Чому вік у паспорті не важливий: як впливати на дорослішання

kate (1)

Катя Михалко любить соло-подорожі. Вона вже побувала в Антарктиді та понад 30 країнах, заснувала стартап вічної канцелярії nuka, який базується в Америці та виготовляє свої продукти в Азії, завдяки проєкту Катя з командою стали переможцями Studway Awards 2018 у номінації «Підприємництво». А ще дівчина вже 4 роки вегетаріанка.

Зовсім неважливо, що Каті – 18. За кількістю подій вона відчуває себе старшою. Чому вік у паспорті не впливає на можливості, що для її команди зробив ексвіцепрезидент Microsoft та чому не варто робити 100500 фотографій з подорожей – читай у короткому конспекті лекції Каті на TEDxYouth Kyiv 2019.

Протягом останніх років я не перебуваю в оточенні своїх однолітків. Так сталося, бо 4 роки тому я закохалася в маркетинг. Я прочитала все на цю тему, була єдиною дитиною в класі, у якої вчителі забирали на уроках книжки, а не телефон.

Мені дуже хотілося займатися тим, що я люблю. Тому в 15 років я пішла зі школи та вирішила закінчити її віддалено. Тоді мене вже запросили на роботу до рекламного агентства. Спочатку я довго пояснювала батькам, чому мені більше не треба ходити до школи, а потім довго пояснювала на роботі, чому в мене досі немає паспорта.

Я робила рекламу для найбільшого мобільного оператора країни та для бігових кросівок. У команді зі мною працювали люди, старші за мене на десятки років. Але кількість професійних можливостей у нас була однакова, оскільки ми працювали над спільними проєктами.

Соціальний вік

Важливість паспортного віку зникла з моєї голови. Що ж тоді визначає кількість можливостей, якщо не кількість прожитих років? Суспільне становище, кар’єрні досягнення, середовище, наші цінності, рівень спілкування з іншими та особливий життєвий досвід – це все соціальний вік. На відміну від паспортного віку на своє соціальне дорослішання ми впливаємо. І швидкість цього дорослішання залежить від нас.

Два роки тому я пішла з рекламного агентства, і ми з командою почали свій стартап. Раніше ніхто з нас не займався бізнесом, але ми мали великі цілі. Ми хотіли змінити модель того, як люди використовують канцелярію. А якщо канцелярією можна буде користуватися в басейні чи космосі? А якщо блокнот та олівець будуть вічними?

У гаражі друга ми зробили перші прототипи. Те, що я читала книжки з маркетингу на уроках хімії, не завадило зробити відповідний сплав для олівця. Ми вдосконалили свої продукти і зробили технологічну канцелярію: металевий олівець, який пише як звичайний, але ніколи не спишеться, та водонепроникний блокнот, який можна переписувати багато разів.

aula (1)Партнери зробили для нас новий дизайн канцелярії, який цьогоріч здобув найпрестижнішу премію дизайну у світі – RedDot. Ми залучили інвестиції, відкрили компанію в Америці, а виробництво почали налагоджувати в країні, в якій ніколи не були, – Китаї. Медіа дізналися про нас і зняли сюжети, які тільки у фейсбуці набрали понад 4 мільйони переглядів. Одного дня ми вирішили відправити наш олівець та блокнот до космосу, щоб показати витривалість продуктів. І ми це зробили.

Я розробляла хімічні формули, займалася конструкціями для продуктів, наймала співробітників, підписувала контракти. Щодня стикалася з задачами, виконання яких багатьом здавалися нереальними. Мені здається, що за 2 роки я прожила досвід на 15 років. Я навчилася впливати на свої кар’єрні досягнення, суспільне становище та оточення. Я дорослішала соціально, коли зростав рівень задач. Під час проєкту я почала жити ширше рамок свого життя.

Реклама

Правило 100%

Цієї зими ми поїхали на найбільшу виставку технологій у світі – CES. У нас був стенд, де ми презентували свої продукти. За один день потрібно було розповісти однаковий текст понад тисячу разів. Конференція тривала чотири дні. За декілька днів після її завершення мені написав знайомий. Він розповів, що слухав подкаст ексвіцепрезидента Microsoft про тренди, які він побачив на CES. Наприкінці подкасту він розповів про нашу канцелярію з акцентом на те, як йому сподобалася презентація. Ніхто з нас його тоді не впізнав, але ми проводили кожну презентацію на 100% для кожної людини.

У той момент я сформулювала правило, яке досі використовую в роботі, навчанні та спілкуванні: робити все зі 100-відсотковою віддачею та фокусом, а якщо не можу чи не хочу так робити – не робити взагалі.


Як би змінилося життя кожного з нас, якби ми запитували себе: як я можу прожити цей момент на 100%? Можна просто стояти в черзі на літак, а можна познайомитися з людиною праворуч. Можливо, він стане твоїм другом чи проінвестує твій бізнес.

Правило ста відсотків дозволяє збільшувати якість прожитого нами досвіду. Саме якісний та унікальний досвід визначає соціальне дорослішання. Якщо наш досвід аналогічний досвіду інших людей, як ми можемо розвиватися швидше?

Головний ворог унікальності – це загальноприйняті моделі поведінки. Одну з них ми всі знаємо: школа – університет – офісна робота. Стало дуже модно з нею боротися, але існують менш помітні моделі, які негативно впливають на наше життя.

kateryna (1)

Фотографії, що викликають емоції

Якось увечері я гуляла з другом біля фонтанів у Барселоні. Це був такий момент, коли можна відчути життя. Я звернула увагу, що близько 200 людей, які були поряд, стояли з телефонами й знімали фонтани. У них я впізнала себе з 9 тисячами фотографій у телефоні.

Люди в подорожах усе фотографують. Це і є одна з загальноприйнятих моделей поведінки. Мені стало цікаво, яка кількість фотографій наповнена сенсом та важливістю для мене, а яка є лише символом того, що я перестала шукати унікальне.

Я переглянула свої фотографії з подорожей: я в літаку, п’ю каву і дивлюся на гарний захід сонця. Я зрозуміла, що часто фотографувала те, що прийнято, але рідко – те, що справді мені подобається. Я почала це робити – і в мене з’явилися знімки креслення, сірої круглої будівлі й частини дерева. Мені подобаються відчуття, які виникають під час перегляду таких фото.

Нещодавно здійснилася моя давня мрія: я побувала в Нью-Йорку. Якщо відкрити галерею в моєму телефоні, щодо цього не виникне сумнівів: Статуя Свободи, Бруклінський міст, Таймс-сквер. Я довго не могла зрозуміти, навіщо їх зробила. Вони не викликають у мене жодних емоцій. До того ж упевнена, що зможу знайти мільйон таких фотографій в інтернеті. Нью-Йорк, безперечно, сильно на мене вплинув, але не тоді, коли я стояла біля Статуї Свободи.

Я вирішила видалити з телефону всі фотографії заходів сонця, кави, бруклінських мостів та залишити тільки унікальні та цінні знімки. Зрештою, з 9 тисяч залишилося менше 3 тисяч змістовних і важливих фото.

Схожа галерея існує всередині кожного з нас. Тільки замість фотографій там зберігається досвід та емоції. Двох однакових галерей не може бути на двох різних телефонах, але вони можуть бути дуже схожі: з фотографіями сонця та відео з концерту, який відвідало все місто. Кожен із нас ухвалює рішення, що сфотографувати. Так само кожен із нас ухвалює рішення, як прожити цей момент.

Доросла серйозна людина

Нещодавно я йшла додому повз пляж біля океану. Я була в якомусь одязі, кросівках і тримала в руках телефон. На пляжі гуляли люди, а мені дуже захотілося повалятися в піску. У голові з’явилося безліч аргументів, чому бажанню потрібно сказати «ні». Увесь одяг буде в піску, до того ж у мене вже свій бізнес, я підписую контракти, я доросла серйозна людина – мені вже 18 років.

Я неодноразово чула словосполучення «доросла серйозна людина». Цей вчинок точно не можна назвати серйозним. Я зупинила потік думок запитанням: чи буде відмова від того, щоб повалятися в піску, ознакою дорослості?

Я лягла в пісок і зробила фотографії, одні з небагатьох, які не видалила. Я зробила максимально дорослий вчинок, тому що між своїм страхом та можливістю виконати бажання я обрала можливість. Я прожила унікальний досвід, який у майбутньому визначає мій розвиток.

Дорослість не в тому, щоб із серйозним обличчям та в чистому одязі стояти на березі океану. Вона в тому, щоб щасливо та усвідомлено валятися в піску. Дорослість точно не вимірюється абстрактними цифрами в паспорті. Вона вимірюється кількістю якісно прожитих унікальних моментів. Дорослість визначає кількість можливостей у житті кожного. Найкраще те, що кожен із нас може впливати на свою дорослість.

Фото: Ганна Грабарська, Юлія Кочетова-Набожняк, Віталій Маріаш та Валентин Кузан (facebook.com/pg/tedxkyiv)

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus