Gap Year: влаштуй собі канікули – врятуй своє майбутнє

перу

Gap Year – це хороша традиція західних студентів не вступати до університету одразу після школи, а брати тайм-аут. Відпочити собі кілька місяців, пошукати сенс буття та визначитися з планами на майбутнє. Британці, наприклад, порахували, що в них це щороку практикують більше мільйона випускників. А що робимо ми? Як ставимося до такого свавілля, з нашою пристрасною любов’ю запозичувати досвід розвинених країн? Давайте говорити. Чи потрібен Gap Year юним українцям і чи можуть вони собі його дозволити?

Почну із зізнання: я упереджено ставлюся до цієї теми, бо сама після школи влаштувала собі Gap Year або, якщо хочете, академічну відпустку. Так, на відміну від студентів Туманного альбіону, це не був мій вибір, так сталося – я просто не вступила. І хоча спершу думала, що це кінець мого життя, і (без жартів) уявляла, як працюватиму далекобійником, зараз я щаслива, що це трапилося зі мною. Між випускними зі школи й посвятою у студенти Могилянки я провела щасливий і дуже продуктивний рік: закінчила фотошколу, попрацювала листоношею, постажувалася в рекламному агентстві, передивилася купу гарного кіно й налагодила стосунки з батьками. А ще мені вдалося визначитися з тим, де, чому й навіщо я хочу навчатися. Я свідомо підійшла до вибору майбутньої спеціалізації. А сьогодні мало хто може цим похвалитися.

Британці – не ідіоти

І не ледарі. І беруть ці академічні відпустки не тому, що хочуть розтягнути своє безтурботне життя. Просто вони знають, що таким чином бережуть час.

Трохи парадоксально, але факт. Поясню на пальцях: з першого погляду може здатися, що «якщо не вступити в університет безпосередньо після школи, ти автоматично станеш лузером у конкурентній боротьбі з однолітками. Пізніше почнеш вчитися, а значить і заробляти почнеш пізніше, а значить і свій перший Ламборджині Діабло купиш пізніше. Крім того, ну що ти робитимеш цілий рік? Вагони підеш розвантажувати? Та це безглузда трата часу. Краще пошвидше кудись влаштуватись, аби ще 5 років не паритись. А там – буде видно». Приблизно так звучать голоси в головах українських батьків та абітурієнтів. Рік невідомості їх лякає. А от перспектива витратити 5 років на заняття, яке їм, можливо, не підходить, здається нормальною.

Так, я знаю. Університет завжди можна кинути, спеціальність завжди можна змінити. І від цього не застраховані навіть ті, хто обирає майбутню професію свідомо. Але ймовірність помилки стає набагато меншою, якщо визначитися зі своїми вподобаннями й цілями до того, як вступати. Компрендо? Аби не викинути 5 років, витрачаємо один. 1 приємний замість 5 жахливих.

подорож

Реклама

Вітаю. Ви – ідеальний планктон!

Дивіться: якщо після школи присвятити собі цілий рік, так чи інакше ви отримаєте вагон вільного часу. І, щоб не з’їхати з глузду, вам доведеться вигадувати, на що його витратити. Розмірковуючи над цим, ви так чи інакше інтуїтивно почнете займатися справами, що вам цікаві. Це допоможе зрозуміти, куди рухатися та чому вчитися, аби потім працювати із задоволенням.

А от ті, які вступали абикуди (навіть якщо на ранньому етапі усвідомлять, що помилилися), змушені будуть докласти набагато більше зусиль, аби щось змінити. Чи не весь вільний час вони витрачатимуть на виконання не цікавих їм університетських завдань. З іншого боку, це теж добре. Так народжується ідеальний «офісний планктон» − виконавці, які зроблять усе, що їм скажуть. Без них жоден геній-винахідник ніколи не збудує свій зореліт. Усе одно хтось повинен виконувати нудну й механічну роботу. Вони дуже потрібні суспільству.

Хто насправді вирішує, як треба жити?

Слідуючи такій логіці, відповідь на перше запитання стає очевидною – так, Gap year потрібен, якщо у вас є амбіції, якщо ви хочете навчатися та працювати із задоволенням і якщо вірите, що маєте своє призначення. І особливо це стосується українців. Їм тайм-аут потрібен навіть більше, ніж мажорам із британських пагорбів.

Уявіть, що ви живете на планеті «Країна У», де мешканці мають сталі погляди на те, як треба жити. У рік треба навчитися ходити, у 3 − піти в садочок, у 7 – до школи, в 17 – в університет, на наступний день після випуску – на роботу, потім в РАЦС, а через кілька років – в пологовий будинок. І так до смерті. Виконання цього життєвого плану – базовий показник успішності. Якщо ви все це виконали (не важливо, чи зробили щось окрім), то ви вже «нічого так». Якщо ж вибилися з розкладу, це сигнал, що з вами щось не так, що якийсь ви бракований. Усі вам співчуватимуть і намагатимуться допомогти.

А тепер уявіть, що уявляти нічого не треба. Ми вже так живемо. Знаєте, як мене всі жаліли, коли я не вступила? Я відчувала себе як хвора на рак дівчинка без обох ніг в інвалідному кріслі. А я всього-на-всього була вільною, шукала себе. І дуже цим усіх лякала.

Знаходити свій шлях і не думати, що він чомусь не схожий на стежку Василя чи Петі – дуже корисна навичка для тих, хто хотів би робити щось більше, ніж перекладати папірці.

подорож

Як не облажатися, якщо ви відважилися на Gap Year

Звісно, перше запитаня, що спадає на думку, – хто буде спонсором такого задоволення? Поки ви начебто нічого не робите, забезпечувати вас доведеться вашим батькам. Чи не доведеться? Чи справді ви збираєтеся байдикувати? Це вже визначите самі.

Можна піти на стажування, спробувати кілька робіт, вивчити мову, зайнятися хендмейдом або волонтерством. Можна сісти й помріяти. Користь цього заняття недооцінюють. Але потім треба добряче проаналізувати, які з цих мрій справді ваші, а які нав’язали вам друзі, батьки чи серіальчик «Gossip Girl»?

Цей час нарешті можна витратити, щоб визначитися, хто ви. Де ви починаєтесь, а де закінчуєтеся. Що відрізняє вас від інших? Чи хотіли б ви зробити щось важливе у житті? Що саме? Навіщо?

Звісно, завжди є ризик зрозуміти, що до університету вам взагалі не треба. Так буває, коли раптом усвідомлюєш, що найбільше задоволення отримував від пиляння лобзиком фанери на уроках праці. Але це хороший результат, бо то − початок творчої кар’єри, наприклад, слюсаря.

Це ще один із нічних кошмарів ваших родичів – а що, коли ви не станете економістом або юристом, а оберете шлях ПТУшника? Чи ще гірше – взагалі не матимете освіти? Ви ж тоді обов’язково будете алкоголіком і помрете десь під парканом в Івано-Франківську, куди поїдете в пошуках кращого життя під час чергового тріпу. І наркоманом теж обов’язково станете.

Як би ви не любили маму, хвилюватися за вас – це її природа. Хороші новини полягають у тому, що у момент, коли вона видасть вам цю тираду, ви не маєте злякатися. Бо за плечима матимете тяжке, але правильне рішення: взяти Gap Year і діяти відповідно до власних, а не чиїхось бажань. Ви будете готові жити своїм життям.

Фото: соцмережі.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus