Онлайн-освіта не панацея: сім відкриттів однієї дипломної

47089520_2155774134454377_3729328572792307712_o

З чистою совістю я дописала і захистила магістерську роботу. Усю історію описала в текстах, де поділилась також порадами, як (не) писати дипломну. Ось перша і друга частини.

У своїй роботі я аналізувала комунікаційні інструменти масових відкритих онлайн-курсів про домашнє насильство. Для цього обрала курси української студії EdEra, британської платформи Futurelearn й американської Coursera.
У результаті вдалось сформулювати кілька важливих висновків. Важливих, щоб тверезо оцінити онлайн-освіту сьогодні. І поки ці знахідки не припали пилюкою (а в цьому випадку все може спрацювати із подвійною швидкістю), ділюся фінальним блогом.

Безкоштовна освіта означає масова освіта

Із початком пандемії надзвичайно зріс попит на продукти онлайн-освіти. Тоді, у березні 2020, ми були зачинені вдома, переводили всі робочі й навчальні процеси в дистанційний формат. І вважали, що маємо кілька додаткових годин у добі для саморозвитку.

Тому масово реєструвалися на різні освітні пропозиції — потрібні чи непотрібні, але здебільшого доступні й безкоштовні. Наскільки масштабний став цей бум, говорять цифри: я проводила останні підрахунки для магістерської роботи у травні; з того з часу за півроку з 59 млн користувачів Coursera зі всього світу кількість зросла до 73 млн у листопаді (компанія існує з 2012 року).

avery-evans-OO69OocgC78-unsplash

Реклама

…Але не означає якісна

Кожна з платформ, які я аналізувала, має свій підхід до вибору тем курсів, їхнього наповнення та результату, який побачать на своєму екрані студенти.

Наприклад, Coursera є лідером за кількістю курсів (наразі більше 4000). Авторами та лекторами тут є викладачі зі всього світу, а етапи продакшну та постпродакшну навчальних матеріалів відповідно організовують їхні університети. Це дозволяє розміщувати на платформі таку кількість курсів. Але серед них трапляються застарілі програми з неякісним зображенням чи звуком.

Британська Futurelearn заснована у тому ж році та містить наразі близько 900 курсів. Вона працює аналогічно, але є більш локальною (саму платформу заснували ініціатори від Відкритого Університету Великої Британії). Якість контенту тут значно вища та ще й наявний ширший діапазон навчальних інструментів: подкасти, ілюстрації, інфографіки тощо. Плюс до всього — сучасніший та приємніший інтерфейс.

Зрештою, українська студія EdEra, яка хоч і має найбільш обмежену аудиторію, на відміну від платформ, залучає власну команду до розробки концепцій, програм та наповнення курсів. Їх наразі є 64, а сама студія існує з 2014. Також EdEra в деяких випадках відмовляється від стандартизованих LMS (learning management system) та створює для курсів окремі лендінги. Серед її форматів — навчальні серіали, інтерв’ю, ігри тощо.

Усе це свідчить, що передаючи університетам відповідальність за створення курсів, платформи збільшують кількісні, але не якісні показники.

Щоб вижити, платформи повинні монетизуватися

І, на щастя, вони вже це роблять. На щастя для власного існування. І для споживача, який у результаті отримує більш якісний продукт. Так, до викликів пандемії Coursera виявилась, звичайно ж, найбільш підготовленою. Справді, ще в березні вона дала можливість студентам університетів зі всього світу навчатись і отримувати безкоштовні сертифікати (їхня вартість складає наразі від 39 доларів і більше за курс). Паралельно з цим залишились платними мікрокредитні програми (цикл курсів, які окремі виші дозволили зараховувати в якості кредитів за дисципліни) та наукові ступені.

Дослідник Джон Деніел у публікації The Future of MOOCs: Adaptive Learning or Business Model? аналізує бізнес-моделі платформи, яких уже в 2015 році було 8 (не враховуючи згадані). Серед них — репетиторство, оренда платформи для розміщення корпоративних курсів компаній, рекрутинг студентів (продаж компаніям доступу до оцінок) тощо. Це поєднання безкоштовних та платних освітніх послуг науковець називає переходом від freemium до premium.

mohammad-shahhosseini-cPWUODAvXjk-unsplash

Чорний ринок існує навіть в онлайн-освіті. Навіть в українській

Платні курси трапляються віднедавна і на українських платформах, що особливо тішить з огляду на попередній пункт. Але якщо в пошуковій системі ввести назву однієї з платформ масових відкритих онлайн-курсів, можеш натрапити на тих, хто за певний внесок пропонують придбати сертифікат — на зверстаному на коліні сайті ти конфіденційно можеш заповнити заявку, щоб «замовити сертифікат». За безкоштовний курс. Без коментарів.

Сфері бракує серйозних досліджень

Так, я не педагог, а обидві мої дипломи пов’язані з медіанапрямком. Крім того, онлайн-освіта — досить нова галузь, а значить малодосліджена, принаймні в Україні. Тому я хвилювалась через масу інформації, яку повинна була опрацювати.

Натомість багато українських дослідників, статті яких я опрацьовувала, були такими ж ентузіастами: розглядали онлайн-освіту як інструмент покращення викладання. Що в принципі круто для колег з їхньої сфери. Але повноцінних та ґрунтовних досліджень дуже бракує. У самих текстах можна виявити некомпетентність авторів, котрі плутають студію з платформою масових відкритих онлайн-курсів.

До речі, за хештегом #ederadictionary в Instagram можеш розібратись із базовими термінами (тут — пояснення, у чому різниця між студією та платформою).

Той самий ентузіазм часто не підкріплений відповідально дібраним списком джерел: у ролі використаної літератури мені траплялися добірки курсів на новинних сайтах. Зазвичай це не надто ретельно підготовлені списки, мета яких — привести на сайт аудиторію, і з яких автор наукової статті шматками копіював текст.

Онлайн-курси — не вакцина від недуги

У своїй роботі я вивчала курси про домашнє насильство. Інколи це заняття здавалось мені навіть абсурдним: аудиторією цих курсів, виходить, є не жертви (які часто не мають можливості повідомити про свій стан, що вже казати про повноцінні курси), а ті, хто може простежити за ситуацією та запобігти/допомогти жертвам. У такому випадку ціль курсу — підвищити загальну освіченість з цього питання.

Тим не менш протягом карантину я спостерігала появу маси курсів про коронавірус. Питання: для чого студенту проходити курс із такої стовідсотково актуальної теми, яка втім вимагає швидкого реагування та оперативного ознайомлення? І якою буде практична цінність отриманого ним сертифікату? Не враховуючи фахівців медичної та дотичної спеціальностей.

…І не панацея для цілої освіти

Якщо раніше я закочувала очі через противників дистанційного навчання, то зараз тверезо бачу причини такого ставлення. Величезну роль відіграє мотивація та сприятливі довколишні умови, адже більшість студентів кидають навчання до закінчення курсу. Курси ж, як і будь-який навчальний формат, залишаються тільки засобом на шляху до мети.

У своїй роботі я поділила інструменти комунікації між платформою та студентом на три типи: ресурси (містять контент), діяльності (передбачають залучення студента до дії) та канали (забезпечують комунікацію до, під час та після курсу). Різні платформи та курси по-різному використовують ці інструменти: містять усі типи, але застосовують їх із різною частотністю, кількістю та особливостями. Звичайно, на це великою мірою впливає, хто є автором курсу (який університет чи школа). Урізноманітнення курсів різними типами та їхніми видами, безперечно, підвищує якість курсу.

Але при таких масштабних кількостях студентів не варто розраховувати на включеність і кінцеве проходження кожного. Джастін Райх, науковець із Массачусетського технологічного інституту, у 2019 році поділився цифрами: тільки 3% зареєстрованих студентів закінчують онлайн-курси. Це наче читати лекцію потоку студентів взимку в аудиторії-амфітеатрі; кому буде цікаво, той виловить для себе щось корисне; а хтось добряче виспиться або непомітно вислизне, щоб зайняти чергу в столовій.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus