«Наша місія – створювати рух у музичній та медіа-сфері», — Максим Сердюк

MyCollages (3)

Максим Сердюк випадково долучився до студентів Інституту журналістики, які створювали магістерський проєкт «Muzmapa» і став його головним редактором. З часом видання перетворилося на медіа Слух, яке небанально пише про музику, з різних сторін висвітлює культурні феномени, робить плейлісти, розповідає про українських популярних і маловідомих виконавців.

Ми поспілкувалися з Максимом і дізналися, як створювався проєкт Слух, якою є його команда та аудиторія, а також поговорили про студентські роки, розвиток українського YouTube і наскільки потрібно горіти своєю справою, щоб вона стала успішною.

Як студентський проєкт «Muzmapa» перетворився на медіа Слух?

Коли я навчався на другому курсі, наш викладач сказав, що магістри зараз роблять проєкт про музику «Muzmapa» і запитав, чи бажає хтось з нашої групи долучитися. Я єдиний підняв руку, бо мені хотілося подружитися з викладачем. Він тоді здавався суворим і для того, щоб отримати нормальні бали, треба було у нього відзначитися. Тоді я зовсім не розбирався в українській музиці, на якій спеціалізувалося видання. Коли я проходив співбесіду в проєкт, розгубився від питання про українські гурти. Це був 2014 рік. Я слухав музику, але не заглиблювався у неї.

Оскільки в цілому ця тема мене цікавила, вирішив піти у музичне видання і долучився до їх команди. Магістри захистили проєкт і ми вирішили продовжити його робити. Про нас почали писати, говорити, наша аудиторія збільшувалася, але ми ніколи не представлялися як студентський проєкт, бо тоді відношення до нас було б не рівним.

Коли я став головним редактором, мені був 21 рік. Загалом 3,5 роки ми робили медіа своїми силами. Одного дня я сидів на роботі в одному агентстві, для якого на фрілансі знімав та монтував відео. Мені зателефонував маркетинг-директор Concert.ua Діма Чінь і запропонував створити спільний проєкт. Через пів року ми запустили нове медіа Слух.

Як освіта редактора та видавця допомогла тобі в майбутньому?

Я випадково пішов на цю спеціальність. Хотів пройти на журналістику, але не набрав достатньо балів у творчому конкурсі. Також мене цікавила реклама, але коли приїхав у Київ, подав документи на видавничу справу та редагування. При цьому абсолютно не знав, що на мене очікує. Зараз я розумію, наскільки ця освіта була класною. Вона вбирає в себе всі спеціальності: журналістику, рекламу, редагування і видавничу справу. Ти стаєш не просто журналістом, який генерує контент, а продюсером-медійником, який повністю створює ідею, концепцію, реалізовує і просуває її. Якби не ця спеціальність, то не було б «Muzmapa» – завдання від викладача, яке перетворилося у медіа Слух. На мене вплинули не так отримані знання, як тусовка. Навіть зараз я працюю з багатьма людьми з якими познайомився через університет.

photo_2020-11-17_12-35-54 (2)

Чи планував закінчити магістратуру?

Я вирішив не вступати на магістратуру, бо тоді вже запустив Слух і треба було всі сили вкласти в розвиток медіа. Коли ти стартуєш зі своїм проєктом, треба максимально зусиль докласти на початку.

Якщо людина захоче долучитися до вашої команди, що їй потрібно зробити?

Написати мені у Фейсбуці або в Інстаграмі, продублювати на пошту editor@slukh.media. Умовно можна написати: «Хочу бути на слуху». Ми всіх розглядаємо. Якщо людина ще не написала жодного тексту, але розбирається в музиці, хоче працювати з нами, зробила класне тестове, то ми даємо фідбек прокачуємо її, допомагаємо реалізуватися.

Якщо фінанси нам дозволяють, починаємо співпрацювати більш щільно. У період пандемії це стало складніше, бо немає змоги виплачувати гонорари нештатним авторам. Вони це розуміють і прокачують свої навички. Головне, щоб наші цінності співпадали, а набрати скілів – це вже не велика проблема.

Зараз в команді 10 людей. Одна з наших основних задач — розширити свою команду до наступного року.

Над якими проєктами і напрямами ви зараз працюєте?

Наша місія – створювати рух у музичній та медіа- сфері і підвищувати увагу аудиторії до української та зарубіжної музичної культури. Ми шукаємо нові імена в українській музиці, розповідаємо про них на сайті. Також хочемо збільшувати аудиторію на YouTube і робити там класний продукт. Скоро ми запустимо проєкт з документальними фільмами про культуру і нові шоу на каналі.

На українському ринку YouTube не все добре, бо здебільшого автори контенту не запарюються над тим, що вони роблять. Є люди з бюджетами та рекламним потенціалом, але вони не стараються публікувати якісний контент. Є творці з класними ідеями, але в них немає великих можливостей для їх реалізації. Завжди, коли серед моїх знайомих піднімається тема українського YouTube, стає соромно. Хочеться, щоб було навпаки.

Яким ти бачиш читача Слуху та глядача YouTube каналу?

Це молоді, прогресивні люди, у яких немає упереджень, які просто дивляться на речі. Вони люблять культуру у будь-якому прояві і можуть працювати у різних сферах — айтішниками, вчителями, офіціантами. Їх об’єднує те, що вони намагаються творчо підходити до роботи або проявлення себе у житті чи соціальних мережах. Недавно я познайомився з однією дівчиною, яка дивитися наш YouTube канал. Вона репетитор англійської мови, і має свій проєкт «Бокал английского», де публікує відео, креативно підходить до подачі і спілкується з аудиторією. Якщо комусь стане цікаво, вони приходять до неї займатися. Людини, яка читає Слух, має іскорку у своїх поглядах.

2

Як ви комунікуєте з аудиторією у соціальних мережах медіа, за що вас люблять читачі?

Взимку минулого року я провів аналіз аудиторії і спілкувався з людьми, які нас читають. На карантині ми також запустили опитування. Всі відповіли, що люблять нас за почуття гумору, сміливість і просте спілкування. Головне бути доступними, зрозуміло доносити інформацію, вміти посміятися над собою. Через YouTube ми намагаємося навчити нашу аудиторію самоіронії, щоб вони вміли приймали себе такими, якими є і бути простими. Всі наші шоу грунтується на щирості та сміливості. За це їх і люблять. На цьому будується наша комунікація. Коли я бачу, що текст занадто складний для сприйняття, я його спрощую.

Взагалі я помітив, що є два типи «проблемних» людей, яких важливо охопити і зацікавити у музичному контенті. Перша – це люди, які слухають тільки українське і позбавлені знань зі світового контексту. Друга – ті, хто захоплюються західною культурою, а місцева музика для них максимально прісна і нецікава. Наразі одне з завдань Слуху – вирішити цю проблему і працювати з цими аудиторіями. Ми розуміємо, що це займе не один рік.

Якими проєктами ваша команда пишається найбільше?

Я написав це питання в наш спільний чат і наша арт-директорка Лєра Каарна відповіла, що найбільше пишається тим, що в цей складний період пандемії ми витримуємо та рухаємось вперед. Пишаємося онлайн-концертами, які додали нам сил, впізнаваності і підвищили авторитет. Також документальним фільмом «Битва за українську музику – між зрадою та перемогою», тестами, які робимо смішними та інформативними, проєктом з ремейками старих українських пісень (ми переробили кліпи «Хрещатик» і «Танці»), шоу «Савлепов и Татьяна», яке з нуля набрало класну аудиторію. Люди пишуть у коментарях, що вже по 5 колу переглядають випуски і просять повернення проєкту.

Як бути об’єктивним, якщо робиш медіа про музику, адже у всіх різні музичні смаки? Чи є у вас музичні критики, з якими співпрацюєте?

У нас є музичний критик — Даня Панімаш. Щоб розбиратися в музиці, треба мати музичний бекграунд, багато слухати, вникати. Бути об’єктивним, коли ти пишеш про музику у світі медіа 2020 — нереально. “Об’єктивно” писати так: Дуа Ліпа випустила альбом, у ньому 11 треків, продюсер альбому такий-то, саундпродюсер такий-то, прослухати можна за посиланням. Але навіщо людям така суха інформація, якщо вони зможуть знайти її де завгодно? Окрім того, коли ти шукаєш і розповідаєш про нове ім’я.

Коли ти описуєш музику, вкладаєш в це частинку себе. Так, ти намагаєшся бути об’єктивним, але навіть теми, які ти підіймаєш, вже суб’єктивні. Навіщо робити базу, якщо є Spotify, Apple Music, де ти можеш знайти все, що тобі треба.

Як ти відносишся до критики та хейту стосовно проєктів та матеріалів, які виходять на Слух?

Хейт – це нормально, від нього нікуди не дітися, навіть якщо ти звичайна людина. Я вважаю, що критика – це прояв уваги. Якщо її немає, ти не цікавий багатьом людям і робиш щось не так. Коли твій продукт стає популярним, то нереально подобатися всім, у тебе будуть хейтери. Але бувають такі випадки, коли люди пишуть гнівні коментарі, що ми ідіоти, які ні в чому не розбираються. Потім я запитую їх в особистих повідомленнях, що саме їм не сподобалося. Вони відповідають: «Взагалі я Слух обожнюю, читаю, люблю, але мене бомбанув конкретний момент. Просто переживаю за те, що ви робите».

У Фейсбуці у нас є одні і ті ж хейтери. Якщо вони досі не відписалися, значить їм подобається те, що ми робимо. Таким чином вони висловлюють свою думку, валідують свій смак. Люди можуть погоджуватися з думкою медіа, що це класний альбом, а можуть і ні. Хейт – це частина валідації. Музика – це смак, а вони не завжди мають співпадати. Коли ти йдеш на побачення і розповідаєш про свій улюблений фільм, а людина говорить, що їй він не подобається, ти ж не кажеш, ми більше не будемо спілкуватися. Ти починаєш питати чому, доказувати зворотне.

Як не соромитися своїх музичних смаків?

Це індивідуально і залежить від почуття гумору, прийняття себе, самоіронії. У кожної людини класний смак, свій. Коли ми пишемо про те, що подобається нашій аудиторії, ми розуміємо загальний вайб, але не соромимося розповідати про щось додатково, намагаємося бути багатогранними. Наша команда слухає все. У нас така робота, ми маємо відноситися до музики без упереджень. Я не соромлюся своїх смаків. Мені завжди складно сказати, що конкретно слухаю взагалі. Простіше відкрити свій телефон і назвати 5 останніх треків.

Зараз це:

  • Idlooghost — New Vectors
  • Maverick Sabre, Jorja Smith — Slow Down
  • Grisly Faye — Op Zee
  • half alive — still feel.
  • Jessie Ware — Selfish Love

Як думаєш, чому молодь любить слухати старі хіти?

Не тільки молодь, всі люблять. Старі хіти — це пісні, які пройшли перевірку часом. Коли ми переслуховуємо треки, які вмикали у підлітковому віці, краєм вуха чули в дитинстві, це викликає у нас ностальгію — одну з найсильніших емоцій. Навіть коли мені буде 60 років, я буду вмикати актуальні пісні для мене 20-30-річного і згадувати цей період життя.

У своїх інтерв’ю ти наголошуєш на тому, що ви сприяєте просуванню українських виконавців, яким чином?

По-перше, ми їх шукаємо, по-друге, про них пишемо. Всього два пункти, але це титанічна робота. Кожного дня нам присилають близько 30 повідомлень про те, які пісні у кого вийшли, а ще є виконавці, які нічого не відправляють. Коли ми пишемо про якийсь трек або артиста, інші медіа звертають увагу і публікують у себе. Також нас читають представники музичної індустрії, які через Слух можуть дізнатися про групу чи артиста і захочуть з ними співпрацювати.

Колись у «Muzmapa» ми зробили підбірку виконавців по областям. Через пів року я прийшов на лекцію Андрія Смірнова, який робить вінілові платівки і показав запис пісень Sasha Boole – виконавця з Чернівців, про якого прочитав у добірці. Вклад, який робимо оцінити складно, бо ми працюємо в інтернеті. Коли мені кажуть, що того чи іншого виконавця чи виконавицю хтось взяв на розігрів закордонного гурту, або організували комусь тур, бо побачили про них матеріал на СЛУХ — це класно.

Чого не вистачає українським виконавцям?

Я не можу говорити за всіх. Та й вистачає для чого? У кожного свої плюси і мінуси. Хтось боїться показувати себе на публіці, у соціальних мережах, комусь бракує сміливості.

Просто хочеться, щоб було більше яскравих особистостей у всіх жанрах. Зараз можна обрати будь-який напрям і виділити у ньому всього 5 представників, які особливо запам’ятовуються.

Що думаєш про розвиток української індустрії?

Складно прогнозувати через пандемію. Не можна говорити про розвиток, поки все не стабілізується. Потрібно пережити цей період, але він дасть великий прорив у творчості артистів.

Наприклад, нещодавно ми зробили підбірку альбомів електронної музики, які були випущені за останні півроку. Виявилося, що у нас багато класних робіт українських електронних артистів. Це пов’язано з тим, що електронним виконавцям не обов’язково йти записуватись на студію. Можна залишатися вдома і працювати.

Як можна монетизувати свою любов до музики або застосовувати практично?

Музика, монетизація і Україна – це три точки, які шукають один одного, але поки не знаходять. Треба робити свою справу, мати просту, але класну ідею, віддавати максимум сил, горіти нею і шукати однодумців, які теж нею горять. Створювати рух навколо цього і не забувати відпочивати.

Які поради можеш дати людям, які починають справу на волонтерських засадах, але хочуть перетворити її у свою роботу?

Не забувати, що це гра в довгу і бути готовим до того, що з першого разу нічого не вийде. Бувають такі моменти, коли починаєш щось робити, втомлюєшся, відволікаєшся на інші справи, а через кілька місяців все починаєш спочатку. Це не правильно. Якщо братися за проєкт, то робити його класно та стабільно.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus