнокольорових ліхтариків і блискіток вони нагадували естрадну сцену. Центр просторого танцполу прикрашала диско-куля, яка була незамінним символом кожної дискотеки.

Порівняно з Америкою в СРСР усе було скромніше. Перед початком дійства потрібно було вислухати спеціально підготовлену лекцію, лише потім вмикали музику. Наслідувати західний стиль вважалося неприпустимим.

Дослідник хвилі дискотек О. Запесоцький зазначає, що «багато дискотек мали чудові «родзинки». Наприклад, були театральні колективи, які розігрували цілі музично-драматичні композиції. Усередині подібних груп було до 7-8 напрямків: хтось знімав кіно, підбирав слайди, інші комбінували записи, була також група ведучих. Збиралися величезні творчі молодіжні колективи, і їх програми були самостійними творами мистецтва. Інше питання, на якому рівні все це робилося».

Мода на диско-стиль з’явилася на початку 70-х в Америці. Перший диско-клуб Studio 54 виник у Нью-Йорку й відразу завоював популярність. Тренд невдовзі перейняли Європа й Азія. У престижних клубах зірки здебільшого виступали особисто. Той, хто не мав змоги насолодитися оригінальним виконанням улюблених хітів, витанцьовував під ритмічні мелодії платівок.

Доктор культурології О. Запесоцький у роботі «З історії молодіжної культури: виникнення і розвиток дискотек» описує кілька цікавих випадків: «У Нью-Йорку, на Манхеттені, була одна з таких знаменитих дискотек. Одного разу син президента Кеннеді приїхав туди, а його не впізнали й не дали увійти. Прозвучало щось на зразок: «Хлопче, ти хто? Вали звідси! Або стань у чергу, може, на ранок ми тебе і пропустимо». Вибухнув скандал.

Що зробив власник клубу? Вибачився? Навпаки! Він заявив: «Подивіться, наша дискотека така популярна, що до нас навіть син Кеннеді не може потрапити!» Ця подія ще більше стимулювала ажіотаж».

Бажання побувати на дискотеці вимагало неабиякої винахідливості. «Мені запам’ятався один випадок: дискотека починається, а в залі нікого немає – в чому справа? Виявилося, біля каси зібрався величезний натовп. І ті, хто вже взяв квитки, не могли вибратися з маси в кілька тисяч чоловік, яка напирала на них ззаду. Але справжні заворушення почалися, коли найспритніші приставили драбину до «шайби» з іншого боку і дісталися до каси дахом, зістрибнувши прямо на голови тим, хто був внизу. Отримавши жаданий шматочок паперу – квиток, вони вже не могли вилізти. Абсурдна ситуація: зовні реве натовп охочих увійти, а всередині приміщення нікого немає, тому що ті, хто взяв квитки, не можуть вибратися з величезного збіговиська людей. 2 відділення міліції в повному складі, приблизно 50 чоловік кожне, змушені були приїхати, щоб вирішити проблему, збудувавши народ у чергу. Такий неймовірний успіх здобула дискотека».

Реклама

Дискотечний етикет

У Радянському Союзі танці, які вже потім стали називати дискотеками, проводилися в Будинках культури й у так званих «клітках». Заправляв цим шаленим дійством диск-жокей.

Тоді за молоддю завжди пильно спостерігали представники комсомольських і студентських організацій, а отже були й певні правила поведінки під час танців, яких усі мусили дотримуватися.

Усі музичні композиції узгоджувалися з керівництвом, бо використання зарубіжних хітів не схвалювали. Створювалися навіть спеціальні «чорні списки». Ідеологія понад усе! Але диск-жокеї на прохання невгамовної публіки таки примудрялися вмикати заборонену музику, за що їх часто відправляли до ректора.

Танцівникам також було не солодко, бо правила для них були не менш строгими:

правила

Проте ніщо не зупиняло відчайдушних дискоманів відпочивати на повну.

Образ

Для того, щоб відвідувати клуби, потрібно було відповідно одягатися. Стиль тодішніх дискоманів став міксом непоєднуваних речей. Джинси-кльош, яскраві колготи й шорти з контрастними блузами, топами й туніками – відмінна комбінація для «королеви дискотек». Але в Радянському Cоюзі та на Сході джинсовий одяг з’явився набагато пізніше. Вважалося, що такі речі, як і зарубіжна музика, негативно впливають на молодь і спотворюють її ідеологічні орієнтири.

Чоловічі образи були не менш екстравагантними – просторі кольорові блузи в парі із кльошними брюками стали хітовими.

Сліпучий блиск одягу дозволяв відчути себе справжньою зіркою танцполу. Тому поліестер, лайкра та люрекс стали ключовими в образах модників. Унісекс був спровокований запозиченням чоловіками елементів жіночого стилю: облягаючі зверху брюки, блузи з різноманітними принтами. І навпаки – широкі чоловічі сорочки, що звабливо виглядали на дівчатах. Під час розквіту епохи диско популярними стають «банани» – жіночі брюки, розширені на бедрах й завужені внизу.

оголошення

Звісно, не могли обійтися й без аксесуарів. В окулярах-авіаторах зі склом різних тонів любили покрасуватися не лише вдень. Одягали прикраси будь-якого розміру та кольору. Взуття, звісно, намагалися одягати зручне, тому зупиняли вибір на платформі та кросівках, але згодом блискучі босоніжки взяли гору.

Завершували образ невгамовних танцівників об’ємні зачіски та яскравий макіяж.
Зробити своє волосся якомога пишнішим намагалися не лише жінки. Шевелюра чоловіків також була вражаючою, а образ доповнювали бакенбарди а-ля Елвіс Преслі.

Фарбувалися дівчата здебільшого рожевою помадою та блакитними тінями й рум’янами. Також часто поєднували перламутрові тіні будь-яких відтінків, адже головна умова диско-стилю – шик і блиск!

Молодь мала своїх диско-кумирів, яких намагалася наслідувати. Іконою чоловічого стилю в Америці став образ Джона Траволти у фільмі «Лихоманка суботнього вечора».

В Індії шалено популярним був образ Мітхуна Чакраборті з музичної стрічки «Танцівник диско».

Суміш американського й індійського диско-стилю перейняли радянські танцівники.

мітхун

Музика

Американські диско-мотиви більше тяжіли до фанку й соулу, а європейські – до поп-музики. 120 ударів не дозволяли нікому встояти на місці.

Європа заявила про себе славнозвісними гуртами Boney M., Bee Gees, Arabesque, АBBА та Джорджо Мородера, завдяки якому піднялася на вершину популярності диско-ікона Donna Summer із хітом Hot Stuff».

Америка ж дала світу насолодитися композиціями Дайани Росс, Глорії Гейнор, гуртів Víllage People, Chic, KC and the Sunshine Band, The Jackson 5.

У СРСР диско започаткували «Оркестр и вокальная группа «Диско», а продовжили створювати невмирущі хіти «Мираж», Женя Белоусов, Рома Жуков, «Ласковый май», «Комбинация», «На-На», «Весёлые ребята» , «Синяя птица»,  «Самоцветы», а також Алла Пугачова й Софія Ротару.

Індія вразила весь світ, але найбільше запам’яталася кінострічкою «Танцівник диско». Запальна музика Баппі Лахірі «Jimmi-Jimmi» та «I am a disco-dancer» усіх зводила з розуму.

диско

Танці

Диско-танці й тоді характеризувалися надзвичайною пластикою та легкою акробатикою. Чим більше танцювали, тим більше цікавих рухів з’являлося. Руки, ноги, талія, плечі – у рухах задіювали все.

«На західних дискотеках у кінці 1970-х років ведучий нічого не розповідав, але час від часу підбадьорював людей репліками: «Уявімо собі, що ми всі у джунглях, ліземо по ліані…» – і зал «ліз». «А тепер уявімо, що ми миємо вікна», – і всі починали робити характерні жести. Або: «Давайте всі зробимо ручкою ось так».

Потім винайшли диско-танці, які були міксом хореографічних рухів, запозичених із різних танцювальних стилів. Проте в СРСР були люди, які намагалися підняти диско на професійний рівень, створювали гуртки, але така діяльність проіснувала недовго.

Тож наші батьки в епоху розквіту диско повеселилися на славу.

Фото: sitebuilderreport.com/stock-up, соцмережі.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus