Чому українські виші – бідні?

чернівці

Усі ми хочемо парки, як на території кращих британських університетів, сучасні лабораторії та бібліотеки, які стимулювали б до розвитку. Та є суттєва різниця між закордонною і українською системою фінансування. У високорозвинутих країнах виші самі розпоряджаються своїми грошима, в Україні ж донедавна це робило Міністерство освіти та науки. Складався план: скільки і на що може витратити університет. Згідно з новим Законом «Про вищу освіту», ВНЗ мали би почати самостійно відкривати рахунки в банках і розпоряджатися власними коштами. Але не так сталося, як гадалося. Що пішло не так – дізнавався «Студвей».

Як формується бюджет університету

Приблизно 50% фінансування вишу – це його заробіток із контрактників і грантів. Інші 50% − гроші, які держава виділяє на бюджетників. Новий Закон «Про вищу освіту», який діє вже рік, дозволив ректорам на власний розсуд розпоряджатися заробленими 50% надходжень. Цього вимагали університети, адже якщо у виші виникала потреба терміново купити, скажімо, якісь меблі, зробити це було майже неможливо. Усе на початку року мало зазначатися в кошторисі та вирішуватися «зверху».

По факту реформа не спрацювала. Фішка ось у чому. Усі гроші університету автоматично стають бюджетними і надходять у казначейство, якщо університет не має свого рахунку в банку. Міністерство освіти й науки рік вело перемовини з Міністерством фінансів, аби ті внесли правки у бюджетний кодекс і дозволили вишам відкривати рахунки як у комерційних, так і в державних банках. Мінфін дозволив − за умови, що рахунки відкриватимуть тільки в державних банках.
«Якщо ми відкриємо в них рахунки, суттєво зросте оподаткування. Тобто вони однією рукою дають, а іншою – забирають», − розповідає проректор Одеського національного політехнічного університету Сергій Полтавченко.

кну
Єдине, що дозволить Мінфіну зробити поступку, – створення енддаументів − цільових фондів, які дуже розповсюджені за кордоном (наприклад, Нобелівський і Гарвардський фонди). Працюють вони за такою схемою: меценати кладуть гроші у цільовий фонд університету, чіпати кошти ніхто не має права, а всі відсотки йдуть виключно на розвиток ВНЗ.

«Чому так важливо, щоби виші все ж почали відкривати свої рахунки? За 20 років в Україні жоден університет не став грантохолдером − лідером якогось європейського дослідницького проекту, його реалізатором, − пояснює Жанна Таланова, менеджер з аналітичної роботи Національного офісу Еразмус+. – Українськи виші не можуть самі розпоряджатися своїми грошима, тому не мають права на гранти. Багато своїх проектів ми просто віддаємо ЄС, бо самі реалізувати їх не можемо».

Нещодавно Україна підтвердила участь у «Горизонт-2020». Це 7-річна програма фінансування ЄС для підтримки досліджень. Її бюджет – €80 млрд. Якщо ми не відкорегуємо законодавство, виші не зможуть отримати жодної копійки на розвиток своєї дослідницької бази.

Є і протилежна сторона медалі − якщо влада над усіма коштами перейде в руки університетів, виникне небезпека консервації корупції, адже в корумпованих ректорів з’явиться більше шансів привласнити кошти. На жаль, іншого способу реформування поки немає – про це свідчить іноземний досвід. Як зазначають експерти, завдання освіти – навчати, а корупцію має долати прокуратура.

інфографіка

Реклама

Коштів вистачає лише на «комуналку»

Навіть якби університети отримали доступ до 50% свого заробітку, цього було б недостатньо для їх розвитку й модернізації.

«Фінансування ВНЗ на рік складає 200 млн грн., у минулому році ми витрачали на комунальні платежі 1/10 надходжень, у цьому − 1/3», − розказує Володимир Мельник, ректор ЛНУ імені Івана Франка.

Декілька вишів, із представниками яких спілкувався «Студвей», підтверджують, що наразі всі гроші йдуть на оплату комунальних послуг, утримання споруди університету, придбання потрібних меблів та іншого. Тож про обладнання для лабораторій мова не йде. Більше того, через Постанову Кабміну від 1 березня 2014 про економію державних коштів і недопущення втрат бюджету вишам заборонено незаплановано купувати навіть техніку – її можна приймати тільки у вигляді подарунків від меценатів або грантів. Саме тому в університетах зазвичай лише 1 комп’ютерний клас.

«Що вже там, нам заборонили ремонти робити! – розказує проректор Одеського національного політехнічного університету Сергій Полтавченко. – Зараз, щоправда, дозволили, але ремонтувати можна лише аварійні будівлі, для цього потрібна спеціальна експертиза, яка б довела, що споруда в аварійному стані. Кажуть: «Економія у всьому!».

студент

«В Україні навчання безкоштовне, тому вищі навчальні заклади заробляють набагато менше, ніж у Польщі, − пояснює Кшиштоф Становскі, екс-замісник міністра освіти Польщі. − Польські виші стали самостійніми ще в Середньовіччі. Освіта здебільшого платна – це приносить основний дохід, інша частина грошей – гранти, які видає Комітет наукових досліджень. У результаті зароблені кошти вкладаються в науку, покращення якості освіти. Думаєте, чому в Польщі навчається 15 000 українців? Бо платний виш у нас обійдеться дешевше за безкоштовний в Україні, де ти отримаєш неякісні знання, за які розплачуватимешся все життя та ще й постраждаєш від хабарництва».

Володимир Мельник пояснює, що українським університетам не обов’язково бути платними, щоб бути якісними:

«Виші мають бути державними та безкоштовними, до того ж європейського рівня якості. Можна взяти за зразок Туреччину. Якщо студент хоче вивчити ще одну мову чи предмет, він має додатково оплатити курс або виграти грант на нього, продемонструвавши власні знання. При цьому програма курсів буде постійно вдосконалюватись, аби студенти були готові за них платити. Так, університет буде зацікавлений у тому, щоб створювати більше якісних платних курсів і отримувати за них гроші. Щодо стипендій – їх мають отримувати лише найкращі чи ті, чиї сім’ї знаходяться за межею бідності. Велика кількість студентів отримує стипендії незаслужено, хоча ці гроші могли б іти в науку».

лекція

Відраховувати − невигідно

Саме з абсолютно безкоштовної освіти виникла найбільша хвороба українських вишів – боротьба за бюджетників. Відбувається це з кількох причин. По-перше, якщо ВНЗ зарахує 20 студентів на бюджет, а випустить 15, Контрольно-ревізійне управління звинуватить керівництво, що воно нераціонально витрачає державні кошти. Тому виші практично не відраховують студентів. По-друге, чим більше студентів випускає університет, тим більше грошей йому дають.

«В абсолютній більшості випадків адміністрація вищих навчальних закладів толерантна до хабарів, які дають студенти, тому що саме вона дає викладачам завдання «не ставити незарах», − розказує Єгор Стадний, виконавчий директор Аналітичного центру CEDOS.

У результаті виникає попит не на якісні знання, а на диплом як додаток. Цим і користуються виші. Ректорам не вигідно вкладати в інфраструктуру, їм простіше заманювати абітурієнтів рекламними кампаніями зі слоганами: «У нас найбільше бюджетних місць!» Так зробив, наприклад, Сумський державний університет у 2015 році.

Цю систему зламати поки не вдається, хоч саме вона є коренем зла, бо нівелює конкуренцію і між вишами, і між студентами. Там, де немає конкуренції, немає розвитку. Новий закон частково намагається це зробити. Ідея така: той заклад, до якого вступить більше абітурієнтів із високим балом ЗНО, в наступному році отримає більше бюджетних місць (відповідно, фінансування). Так, приблизно 20% держзамовлення буде переходити щороку від слабких університетів до сильніших. Перші почнуть або закриватися, або модернізуватися. Між вишами запрацює конкуренція, і вони будуть намагатися покращити умови та якість навчання: вкладати гроші в лабораторії, приводити до ладу зовнішій вигляд будівель і т.д., щоб найкращі абітурієнти вступали саме до них.

студенти

Остання надія на студента

Навіть за умови, що реформу реалізують у повному обсязі, а фінансування збільшать, про жодні ендаументи і фінансування меценатами мова не йде. Чому? Бо є одна вимога, якої дотримуються всі кращі виші світу, та не дотримуються українські, – це фінансова прозорість. Університети ось уже рік повинні оприлюднювати на своїх сайтах усі фінансові документи, та зробили це лише 10 із 96 ВНЗ зі статусом національного. Такий результат дослідження, яке протягом 7 місяців проводив Аналітичний центр CEDOS за підтримки міжнародного фонду «Відродження».

Рейтинг прозорості українських вищих навчальних закладів сумний. Жоден національний виш не отримав максимальних 30 балів за критерієм фінансової прозорості, і лише 22 заклади (з 96) набрали більше 20 балів. Лише 27 університетів дублюють інформацію англійською, а головний документ – звіт ректора – оприлюднили лише 18 вишів. Важко надати університету, який за рік не навчився оприлюднювати звіти щодо використання своїх коштів, повне право ними розпоряджатися. Враховуючи, що в Міністерстві освіти і науки все списують на «недосвідченість керівництва ВНЗ», саме студент має контролювати ситуацію з його фінансуванням.

Фото: stock-up, соцмережі.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus