Будь на позитиві, або Як непомітно скотитися в депресію

social media3 (1)

Вечірнє місто жило своїм життям, і нікому не було діла до дівчини, яка плюхнулася на лавочку в парку, скинула черевики і з полегшенням видихнула. Як вона втомилася! Ідея поєднувати роботу і навчання вже не видавалася такою класною. Нові черевики, якими вона мало не до кісток розтерла ноги, вже не здавалися такими модними та елегантними. За кілька хвилин дівчина дістала телефон, увімкнула режим селфі, поправила волосся і широко всміхнулася. Друзі у фейсбуці побачили новий статус: «Чудовий вечір після насиченого дня! Люблю це життя!».

Бісів позитив

Скажіть чесно, хто впізнав себе в цій історії? Хто не брехав у постах, що в нього/неї все супер, у моменти, коли насправді хотілося «на ручки»? Це не дивно: життя в соцмережах вимагає позитиву і яскравих фарб. Згадай лише поширені мільйон разів поради від успішних людей (авторство приписувалося кому завгодно, від Вінстона Черчилля до Далай-лами): «Якщо хочеш досягти успіху, будь в оточенні успішних та оптимістичних людей. Поруч із ними успіх швидше знайде тебе. Сторонися песимістів та невдах: своїм ниттям і скаргами вони й тебе затягнуть у болото невдач». Ну й хто після таких настанов наважиться зізнатися, що не так уже в нього/неї все мегакруто? Ось перший крок до подвійного життя: ідеальна глянцева картинка в інстаграмі та реальне життя, як воно є.

Що відбувається, коли людина завзято прагне виглядати ходячим позитивом у чужих очах, ігноруючи поганий настрій, утому, будь-які тяжкі переживання? Психотерапевтка Оксана Сідун зауважує, що всі наші переживання так чи інакше мають знаходити вихід. Легальний і безпечний для себе та оточення, але все ж вихід. Проігноровані й нібито забуті «погані» емоції не перетворюються на гарбуза опівночі, а складуються глибоко в душі. Зрештою настає момент, коли той «скарб» вивалюється назовні соматичним розладом або важким депресивним епізодом.

Колега Оксани Олександр Котенко підтверджує її слова історією з практики: «Перш ніж потрапити до мене, моя клієнтка переживала важкі часи: її мама помирала від раку, звісно, вдома, бо госпіси у нас – ще дуже рідкісне і дороге явище. Тож жінці доводилося суміщати роботу, хатні справи і догляд за мамою. При цьому в соцмережах вона регулярно постила усміхнені фото себе з колегами, квіти, десерти, пригадувала відпустку. Жоден з її онлайн-друзів і гадки не мав, у якому пеклі вона жила насправді. В мій кабінет її привів хтось із родичів. Депресія була вже на тому етапі, коли просто психотерапії замало, тож довелося працювати у тандемі із психіатром». Олександр упевнений: якби людині було кому вилити душу або попросити про підтримку в тих же соцмережах, настільки важкого стану вдалося б уникнути.

Реклама

Багато, але нікого

Інший бік соціальних мереж, який мало хто враховує, – це глибина комунікацій, тобто те, наскільки природним(-ою) ти можеш бути в спілкуванні. Соціальні зв’язки кожного з нас можна уявити у вигляді кіл, що входять одне в одного. В центральному колі – найближчі люди. З ними ми найбільш вільні та відверті. Багато людей там не поміститься. Наступне коло – друзі. Спілкування теж вільне, але ти вже обираєш, які теми краще не чіпати, де посміятися і забути. Кола розширюються – ступінь відвертості, тобто глибини комунікації, спадає.

Нагадаємо про існування числа Данбара, тобто максимальної кількості соціальних зв’язків, що їх здатна підтримувати людина. Зазвичай ця цифра коливається в межах 150-200 осіб і тісно пов’язана з глибиною спілкування. Відкрий свій профіль у фейсбуці чи інстаграмі й скажи, у скільки разів кількість твоїх фоловерів перевищує максимальне значення числа Данбара і заразом зі скількома з тих сотень чи тисяч ти можеш бути дійсно відвертим(-ою). Кому з них ти можеш сказати: «Друже/подруго, мені щось так кепсько»? І хто з них, спостерігачів тебе онлайнового(-ої), такого(-ої) блискучого(-ої) й завзятого(-ої), повірить у те, що тобі справді потрібна підтримка й допомога? Такого просто не буває, бо якщо тобі, супер-тобі, погано, то світ мав би вже перевернутися догори дриґом.

smartphone (1)Що відбувається? В реальному житті людина залишається на самоті, а тисячі закоханих у її онлайн-образ френдів виявляються лише «примарою». Чи треба казати, що самотність і неможливість розвинути здорові соціальні зв’язки є одними з причин виникнення депресії?

Якщо реальність переможе?

Постійна присутність у соцмережах та очікування лайків і схвальних коментарів провокує підвищення тривожності й появу різноманітних страхів. А якщо акаунтів у соцмережах або охоплених увагою платформ більше одиниці, тривожність і проблеми із самооцінкою посилюються.

У 2015 році група вчених з Університету Вашингтону залучила 1 700 осіб, щоб підтвердити або спростувати гіпотези щодо існування зв’язку між зростанням стресу й використанням соціальних мереж (дослідження під назвою «Psychological Stress and Social Media Use» проводили вчені Кіт Гемптон, Лі Рейні, Крістен Перселл та інші). Краще було б, якби виявилося, що соцмережі сприяють нашому розвитку й процвітанню, але ні.

Учасники дослідження розповідали, у яких соцмережах вони мають акаунти, як часто їх відвідують, як саме проводять час (коментують, постять своє, передивляються дописи друзів). Вибірку розбили на групи за частотою відвідування і кількістю охоплених соцмереж. Наступним кроком було ранжування за шкалою стресу, який сприймає людина (Perceived Stress Scale). Показники цієї шкали дають можливість зрозуміти, наскільки людина почувається в безпеці, контролює своє життя, тривожиться. З’ясувалося, що в групі, де були найбільш затяті користувачі соцмереж, рівень тривожності сягнув 30% (максимальне значення з усіх груп), а от відчуття безпеки й контролю над подіями опинилося на нульовому рівні.

Роком раніше група дослідників (Джоанн Давіла, Рейчел Гершенберґ, Браян Файнстайн та інші) провела опитування серед 700 студентів, щоб виявити залежність депресивних станів і підвищеної тривожності від перебування в соцмережах («Frequency and Quality of Social Networking among Young Adults: Associations with Depressive Symptoms, Rumination, and Corumination»). Психологи виявили, що в молоді, яка більше за інших проводить час у соцмережах, більша схильність до тривожності, депресивних роздумів, пригніченого настрою (50-65% опитаних).

Що ж, на думку психологів, може тривожити жителів інстаграму й сусідніх платформ?

По-перше, страх залишитися непоміченим(-ою). Якщо пост не набрав бажаної кількості лайків і коментарів, людина цілком серйозно починає вважати себе невдахою.

По-друге, страх викриття. Що, як хтось із віртуальних друзів побачить мене наживо? Без фільтрів і спеціально виставленого світла, без макіяжу чи в немодному одязі.

По-третє, суто професійна заборона на негатив і прояви слабкості. Одна українська художниця (імені вона попросила не називати) розказала таке: «Не так давно я робила своє портфоліо і зауважила, що мої роботи геть не відображають моєї сутності. Я депресивна, люблю якісний нон-фікшн, не переношу попсу. Але мої роботи – то якийсь життєрадісний треш. Таке враження, ніби їх малювала не я в найважчі періоди переживання депресії, а схибнутий на оптимізмі і веселощах індус. Дивлячись на ці роботи, ніколи ніхто не скаже, що в той момент у моїй душі переважали чорнота і порожнеча. І я не знаю, як до цього ставитися.

smartphone2 (1)Я – публічна особа. Я знаю, що мої акаунти читають не лише друзі, але й замовники і роботодавці. Я не можу собі дозволити, щоб хтось із них дізнався, що у мене якісь негаразди. Не хочу, щоб моє ім’я асоціювалося з депресією, мені соромно зізнаватися, що я слабкодуха. Тим більше, не хочу, щоб мене жаліли, але за спиною пліткували. При цьому люди, котрі відверто пишуть про свої стани, викликають у мене щиру повагу, я співчуваю їм, але навіть під їхніми постами не залишаю ані лайків, ані коментарів. Причина та сама: я не можу собі дозволити, щоб хтось щось запідозрив».

Світло в кінці тунелю

Чи кожен, хто має акаунт у кількох мережах, обов’язково впаде в депресію або потерпатиме від тривожних нападів? Звісно, ні!

Якщо ти – психологічно стійка особистість, якщо в тебе є підтримка серед друзів у реальному житті, якщо з батьками вибудовані більш-менш нормальні стосунки, жодні анлайки чи в’їдливі коментарі не виб’ють тобі землі з-під ніг. І ще нагадаю, що, суто з точки зору психіки, ядро особистості остаточно формується у 20-25 років і, відповідно, незалежність від думки сторонніх, а тим паче віртуальних товаришів, міцнішає. В такому разі соціальні мережі допомагають знаходити цікаві контакти, розвиватися професійно й творчо, наповнювати своє життя новими відкриттями.

Втім, коли все-таки є підозра, нібито в тебе чи друзів щось пішло не так, радимо звернути увагу на такі особливості поведінки в соцмережах.

  • Людина часто порівнює себе з іншими, вважає їх кращими за себе і через це дуже різко та агресивно реагує, коли хтось викладає фото з її невдалим ракурсом, невчасно захопленим моментом (наприклад, коли вона щось говорить).
  • Використання соцмереж набуває рис наркотичної залежності: перевірка стрічки що п’ять хвилин, намагання «зав’язати» з фейсбуком чи інстаграмом, проблеми в роботі чи навчанні через проведення часу в соцмережах.
  • Прагнення уникати колективних фото. Це пов’язано з внутрішнім бажанням ізолюватися від оточення.

Якщо є, як мінімум, два попадання, радимо копнути глибше і пройти тест на визначення депресії PHQ-9 або тест Бека. Чудово, якщо все чудово. Добре, якщо можна обійтися допомогою психотерапевта. Вчасно, якщо є рекомендації до психіатра. І не бійся: сучасна психіатрія – зовсім не страхіття з фільму «Пролітаючи над гніздом зозулі». Часто психотерапевти й психіатри працюють у парах, тому, якщо раптом буде потрібна допомога ще одного спеціаліста, ти зможеш її отримати в найкоротші терміни.

Лайфхак

Якщо твій бюджет не дозволяє звернутися до крутого психотерапевта, радимо звернути увагу на випускників різноманітних закладів (Український гештальт-інститут, Український католицький університет, Київський інститут сучасної психології та психіатрії), яким потрібні кейсові клієнти для написання сертифікаційних чи дипломних робіт. У таких спеціалістів ти зможеш отримати кваліфіковану допомогу за дуже помірну ціну. Кожна з цих установ має свій сайт і сторінки в соцмережах. Там і можна залишити повідомлення: «Привіт. Готовий(-а) стати кейсовим клієнтом. Пишіть у приват».

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus