«Я працювала в Маріуполі юридичним консультантом. Згодом мені запропонували роботу в органах місцевого самоврядування в Харкові. Після першої ж розмови з майбутнім керівником я зрозуміла, що мені все одно, у якому місті працювати, аби вчитися у нього – мене дуже надихнули його ідеї й ініціативність. Тож я переїхала до Харкова.
Я не уявляла, як проживу на зарплату держслужбовця, але ні на мить не сумнівалася у своєму рішенні. Постійно повторювала собі: “Щоб дійти до вершини, треба пройти через певні випробуванняˮ.
Держслужбовці зіштовхуються з багатьма викликами. Як юрист можу сказати, що один з основних пов’язаний із законодавчою базою. Існує ієрархія та корупція на певних ступенях і це необхідно викоренити. А починати варто з ментальності людей. Вони повинні повірити в себе, ставати кращими та досягати більшого. Думаю, що європейська інтеграція допоможе вплинути на українців і вселити надію, що далі буде краще.
Зараз молодь дуже активна: з’являється багато організацій і нових ініціатив. Якщо цих людей не розчарує наша застаріла система, вони викорінять корупцію та впораються з усіма проблемами. Головне – змінювати себе та власне ставлення до речей. З часом ми все подолаємо та змінимо країну на краще».
«Для реалізації реформ потрібні висококваліфіковані спеціалісти, тому так важливо змінити свідомість державного службовця. Він повинен зрозуміти, що покликаний вирішувати проблеми народу, а не просто відсидіти на роботі з 9:00 до 18:00. Держслужбовці, як і підприємці, повинні працювати заради ефективності. Остання вимірюється у тому, наскільки добре ти задовольняєш потреби суспільства.
Держслужба дуже забюрократизована: подання на подання, підпис, запис, листочок, довідка. Бюрократія сповільнює роботу. Складно налагодити контакти між відділами, бо відсутні бази даних. Проте все змінюється. І ці зміни відбуваються всередині нас.
Протягом останніх трьох років з’явилося багато ініціатив і активістів. У Львівській області 25-річні хлопці балотуються в мери, хоча раніше їх би не допустили до влади. Молодь активізувалася, бере участь у заходах і слідкує за новинами. Усе змінюється досить стрімко, і тільки молоді люди здатні адаптуватися до сучасного світу, увібрати в себе новий досвід і ділитися ним з іншими.
«Я все життя прожила у Слов’янську. Після початку війни зацікавилася політикою та працювала в міській раді. Незабаром відчула на собі всі недоліки держслужби.
Мене здивувало ставлення держслужбовців до роботи та їхні особисті якості. Не всі з них доброчесні та відповідальні. Людина, що не має цих рис, навряд чи працюватиме на благо держави. А ще кадри часто заангажовані радянськими цінностями та неформальними правилами, такими як корупція і домовленості. І я хочу це викоренити.
На початку кар’єри я заробляла 647 грн на місяць упродовж півроку. Згодом я проявила себе та пройшла конкурсний відбір на нову посаду. Головне – вірити у свої сили, знати, що деколи доводиться потерпіти заради кращого майбутнього».
«Я часто співпрацюю зі студентами й бачу їхню амбіційність та ініціативність. Вони змінять країну. Для цього існують прості правила: не давати хабарів, не бути байдужим, брати активну участь у житті рідного міста та країни.
Якщо молодь повірить, що робота на держслужбі – перспективна, кадри ставатимуть кращими. Корупцію вдасться поступово викорінювати, а наша країна – процвітатиме. Тому для мене важливо підтримувати молодь і просувати проекти й ініціативи, пов’язані із молодіжною сферою.
На держслужбі є кар’єрний ріст¸ тому з часом твоє фінансове становище поліпшується. Можна себе в чомусь обмежити зараз, але я вірю, що далі буде краще. Хоча уряд справді повинен переглянути заробітну плату. Інакше на держслужбі залишаться люди старих радянських поглядів, а нові звикатимуть до корупції».
«Я працюю в ІТ-компанії та розумію, наскільки це комфортно та перспективно. Проте не відчуваю, що моя робота соціально корисна. У бізнесі я зможу працювати і через 10 років, а долучитися до змін у нашій країні хочу вже зараз.
Система держслужби – стара та недосконала. Навіть вмотивованій людині там складно реалізовувати задумане. Та й один у полі не воїн. Лише натхнення для роботи не вистачить. Так само недостатньо бути організованим і точно бачити стратегію розвитку. Потрібно формувати сильну команду та з нею йти до змін. І я хочу стати частиною такої команди.
У кожного своє бачення того, як покращити країну. Одні йдуть на держслужбу, інші працюють у громадських організаціях або допомагають народним депутатам. Хтось займається реформами на місцях або покращує стан шкіл. Усе це – правильний шлях. Головне – рухатися ним. Багато працювати, не залишатися пасивними та вірити, що від нас залежить розвиток держави».
Школа проходить в рамках проекту «Вихід за межі Києва: посилення регіональних суб’єктів змін для сприяння ключовим політичним реформам». Проект впроваджується DRI у співпраці з Інститутом міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Німеччини.
Фото: Юлія Сердюк.
Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.