PhD в Технологічному інституті Карлсруе в Німеччині: 
поради з досвіду майбутнім аспірантам

blog1

Про навчання й роботу в Україні, вступ на аспірантуру та особливості адаптації в новому середовищі

Я переїхав зі Львівщини до Києва у 2007 році, коли вступив на факультет природничих наук Національного університету «Києво-Могилянська академія». Там здобув ступінь бакалавра та магістра за спеціальністю «Хімія». Думки вступати на аспірантуру за кордон у мене з’явилися в останні два роки навчання в університеті, але моя дорога до Технологічного інституту Карлсруе була досить довгою. Проте на кожному її етапі я набував досвіду, який допоміг мені стати вдалим кандидатом для PhD-вакансії, на якій зараз працюю.

Про навчання та роботу в Україні

В університеті мені сподобалося робити дослідження для дипломних робіт на ступінь бакалавра та магістра. Експерименти для них я виконував на базі Інституту фізичної хімії імені Л. В. Писаржевського НАНУ. Я синтезував наночастинки нікелю та кобальту контрольованого розміру для подальшого їх використання у виготовленні каталізаторів. Подумав, що охоче роблю це просто з цікавості, тому перетворити подібне заняття на професію виглядало гарною перспективою.

Ще під час магістратури я шукав американські університети, які займаються синтезом наночастинок і вивченням наноматеріалів, щоб подати туди документи на PhD-програми. Зараз розумію, що не дуже вдало підбирав наукові вакансії для свого досвіду, тому мотиваційні листи виходили натягнутими. Як наслідок, ці спроби не були успішними.

Щоб займатися наукою, я вступив на аспірантуру Інституту фізичної хімії, де раніше виконував експерименти для своїх дипломних робіт. Крім набутих раніше навичок синтезу наночастинок, освоїв способи приготування каталізаторів, фізико-хімічні методи їх дослідження, навчився проводити каталітичні експерименти. Проте через недостатнє фінансування мого проекту та української науки загалом на момент закінчення аспірантського терміну мені не вдалося зібрати достатньо експериментальних даних для написання дисертації. Через це, а також через певні проблеми зі здоров’ям, вирішив закінчити роботу в інституті й спробувати себе на дослідницькій роботі в промисловості.

Я почав працювати в дослідному центрі фармацевтичної корпорації, де набував досвіду роботи на сучасному обладнанні та опанував затребувані аналітичні методи дослідження, для прикладу, рідинну й газову хроматографію. Уже працюючи хіміком у промисловості, зрозумів, що займатися саме наукою мені подобається більше, оскільки там і завдання, і підходи до їх вирішення значно менш формалізовані й залишають набагато більше простору для творчості. Тому знов почав шукати PhD-програми, але цього разу в Європі.

Реклама

Підготовка до аспірантури в Німеччині

Щоб підібрати наукову вакансію, я користувався сайтом Єврокомісії. Спеціально Німеччину не обирав: скоріш за все, орієнтувався на PhD-вакансії за тематикою, подібною до тем моїх попередніх досліджень. Надсилав документи для вступу приблизно в десять місць – отримав відповідь десь із п’яти, на онлайн-співбесіду запросили у двох.

Урешті зараз я працюю в Технологічному інституті Карлсруе на факультеті хімії та біологічних наук в Інституті хімічної технології і хімії полімерів. Мої дослідження пов’язані з вивченням каталізаторів очищення вихлопних газів електростанцій та автомобілів від аміаку й оксидів азоту.

blog2Формально я не студент, а науковий співробітник, який виконує дослідження для PhD-дисертації. Але маю можливість без проблем переоформити контракт на студентський і розглядаю такий варіант. На практиці він мало чим відрізняється від контракту наукового співробітника. Платня за місяць майже однакова, й ті, й інші можуть безкоштовно відвідувати однакові курси, мають право виконувати дослідження для дисертації й захистити її приблизно через три роки.

Проте в кожного контракту є свої переваги та недоліки. Наукові співробітники не платять за навчання, але не мають студентських пільг (на проїзд у громадському транспорті, їдальні, музеї, театри тощо). PhD-студенти користуються пільгами, проте якщо вони не є громадянами Німеччини, повинні платити за навчання (менше 200 € за семестр). Кожен рахує, що йому чи їй більш вигідно, та оформлює відповідний тип контракту.

Я недовго готувався до переїзду. PhD-студенти починають своє навчання незалежно від початку навчального року, тому часто керівники просять їх приїхати й почати працювати as soon as possible. У моєму випадку я приїхав у Німеччину приблизно через два місяці після онлайн-співбесіди.

Найбільше в той період зайняло очікування офіційного рішення університету про зарахування, яке приймають на основі рекомендації наукових керівників до зарахування. Саму рекомендацію подають після співбесіди. Хоч воно зазвичай відображає рекомендацію наукових керівників, на офіційне підтвердження йде від чотирьох до шести тижнів. Пізніше треба подати документи для візи, очікування якої в мене зайняло приблизно десять днів. Щоб не витрачати час між офіційним підтвердженням про зарахування і поданням документів на візу, раджу заздалегідь потурбуватися про переклад на німецьку та апостилювання магістерського диплома.

Ще одним важливим питанням, яке треба вирішити до переїзду, є житло. Попит на нього високий, тому важко знайти квартиру чи кімнату для оренди, навіть перебуваючи в Німеччині. З-поза її меж краще шукати тимчасовий варіант, як, наприклад, хостели чи кімнати для студентів, а вже перебуваючи на місці, орендувати постійне житло. Мені такі заклади порадили наукові керівники та їхні секретарі. Проте врешті-решт пощастило відразу знайти житло через знайомих, які вже жили в Карлсруе.

Інструкція зі вступу для майбутніх PhD

Зазвичай не потрібно складати ніяких вступних екзаменів. На сайті Європейської комісії переліки вимог до вступу на наукові вакансії дуже схожі: CV, мотиваційне есе, два рекомендаційні листи, переклади дипломів з випискою курсів з оцінками й прослуханими годинами (або кредитами ICTS), сертифікат мовного тесту. Усе виглядає нескладно, але завдання апліканта – знайти вакансію, вимоги якої максимально відповідають досвіду, і зуміти це ефективно донести до майбутніх наукових керівників. Особисто я суттєво корегував інформацію в CV й особливо в мотиваційному листі для кожної окремої позиції.

Рекомендаційні листи я отримав у свого наукового керівника з аспірантури в Україні та керівника робочої групи на фармацевтичному заводі. Мета рекомендаційних – засвідчити іншими авторитетними людьми, що аплікант володіє необхідними особистісними рисами для виконання PhD-дисертації.

Переклади дипломів з оцінками й кількістю прослуханих курсів і годин потрібні для того, щоб перевірити академічну успішність і відповідність прослуханих курсів європейським вимогам до ступеня магістра.

Щодо мовного сертифіката, у мене був TOEFL з балом 104. Кажучи жартома, виглядає, що цей тест – аналог довідки про флюорографію для українських вишів: вона не збільшить твоїх шансів на вступ, але треба, щоб відповідала встановленим вимогам. Про знання англійської роблять висновок радше після онлайн-співбесіди. Просто на рівні того, наскільки просто з тобою спілкуватися.

Усі перераховані пункти – це спосіб привернути увагу до себе як до потенційного кандидата і бути викликаним(-ою) на співбесіду. Саме вона є вирішальною в прийнятті рішення про зарахування.

blog3На співбесіді просять знову розказати про себе, попередній досвід і мотивацію. Далі відбувається обговорення майбутньої теми дисертації, методів, які будуть використані в дослідженні. Керівники визначають, наскільки аплікант орієнтується в темі й загалом у галузі. Мені надсилали для опрацювання декілька наукових статей на тему моїх майбутніх досліджень, а пізніше ми обговорювали ці статті.

Насамкінець важлива порада для співбесіди: бути щирим(-ою). Це добре відчутно навіть через монітор. Навіть якщо в біографії є така «темна пляма», як незакінчена аспірантура в Україні, як у мене, краще розповісти все як є, ніж здатися людиною, яка щось приховує.

Адаптація в новому середовищі

У Німеччині я лише кілька місяців, тому процес адаптації триває досі. Загалом це середовище відкрите до іноземців, навіть тих, хто не розмовляє німецькою. Усі в університеті, а також більшість німців, або розмовляють, або розуміють англійську. Для кращої інтеграції уряд відшкодовує вартість курсів німецької для іноземців, навіть якщо ті беруть їх не в університеті. Збираюся скористатися такою можливістю з наступного семестру.

Мені здається, що стереотип про стриманих і холодних німців не відповідає дійсності. Люди тут дружні й відкриті, кожні кілька тижнів у колективі проводять якісь неформальні святкування й веселощі, що сприяє соціалізації та адаптації.

Найбільшою складністю переїзду було те, що він був доволі швидким. Як я вже писав, між співбесідою й переїздом пройшло приблизно два місяці, один із яких зайняло очікування рішення університету про зарахування. Далі потрібно було швидко закінчити справи в Києві: довести до логічного завершення проекти на роботі й звільнитися, зібрати документи для візи й подати їх у посольство, вивезти речі з орендованої квартири в Києві до друзів або батьків, а частини речей позбутися, чекати щодня результатів візової заяви, щоб швидко купити квиток і полетіти в Німеччину.

Щодо процесу подання візи, якщо виконувати інструкції сайту посольства Німеччини, усе відбувається дуже швидко й без проблем. Єдині моменти, які можуть гальмувати процес, – це переклад магістерського диплома німецькою з апостилюванням та очікування листа із запрошенням на роботу, який повинен прийти поштою з Німеччини. Раджу попросити університет вказати в листі суму платні за місяць, оскільки в посольстві вимагають таку інформацію.

Враження і плани на майбутнє

Думки про навчання після перших трьох місяців маю позитивні. Нарешті, розумію, що займаюся тим, що подобається, і тим, що справді потрібно. Працювати тут приємно й зручно, бо для цього створені всі умови в плані матеріально-технічного забезпечення. Реактиви й витратні матеріали приходять через тиждень-два після замовлення. Для досліджень є необхідне обладнання із сервісним забезпеченням від виробника.

Наш інститут регулярно подає заявки на дослідження на синхротронах – прискорювачах частинок міжнародного користування, які дозволяють досліджувати зразки під впливом дуже високоенергетичного рентгенівського випромінювання. Щодо думки про місцеву бюрократію, так, вона є, але не сильно обтяжує завдяки своїй ефективності.

Про подальші плани важко говорити, тільки почавши PhD-дослідження. Наразі я планую надалі займатися наукою. Хоча багато тих, хто захистив дисертацію в нас, іде працювати на автомобільні гіганти чи концерни хімічної промисловості.

Фото: Василь Марчук

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus