Малий з периферії, який напише про нас

valerian

Розповідаємо про юність Валер’яна Підмогильного й проводимо паралель з буденністю сучасного підлітка

Нині Підмогильний асоціюється з модернізмом та інтелектуальною прозою. Ще один митець покоління «розстріляного відродження», автор першого в українській літературі урбаністичного роману «Місто», випередив майже на десятиліття французький екзистенціалізм на чолі з Жаном-Полем Сартром і Альбером Камю. А що було до?

Європеїзація малого

1901 року Зиґмунд Фройд видає «Психопатологію повсякденного життя» – працю, яка описує, як несвідоме втручається у свідоме життя, і переконливо доводить, що кожна людина сповнена своїх психічних відхилень. Того ж року в селі Чаплі, що нині входить до складу житлового масиву в Дніпрі, у сім’ї Підмогильних народився хлопчик, який малюватиме психологічні портрети людей і покаже, як інстинкти й приховані бажання впливають на життя кожного з нас.

Але це буде згодом. А перед тим маленький Валер’ян проводив безтурботні дні на дворі біля річки: любив риболовлю і катання на велосипеді, хоча двоколісником у той час міг похвалитися не кожен підліток. Проте найбільше малий упивався книжками, які знаходив у шкільній бібліотеці.

Прагнення до постійного саморозвитку з’явилося завдяки батькам. Батько Валер’яна, отримавши роботу в економії графа, найняв дітям репетитора з французької – мови культурної Європи. Таке навчання не було даремним: у зрілому віці Підмогильний з двома друзями також братимуть мовні уроки, які письменник невдовзі кине, оскільки виправлятиме навіть свого вчителя – француза за національністю. Мати, хоч і була малоосвіченою селянкою, відзначалася суворою гідністю і мріяла, щоб її діти «вибилися в люди». Від жінки малому Валі дісталася розмаїта мова і любов до того, що є навколо. А навколо – рідний степ, батьківщина та її мова, які вплинуть на подальші захоплення хлопця.

Зовсім скоро Підмогильного назвуть українським Бальзаком і Мопассаном.

pigmoh (1)

Реклама

Петеушник і «Гра престолів» по-українськи

Ще змалку Валер’ян хотів бути гуманітарієм, прагнув отримати доступ до літератури, якої не було в сільських бібліотеках. Натомість хлопець потрапив до реального училища, де викладали точні науки. Через брак грошей батьки були вимушені відправити сина саме на таку спеціальність: класичні гімназії, де викладали гуманітарні дисципліни, були значно дорожчими.

«Big city life» зазвичай дарує нові можливості й розваги, однак звичний життєвий ритм юнака не змінився. Валер’ян так само віддає перевагу бібліотечним залам, не піддається ейфорії революції 1917 року, зате тішиться пожвавленню культурного процесу. У цей самий час з’являються пригодницькі оповідання Адріана Кащенка про життя запорізького козацтва, які стають таким популярним і добротним чтивом, що шістнадцятирічний малий засновує своє видавництво, аби видавати ці розповіді.

Найцікавіші дисципліни в училищі – філософія та психологія. І дарма, що їх навіть немає в розкладі: завдяки своєму наставникові Петрові Єфремову молодий митець набував і таких знань. Вчитель не лише зумів угамувати інтелектуальний голод учня, а й видав його перші твори й написав про нього літературно-критичну статтю.

Закінчивши училище з відмінними оцінками, юнак вступив на математичний факультет Катеринославського університету. Звідти хлопець перевівся на правничий, але й там довго не провчився: забракло коштів.

pigmoh3 (1)

Перший томик на вісімнадцятиріччя

З ранніх років Валер’ян розкрив у собі жагу до писання, ще підлітком подав своє перше оповідання в шкільний журнал під псевдонімом Лорд Лістер. Пізніше письменник зізнався, що став «жертвою» пінкертонівської літератури – пригодницького чтива про Ната Пінкертона, такого собі тогочасного Гаррі Поттера. Захопливий авантюристський сюжет і трафаретна фабула досить швидко перестали цікавити хлопця: хоча поділ героїв на хоробрих нишпорок і підступних лиходіїв приваблював великою кількістю тиражів, Валер’ян зазіхнув на найскладніше – людську психіку, створюючи нетипових для того часу персонажів.

Шістнадцятирічний Підмогильний не писав на теми, які точно «вигорять», не прагнув набути ефемерної популярності, а шукав відповіді на питання, які турбують будь-якого підлітка в складний період перехідного віку. Твори молодого митця – оповідання про інших, але таких самих людей. Герої ранніх творів письменника – його ж ровесники, про сумніви, проблеми й поневіряння яких він знав не з чуток. Це розповіді про українських Голденів Колфілдів з «Ловця у житі» Джерома Селінджера. Його персонажі так само думають про повій та чоловічу зрілість, так само переймаються і ледве не доводять себе до самогубства через зраду дівчини, відчайдушно і так по-юнацьки шукають свого призначення в житті, страждають від заниженої самооцінки й «від самості своєї непотрібності».

Щоб знаходити відповіді на «важкі питання» (як і називає одне зі своїх оповідань Підмогильний), письменник поміщає в межі вигаданих фабул дві протилежності – інтроверта й екстраверта. Юнак, наче під лупою, розглядає два способи світосприйняття, виставляє напоказ таємні бажання підлітків, їхні фізичні потреби і внутрішні сумніви. Підмогильний не соромився демонструвати переплетення духовного і плотського в свідомому й несвідомому житті героїв, а тому психологічні портрети однолітків вдавалися йому напрочуд добре.

Пройде кілька років, і у свої вісімнадцять Валер’ян надрукує першу книгу, яку зухвало назве «Твори. Том І». Книжку становитимуть 168 сторінок, які й засвідчать беззаперечно успішний літературний дебют юнака.

pigmoh4 (1)

На початку була «Повість…»

У 26 років Валер’ян Підмогильний написав роман «Місто» – своєрідну хроніку життя сільської молоді в тодішніх мегаполісах. Читачки незлюбили головного героя, інколи навіть називали його негідником. Ба більше, деякі дослідниці згодом будуть вважати «жінконенависником» самого прозаїка.

У «Місті», як і в інших своїх творах, письменник не проводив чіткої межі між добром і злом, не ставив на персонажах клеймо негідника, брехуна або циніка. Підмогильному вдалося поселити живих людей на сторінках своїх творів: герої сублімують, роблять мерзенні вчинки заради вигоди й задоволення, реалізуються за кошт інших і не дуже-то страждають через власну зраду або чиєсь самогубство.

Перед смертю письменник залишить недописаною «Повість без назви…» з головним героєм, який присвятив життя пізнанню людини і вщент розчарувався в ній, вважаючи її розум нікчемним, а існування – абсурдним. Із цього приводу він стверджував: «Люди – це жуки, що з поважним виглядом качають гнойові кульки. Хто більше наробить таких кульок, той славетніший жук».

За дев’ять років Альбер Камю викладе цю ж ідею у філософському есе «Міф про Сізіфа». А точніше, про сізіфів, які день у день ходять на фабрики та в офіси, щоб виконувати ту саму даремну працю. Валер’ян Підмогильний випередить програмний твір філософії абсурдизму і тим самим гідно поставить крапку у своєму творчому житті.

Ілюстрації: Анастасія Бабаш

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus