Непосидючі й імпульсивні: життя із синдромом порушення активності та уваги

синдром порушення активності та уваги

Хаос у голові, витання в хмарах і спроби «полагодити» людей – історії людей зі СПАУ

Буває, сидиш на лекції, слухаєш, але не чуєш. Намагаєшся зосередитися, але увага розсіюється. Відволікає абсолютноо все: нове повідомлення в месенджері потрібно прочитати якнайшвидше, розмова сусідів щодо результатів останнього матчу здається нереально важливою, а пташиний спів за вікном теж хочеться проаналізувати, цікаво, який діапазон голосу зяблика. Кінець кінцем ти коришся долі й повертаєшся до розповіді лектора.

Ми звикли долати цей стан зусиллями волі, такі речі час від часу стаються в усіх. Та є люди, які відчувають це постійно й нічого не можуть вдіяти. Науковці називають такий стан синдромом порушення активності та уваги (СПАУ).

Це неврологічно-поведінковий розлад, симптоми якого – дефіцит уваги, імпульсивність і надмірна активність. Синдром заважає зосередженню: люди зі СПАУ фокусуються або на багатьох речах одночасно, або на чомусь одному, але надто сильно. Перші прояви з’являються у віці 6-7 років. Крім проблем з концентрацією, діти зі СПАУ ще й гіперактивні, що робить їх «незручними» для вчителів. Утім, інтенсивність проявів симптомів у людей різниться.

Дехто вважає, що СПАУ взагалі не існує й списує все на невихованість і недисциплінованість. Насправді ж синдром має фізіологічні причини: кора відділів головного мозку в таких людей тонша, що впливає на концентрацію уваги. Баланс нейротрансмітерів, які відповідають за правильне функціонування нервової системи, у таких людей порушений, тож виховання й характер тут ні до чого: так працює їхній мозок. ВООЗ офіційно визнала СПАУ і внесла його до Міжнародної класифікації хвороб. Синдром трапляється в 7,2% населення світу, серед яких і наші герої.

синдром порушення активності та уваги

Хаос у голові

Олександрі двадцять три. Симптоми СПАУ з’явилися в неї ще у школі: «Просто сидіти на уроках я не могла. Потрібно було щось робити: гризти ручки, нігті, стукати ногами, малювати. Виконувати домашнє завдання теж було важко: я постійно відвертала свою увагу й припускалася безглуздих помилок».

У дитинстві Саша любила читати: робила це дуже швидко, але не дуже уважно. Часто кидала старі книжки й починала нові. Вчителі бачили в ній кмітливу, але дратівливу дитину: та постійно ставила купу питань.

Про свій діагноз вона дізналася три роки тому: «Розповіла мамі, а вона каже, мовляв: “Я в курсі. Тобі це (СПАУ – прим.) в дитинстві поставили. Сказали, переростеш”. Вона нічого мені не казала, щоб не засмучувати…»

Насправді ж «перерости» прояви синдрому неможливо. Щонайбільше можна розраховувати на стухання симптомів, які теж можуть змінюватися: у дітей яскравіше виражена гіперактивність, у дорослих акцент зміщується в бік дефіциту уваги, їм важко зосереджуватися на чомусь довгий час, вони схильні до забудькуватості.

синдром порушення активності та уваги

синдром порушення активності та уваги

Сама дівчина описує синдром так: «Ти постійно на щось переводиш увагу й при цьому постійно на чомусь “залипаєш”. Ідей купа, але до кінця вдається довести в кращому разі 10% з них. А ще регулярно про щось забуваєш і запізнюєшся. Це постійний хаос у голові, неначе клубок розплутаних ниток, які іноді перетинаються».

Одна з проблем людей зі СПАУ – імпульсивність. «Якщо тобі щось потрібно, то потрібно прямо зараз, – розповідає Саша. – Коли мені було чотирнадцять, я дуже любила аніме та японські комікси. У якийсь момент мій улюблений комікс перестали випускати російською. Я не могла чекати, тому знайшла його в інтернеті англійською й почала читати зі словником. Потім ще один, і ще один. Згодом захопилася серіалами і теж дивилася в оригіналі. Так я випадково вивчила англійську і тепер її викладаюя».

Саша знайшла для себе «ліки» від забудькуватості: дівчина пише списки, ставить нагадування на смартфоні, веде bullet journal, контролює час занять і роботи за допомогою таймера.

Реклама

Фантазії замість уроків

Серед причин виникнення розладу науковці називають і спадковий фактор. Дослідження показали, що в третини батьків зі СПАУ народжуються діти з цією ж проблемою. Така доля спіткала й Володимира: синдром успадкував його син. Власне, і про свій діагноз чоловік дізнався від дитячого психіатра, до якого водив хлопчика: «Лікар припустив, що проблема СПАУ є і в мене. Раніше я про це якось не замислювався. Зробили діагностику, і припущення підтвердилися».

Про те, чи проявлявся СПАУ в дитинстві, Володимир може судити хіба що зі слів учителів: «Більш яскраво в мене був виражений дефіцит уваги, ніж гіперактивність. У початковій школі я постійно “витав у хмарах”, був десь “не тут” – не на уроці з учнями, а десь у своїх фантазіях».

синдром порушення активності та уваги

синдром порушення активності та увагиЗа словами Володі, синдром особливо йому не дошкуляє. Чоловік пояснює це так: «З роками симптоматика СПАУ перестала бути настільки вираженою. Крім того, я обрав цікаві для мене сфери діяльності, тому особливих проблем з концентрацією уваги не відчуваю. Та й моє оточення знає про мою особливість, усі вже звикли».

Чоловік навчився боротися навіть із незначними проявами синдрому. У юнацькі роки допомагали заняття музикоюю, опановував фортепіано: «Гра двома руками, фокусування уваги на нотах, залучення зору, слуху, координація рухів – це все в сукупності дає хороший ефект за умови зацікавленості», – пояснює він.

Зараз концентруватися йому допомагає строгий режим дня вдома й на роботі: «Якщо є розпорядок, мені дуже легко. Коли щось виходить за рамки запланованого (наприклад, скасували робочу нараду), все може піти шкереберть. Так само і в сина: якщо в школі поміняли місцями уроки, нічого доброго з цього не вийде».

синдром порушення активності та уваги

Крок уперед і два назад

Ірина, як і Володимир, виховує дитину зі СПАУ. Про власний розлад вона дізналася після того, як її син пішов до школи: «Я звернула увагу, що моя дитина іноді просто “губиться”. Паралельно почала помічати, що на роботі припускаюсь помилок через неуважність, не можу довести розпочате до кінця, інколи просто “відключаюся” й не чую, що мені каже співрозмовник, ніби момент стерли з пам’яті. Почала шукати інформацію про те, з чим це може бути пов’язано. Ось тоді я й дізналася про СПАУ».

Найбільше незручностей Ірі створює забудькуватість: «Я постійно в напрузі: здається, ніби щось забуду, наплутаю, зроблю неправильно… Усім не поясниш, що в мене СПАУ, а не відсутність відповідальності чи неуважність».

Людям зі СПАУ складно зосередитися на тому, що їм нецікаво: «Якщо інтересу немає, я починаю переводити увагу на зовнішні подразники. Зате, якщо мене щось зацікавило, з’являються “надмотивація” й “надсили” для досягнення мети».

Іра захоплюється йогою, медитацією й саморозвитком, але синдром часто стає їй на заваді: «Я хочу пізнавати нове, йти вперед, ставати кращою, ніж була вчора. Але це дається нелегко, тому що кожного разу я роблю крок уперед і два назад. Для прикладу, я дуже люблю читати, але практично не пам’ятаю прочитаного, все наче вивітрюється з голови».

синдром порушення активності та уваги

Не «лагодити», а підтримувати

Людям зі СПАУ важко контролювати емоції, вони часто спершу роблять щось зопалу, а вже потім аналізують. Розвивати стосунки з іншими за таких умов удвічі складніше, переконана Вікторія: «Я б не стала будувати стосунки з такою, як я. Категоричність, непослідовність, спалахи гніву й неуважність – це все дуже ускладнює життя. Додайте до цього ще й депресію і постійну потребу у схваленні – виходить не дуже оптимістична картина».

Зрозуміти, наскільки виснажливо жити зі СПАУ, можуть лише ті, хто зіткнувся з цим особисто. Виконання навіть найпростіших завдань вимагає титанічних зусиль і концентрації, проявити які виходить не завжди. Коли бачиш, із якою легкістю це дається іншим, віра у власні сили може сходити нанівець. Невпевненість і занижена самооцінкая – сумна реальність людей із синдромом порушення активності та уваги. Тому терплячість і підтримка оточення для них вкрай важливі.

Останнім часом Віка відкрито говорить про свій діагноз. «Більшість людей дивляться на мене зі співчуттям і страхом: не розуміють, що це таке. Батьки і деякі партнери довгий час заперечували. Люди, а головне педагоги, дуже мало знають про СПАУ». Найбільше дівчина хоче, щоб люди не плутали СПАУ з лінощами й підтримували тих, у кого є цей розлад: «Людям із синдромом і так важко. Вони відчувають, що в них щось негаразд. Їх потрібно не “лагодити”, а підтримувати».

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus