Відчайдушний пошук теми і недопуск до захисту: як я писала дипломну в УКУ

Прогнозую зростання своєї продуктивності в написанні диплому через рік (1)

Історія магістерської роботи про онлайн-освіту в умовах карантину.

Коли я закінчила бакалаврат із журналістики, була переконана: наукова робота не для мене. Вступити на магістерську програму в Українському католицькому університеті вирішила напів спонтанно: хотіла дізнатися, чи це реально — вчитися в класному виші, де немає хабарників та протягів з вікон узимку. Сподівання справдилися, хоч це вже зовсім інша історія.

Отож, документи я подавала тільки в УКУ, пройшла на обидві програми, але зосередилась на медіакомунікаціях. Перший рік минув мегашвидко і дико насичено, аж тут прийшов час думати про магістерську роботу. Лонг сторі шорт: я захистила її на 100 балів, про що й не мріяла у вересні. Повністю оклигавши від пережитого, хочу поділитися своєю історією.

Крок 1: вибір наукової керівниці

На початку семестру (тобто ще до того, як це стало мейнстрімом) кафедра розіслала гугл-док із переліком наукових керівників, щоб ми могли обрати і вписати себе навпроти. Ставлю за це великий плюс, адже в попередньому виші нам здебільшого пропонували не керівників, а теми, які не завжди мотивували до дослідження. Якщо у твоєму, читач/-ко, випадку все так само, раджу брати справи в свої руки та заздалегідь подбати про свого головного компаньйона в написанні дипломної.

Коли я побачила список, сумнівів було мало. Марія Титаренко, засновниця моєї магістерської програми при УКУ, якраз поверталася з декрету та їздила Україною з презентаціями щойно надрукованої книги. Я підозрювала, наскільки зайнятою вона буде в ролі керівниці, але зрештою жодного разу не пошкодувала про зроблений вибір: за півгодини розмови протягом першої нашої зустрічі в університетському кафетерії пані Марія вже перебирала телефонну книгу зі знайомих-експертів і бралася нас сконтактувати.

Із початком карантину ми були на зв’язку в месенджері, зідзвонювалися вечорами та вичитували мою писанину в гугл-доках. Найяскравішим спогадом став переддень повторного передзахисту: ввечері напередодні я дізналася, що маю показати кафедрі близько 90% тексту, з якого в мене була готова третина і мільйон збережених наукових статей і нотаток; через соплі й сльози я слухала її підбадьорювання: «Пийте каву і забудьте про сон! Поспите завтра».

Реклама

Крок 2: роздуми над темою

У моєму житті є два великі захоплення: онлайн-освіта та екологія. Ідея дипломної про еко з’явилася швидко: на думку спав задум нішевого видання, адже я знала, що цей ринок в Україні є практично порожнім. Але тоді, на першій же зустрічі з науковою керівницею почула її запитання «А в чому ж ви плануєте розвиватись?» і позбулася сумнівів — обрала шлях чогось-про-онлайн-освіту.

Однак на цьому все не закінчилося. У вересні я була буквально впевнена, що ідея досліджувати медіаінструменти масових відкритих онлайн-курсів українських платформ приведе мене до успіху. Узимку після переддипломної практики, котру пройшла теж у сфері онлайн-освіти, розчарувалась у своєму задумі: зрозуміла, що просто-напросто не матиму матеріалу для дослідження. Протягом березня брейнштормила і аж під кінець місяця викристалізувала зі своєю керівницею дещо інакшу тему, якою зрештою залишилась задоволена завдяки її актуальності, про що розповім далі. Однак головний висновок цього кроку — завжди обирати тему, у якій відчуваєш впевненість та особисту зацікавленість.

Крок 3: консультації з експертами

Ще на першій зустрічі моя керівниця радила шукати експертів, які можуть спрямувати в правильне русло. Для цього варто з’ясувати, хто з найближчого оточення (факультет, університет, організація, компанія) компетентний у сфері та домовлятися про консультацію. У моєму випадку це були повідомлення у месенджерах з короткою розповіддю про мій проєкт та запит на зустріч. Так я спершу познайомилася з Олексієм Молчановським, співзасновником платформи масових відкритих онлайн-курсів Prometheus та теперішнім керівником магістерської програми з наук про дані в УКУ. З ним обговорювала реальну цінність свого дослідження та на що варто звернути увагу в процесі.

Другим циклом зустрічей стали консультації з університетським ЦеНІТом (Центром навчальних та інноваційних технологій), завдяки якому, до слова, УКУ вдалося швидко організувати навчання в онлайні з початком карантину. Після цих розмов я зрозуміла, що маю намір вивчати саме неформальну освіту та вже бачила змістові й технологічні відмінності у створенні університетських та масових курсів.

Крок 4: вирішальна переддипломна практика

Про місце свого стажування я домовилася ще влітку: так хвилювалася про круту університетську практику, що цільово пішла на одну освітню зустріч у Львові, аби познайомитися з Іваном Примаченком, співзасновником Prometheus. Знайомство закінчилося обміном контактами, підготовкою моїх ідей для стажування, де я мала займатися саме комунікаціями, та ще однією планувальною зустріччю восени.

Моя практика тривала протягом лютого і полягала в аналізі зовнішньої комунікації платформ-конкурентів та створенню унікального контенту для різних соцмереж Prometheus. Тут я й зрозуміла, що формулювання моєї дипломної є апріорі програшним: матеріалу для дослідження вистачить на наукову статтю чи публікацію в медіа, але аж ніяк не на роботу обсягом близько сотні сторінок. Приїхавши з Києва, я впала в ступор і прокрастинацію.

Крок 5: пошук переваг в онлайн-режимі всього світу

Я часто чула, що мені пощастило з напрямком диплому: все зараз перейшло в онлайн, а однією з найпопулярніших розваг карантину стали онлайн-курси. Але аналізувати у форматі дипломної роботи те, що буквально відбувається на моїх очах, здавалося мені недостатньо науковим підходом.

Водночас карантин підштовхнув до пошуку унікального підходу до дипломної. Якщо я не можу проаналізувати український ринок онлайн-освіти, щоб представити креативні й незвичні формати, то можу порівняти підходи й складові курсів на платформах різних країн. Я зупинилася на українській, британській та американській, вибір яких був також зумовлений наявними курсами з теми, що дуже гостро постала за час карантину — проблеми домашнього насильства. У моїй голові все склалося докупи: я можу простежити відмінності навчальних програм, що пропонують вивчити проблему та на основі цих курсів дослідити особливості підходів авторів, можливості платформ та різноманіття медійних інструментів.

Крок 6: провальний передзахист і загроза втратити рік

До свого першого передзахисту я поставилася, чесно кажучи, легковажно. Хаотично шукала наукові джерела, прогортувала обрані онлайн-курси, мусолила вступ. День Х підкрався непомітно, але я чомусь зовсім не хвилювалася: пригадувала блискучий передзахист два роки тому в колишньому університеті й робила ставки на впевнену подачу, яка ще й до всього відбувалася у моїй кімнаті вдома та через монітор ноутбука в Zoom.

Однак представити актуальність магістерської роботи на передзахисті замало: мене одразу завалили запитаннями, що стосувалися формулювання окремих термінів, просили пояснити мою класифікацію інструментів та продемонструвати приклади, яких у мене, звісно, не було. Коли ж кафедра повернулася після короткої наради і серед студентів, котрих відправили на повторний передзахист, виголосили моє ім’я, я не одразу повірила.

У той же вечір я виплакала всі очі й взялась за роботу на повну.

Читайте продовження історії в другій частині.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus