Жити чи не жити в епоху «кінця історії»?

френсіс фукуяма

Люди постійно хочуть знати, що буде далі. Пишуть книжки, знімають фільми (хто не залипав на «Назад у майбутнє») та закопують пляшки з передбаченнями. Зазвичай такі речі або зовсім не справджуються, або виявляються геть не такими, як ми їх собі уявляли. Близько двох десятків років тому дехто на прізвище Фукуяма також зробив прогноз: сьогодні ми маємо жити в епоху, яка називається «кінцем історії», розповідати про лав і піс, любити людей, ніколи не битись і бути несправедливо справедливими одне до одного. Він − авторитетний американський футуролог, і його лекції збирають повні аудиторії, де б він не виступав. Розповідаємо про суть його гучного прогнозу щодо закінчення людської історії, яке вже мало б наступити, та щось ніяк не прийде. Апокаліпсис? Не зовсім.

Кінець історії – це коли весь світ погодився, що нічого кращого, ніж ліберальна демократія не існує. Що таке ліберальна демократія? Це суспільство, де все доволі нудно й до оскоми правильно: ніхто не робить революцій, усі слухаються закону й завжди намагаються знайти компроміс. Ти, наприклад, хочеш, аби лампочка у під’їзді світила вічно, а сусід узагалі не хоче жити з тобою в одному будинку. Сідаєте ніби на прийомі у психолога і розповідаєте, що вас не влаштовує один в одному. Потім плачете, обіймаєтесь і вирішуєте одружити дітей. Ну і про лампочку щось там.

Чому нам не залишилося нічого іншого, крім ліберальної демократії?

книгаФренсіс Фукуяма
«Кінець історії і остання людина»

О, ми пройшли довгий і тернистий шлях до неї. Озирніться на всю нашу історію, два тисячоліття, коли людство пробувало все, що тільки приходило в голову. Жили в імперіях, ходили походами на інші царства, вели запеклі бої за чужі землі, створювали свої держави, завойовували колонії, радилися на народному віче, укладали суспільний договір, писали закони, оголошували одну націю вищою за інші, знищували людей, яких вважали неповноцінними, формували комуни, де не було приватної власності, нав’язували колгоспи, повертаючи людей до рабства, скидали атомні бомби, літали у космос і відгороджувалися від решти світу на своїх островах. Коротше, постійно вірили в якусь глобальну ідею, яка для того, щоб вступити в дію, спершу мусила знищити пару трійку мільярдів якихось ворогів.

Ну, і Фукуяма такий ніби каже: «Камон, гайз». Погляньте уважно на все це. Це кінець. Зрештою всі ми – комуністи, фашисти, анархісти, релігійні фундаменталісти, праві націоналісти, соціалісти й інші «-сти» – прийшли до того, що залишається єдиний варіант розвитку світу − ліберальна демократія. Бо немає жодних інших прийнятних варіантів ідеологій, де б ніхто нікого не хотів знищувати, урівнювати, привласнювати чи звільняти. Ліберальна демократія не має жодних альтернатив. Це єдиний шлях, коли всіх усе влаштовує. Революції та радикалізм залишаються у серцях романтично налаштованих юнаків, але аж ніяк не на політичному порядку денному.

Деякі люди вже усвідомили це і живуть довго і щасливо. Інші ще не зовсім, але це справа кількох десятків років − обов’язково усвідомлять. Так, звісно, дуже тяжко захищати принципи ліберальної демократії, якщо ти отримуєш $30 на місяць, живеш у чорта на рогах, а вечорами йдеш до сусідів, аби подивитися свого улюбленого «Мільйонера з нетрів». Звісно, лише в тому випадку, якщо хоча б у сусідів є на чому дивитися кіно. Усе це до того, що багатьом країнам ще треба добряче піднатиснути у своєму економічному розвитку. Проте вони вже на рівні розуміння того, що ліберальна демократія – це все, що потрібно. Поважати права інших людей і толерувати їхнє бажання бути інакшими. А все інше якось уже прийде.

Звісно, не можна прямо зараз відправляти на пенсію політичних оглядачів чи експертів із міжнародних відносин. Зарано ще. Коли одні народи вчаться користуватись атомними бомбами та пишуть космічні програмі, деякі й досі танцюють ритуальні танці довкола вогнища, щоби пішов дощ. То тут, то там ще вибухають якісь націоналістичні революції. Якась нація ще не пожила у своїй державі, в іншій країні верховні мужі ще люблять гратись у війну, а релігійні фундаменталісти ще десь вірять у своє месіанство. Через це не варто засмучуватися, говорить Фукуяма. Поруч із цим ми все одно рухаємося в одному напрямку.

Але …

природа

Реклама

Існують загрози для ліберальної демократії

У ХХ столітті таких існувало дві: комунізм і фашизм. Фашизм виник як відповідь на моральну деградацію Європи. Він намагався перетворити єдино достойних на надлюдей, а недостойних знищити взагалі. Світ відмовився поділяти цю ідеологію і переміг її. Таким же серйозним викликом був комунізм, що базувався на марксистській ідеології.Та він показав свою абсолютну нездатність побудувати нормальну державу на сухому матеріалізмі. Виявилося, що свідомість визначає буття, а не навпаки.

Загрози, які ще залишаються сьогодні, – це націоналізм і релігія. Націоналізм сьогодні залишається гострим лише у тих країнах, де народи ніяк не можуть отримати змогу створити власну державу, хоча дуже хочуть. Як тільки вони її отримають − дійдуть до такого ж ліберального варіанту державного розвитку.

Релігійну загрозу, на думку Фукуями, може становити лише іслам. Але наврядчи середньостатистичний європейський чи американський представник із вищою освітою та нормальним рівнем життя знайде його привабливим для себе.

Фукуяма попереджає, що він не перший і до нього вже були деякі рєбята, які чекали кінця історії, та не всім так пощастило, як йому, Френсісу. Погляди «попередників» ми виклали у таблиці.


Георг Вільгельм Фрідріх Гегель Карл Маркс
Кінець історії – це коли… Раціональна ліберальна держава Комуністичний рай на землі
Основний принцип Розум, ідеалізм Егалітарність – рівність усіх перед усіма
Ідеї Ідеальне визначає матеріальне. Для того, щоб намалювати картину, ми спочатку уявляємо, як вона виглядатиме Матеріальне визначає ідеальне.Якщо нас оточують тільки сірі стіни і брудні портьєри на вікнах, то тільки вони і будуть на картинах, які ми намалюємо
Погляд на історичний розвиток Історія – це рух ідей і їх боротьба між собою (боротьба протиріч). Розвиток – це перемога однієї ідеї над іншою.

Наприклад: одні чоловіки довгий час були переконані, що жінка потрібна для спальні, кухні та компанії по дорозі до церкви. Інші припустили, що, може, не все так і погано, що з жінок можуть бути люди. Вони переконали перших, що жінкам можна читати книжки, здобувати освіту і навіть заробляти більше, ніж чоловіки. Це називається боротьбою ідей, а результат – кроком вперед на шляху історичного розвитку.

Зазвичай виграє більш розумна ідея. Французька революція дала свого часу надію, що колись у цьому світі таки восторжествує розум. Революційні ідеали свободи та рівності − це точка неповернення до колишнього абсолютизму, рабства й інших форм насильства держави над людиною

Історія рухається лінійно і має кілька епох, які змінюють одна одну від початку історії людства. Початок – рабовласницька епоха, логічний кінець – комуністична доба.

Зміна епох залежить від того, хто володіє знаряддями праці в цей момент. Зараз усе не дуже добре. Влада знаходиться в руках власників капіталу – експлуататорів (капіталістів). Це їм потрібна «надбудова» − місце, де зосереджені всі ідеї (релігія, мистецтво, філософія), яким слідують експлуатовані. Це те, у що нас змушують вірити, щоб ми не протестували.

«Буття визначає свідомість» − це коли ми живемо в маленькій темній кімнатці та ходимо кожного дня на завод працювати на якогось дядька, який платить копійки. Нам не до поезії в таких умовах.
Усе стане краще лише тоді, коли зміниться суть виробничих відносин. Коли внаслідок пролетарської революції зникнуть експлуататори, а колишні експлуатовані візьмуть те, що їм належить по праву, і створять новий світ, де всі будуть рівними.
Кароч, дайош світову комуністичну антибуржуазну революцію.

Фукуяма поважає Гегеля, а Маркса він назвав вульгарним типом, бо той узяв і спримітизував ідею ідеального розвитку світу. Але ні Гегель, ні Маркс так і не дочекалися миті, щоби проголосити «ура, кінець історії прийшов до хати». Ми теж не дочекалися насправді. Хоча коли Фукуяма вперше оголошував свій вирок у статті «Кінець історії?», йшов далекий 1989 рік.

Тоді світ був у трошки коматозному стані і мало що уявляв про завтрашній день. У СРСР починали носити джинси і гучніше говорити про ринкову економіку та реформи. Союз відчутно слабшав, руйнувалася залізна завіса, Угорщина зняла колючий дріт на кордоні з Австрією. Гречки у країні рад було ще вдосталь, а черги за молоком так само вдосвіта займали. США полегшено зітхали й готувалися закінчувати Холодну війну. Тоді-то і прогримів фатальний діагноз.

Фукуяма тоді ще пустив скупу чоловічу сльозу і пожурив, що тепер все буде нестерпно нудно. Ми вступаємо в епоху постісторії, де нічого грандіозного не відбувається.

«Кінець історії сумний. Боротьба за визнання, готовність ризикувати життям заради чисто абстрактної цілі, ідеологічна боротьба, що вимагає відваги, уяви та ідеалізму… Замість усього цього – економічний розрахунок, безкінечні технічні проблеми, турбота про екологію та задоволення вишуканих запитів споживача. У постісторичний період немає ні мистецтва, ні філософії. Є лише музей людської історії, що ретельно охороняють. Можливо, саме ця перспектива багатовікової нудьги спонукає історію взяти ще один, новий старт?»

Чи настав кінець історії?

Із часу прогнозів Фукуями минуло майже два з половиною десятиліття. За цей час ми були свідками трагічних терактів, міжнаціональних воєн і національних революцій. Футурологи сьогодні почали менше говорити про глобалізацію і все більше про глокалізацію (коли світ навпаки подрібнюється і автономізується, аби зберегти якісь свої специфічні ознаки). Як же так, Френсіс?

Через три роки після виходу статті «Кінець історії?» вчений написав майже однойменну книгу «Кінець історії та остання людина» (1992), де пояснив, що кінець історії таки настане, варто лише трошки почекати. У світі зараз панує незбагенний консенсус щодо ліберальної демократії, але дійти до цього треба як в ідеологічному, так і в економічному плані.
Однак те, що зараз відбувається, зовсім не схоже на безконфліктне ліберальне світове суспільство розумних людей. Виходить, що історія триває і ще зарано закривати історичні факультети і ставити крапку у наших підручниках. Кароч, ти програв, Фукуяма.

Мораль, значить, така: заплановане й результат можуть кардинально відрізнятися. І на наші прогнози нащадки колись скептично посміхнуться. Але ж уся суть у тому, щоб рухатися, хіба ні? Рухайтеся. «Студвей» рекомендує.

Зображення: соцмережі, sitebuilderreport.com/stock-up

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus