8 секретів успішності ізраїльської молоді

фото 2, порядок - Гад Зуаретц, Німрод Пальмах, Рей Фрідман

Ізраїль – це країна теплого моря, гостинних людей та війни. Молодь там загартована сиренами, порізаним ракетами небом і постійним ризиком терактів. Попри стан війни, ця країна посідає в рейтингу країн за рівнем щастя населення 13 місце зі 156. У тому самому рейтингу Україна посідає 133 місце. То як молодь там встигає проходити армію, брати участь у молодіжних рухах, планувати життя і бути радісною?

Про це розповіли на заході Української академії лідерства троє запрошених з Ізраїлю гостей.

  • Гад Зуаретц – керівник молодіжних проєктів у сфері освіти та ІТ, капітан Армії оборони Ізраїлю.
  • Німрод Пальмах – засновник лідерських програм в Ізраїлі, командир Армії оборони Ізраїлю.
  • Рей Фрідман – наставниця ізраїльських лідерських програм, професійна військова інструкторка.

Радість – це пальне життєвих викликів. Для ізраїльтян дуже важливим є вміння радіти. Для цього вони щотижня шукають нові враження, підтримують тісну дружбу, добре харчуються і знаходять час для спорту.

Радість допомагає робити більшу кількість справ. І робити їх ефективно. Тому багато молодих людей в Ізраїлі бере участь у проєктних роботах, благодійності, допомозі іншим. Німрод розказав, що одного разу отримав дзвінок від людини з Єрусалима. У її домі жив старий дідусь, плач якого було чутно крізь зачинені двері. Він попросив Німрода втрутитись. Усього один дзвінок і розсилка WhatsApp – і декілька десятків молодих людей зі всього Ізраїлю приїхали прибрати дідусю дім, погодувати і забезпечити гідну старість.

«Літні люди часто називають наше покоління лінивим і залежним від техніки. Проте ми також те покоління, яке, опинившись перед викликом, робитиме все у своїх силах, щоб його пройти» (Німрод Пальмах).

Сперечайся за сніданком, обідом і вечерею. Це культура, де люди люблять сперечатись. Вони обмінюються різними поглядами і доводять свою позицію в дебатах.

Також у дебатах руйнуються фанатичні ідеології. Коли люди чули в синагогах історії, вони потім їх обговорювали і дебатували щодо їхнього сенсу.

Щоб довести думку, Гад Зуаретц розповів історію з Талмуду про дві школи, які весь час дебатували щодо розуміння закону – Хіллел та Шамай. Одного разу під час дебатів дійшли висновку, що обидві сторони мають рацію, бо тлумачать слово від Бога. Проте закон на стороні школи Хіллел. «Якщо обидві стороні праві, то чому закон на їхній стороні?» – запитали представники Шамай. «Тому, що вони були добрі та чуйні. Вони не лише ділилися своїми ідеями, а й прислухалися до ваших ідей». Шамай, на противагу, хотіли знати лише свою позицію.

«Проблема ідеології в тому, що вона повинна належати мені, а не бути мною, – закінчив думкою Гад. – Багато людей стають настільки фанатичними, що сприймають інші думки як атаку на себе. Заохочуйте людей ставити вам запитання, ділитись поглядами, з якими ви не погоджуєтесь. Це допомагає вам відкривати різні сфери життя».

Зруйнуй дистанцію між собою та іншими. Рей розповіла, що одним із її завдань в армії було проводити для солдатів тренінги. Вона шукала інноваційні підходи та найліпші методи, щоб їх змотивувати. Одного разу до Рей підійшла дівчина і сказала, що та була для неї найбільшим натхненням за ці 3 місяці тренінгів. Проте одна деталь: Рей не викладала у неї! Як так? Дівчина відповіла, що одного разу, коли їй було особливо важко, Рей запитала в неї: «Як ти? Чи тобі подобається програма?» І все. Рей була шокована відкриттям. Дівчина так багато часу провела працюючи над методами як вона може надихати молодь, а все, що тій учениці було потрібно, – це щоб хтось запитав у неї, чи в неї все добре.

«Поділися своєю особистою історією, – додала Рей Фрідман, – і слухай історії інших. Це розбиває дистанцію між вами. І як писав Януш Корчак, “кожній дитині треба доросла людина, яка в неї вірить”. Ваше лідерство – це вміння в когось повірити».

Пасивність? Ні, не чув(-ла). Для людей в Ізраїлі молодіжна активність важлива, бо це те, що робили їхні батьки. Саме завдяки їхній праці з’явилася та існує держава Ізраїль, попри політичні та соціальні труднощі. Це держава, яка лишається туристичним, релігійним інтересом для мільйонів людей, а також однією з країн частої міграції.

Гад Зуаретц розповів, що в дитинстві вони багато чують історії про те, як попередні покоління працювали для громади і країни. Як вони будували країну, коли не було жодних перспектив і умов. Тому для більшості молоді там не стоїть питання про активність чи службу в армії. А хіба можна інакше?

«Наш народ об’єднують спільні історії з Біблії, Тори і життя. Це дає потужне пальне нашій країні та надихає до спільних дій» (Німрод Пальмах).

фото 6 (1)Я хочу відчути твій біль. Емпатія має потужну роль для молоді в Ізраїлі. Їм важливо відчути біль іншої людини і бути людьми, які цікавляться іншими. Думати про інших є щоденним викликом, бо для більшості найважливішими є лише їхні проблеми. Проте як лідерам, важливо вміти відійти і подивитися на ситуацію зі сторони співрозмовника, з розумінням і повагою. Навіть якщо людина має іншу ідеологію.

«Мати емпатію – це більше ніж просто співчувати. Співчуття – це просто слова «ох мені прикро». Це все. Емпатія призводить до дій. На війні ми повинні відчувати емпатію до цивільних. Ми часто ризикуємо життям, щоб не допустити, щоб постраждали невинні. Емпатія – це подарунок від Бога. Якщо ти знаєш, що хтось голодний – нагодуй його», – додає Німрод.

Допомогти іншому вважається серед молоді Ізраїлю привілеєм, а не обов’язком.

Уперед! Усі разом. Ви можете мати різні погляди і бачення, але якщо Гад серед друзів чи в армії каже «Кадіма!» (перекл. «уперед») – усі в єдності будуть робити одне. Об’єднані однією ціллю люди з різним баченням життя, цінностями і вірою не ставлять під сумнів справу, коли настав час діяти. Для молоді в Ізраїлі важливо мати міцні родинні зв’язки, підтримувати дружбу, шукати спільне навіть із людьми інших поглядів.

Рей розповіла, що рух мехіна, прототип Української академії лідерства, був розпочатий, коли країну роздирали ідеології. Кульмінацією стало вбивство прем’єр-міністра. Люди з усіх сторін конфлікту зрозуміли, що не хочуть, щоб подібне повторювалось. Є багато людей з інакшими поглядами. Але в спільній молодіжній діяльності та армії ця різниця зменшується незалежно від того, чи ти лівий(-а), чи консерватор(-ка), чи ти релігійний(-а), чи ні. Вони постійно шукають спільне, радше ніж таке, що може роз’єднати. Найбільше людей в Ізраїлі об’єднують спільні історії.

«Коли нашу націю об’єднують одні історії – ми можемо робити багато разом» (Німрод Пальмах).

Я відповідаю за тебе, ти – за мене. Кілька місяців тому в Німрода виникла ідея – стати донором нирки для когось. У лікарні його запитали, чи йому важливо, кому дістанеться нирка: мусульманину, юдею, темно- чи світлошкірому, молодому чи старшого віку. Німрод відповів, що воліє, щоб нирку отримала людина, яка просто цього потребує. І справді, незадовго до приїзду в Україну він пройшов через цю операцію. Попри те, що на нього чекали місяці болю та адаптації, він відчував радість.

Він пояснив це тим, що для них дуже важливе відчуття спільної відповідальності. Ти – за мене, я – за тебе. Навіть якщо ми не знайомі, ми відповідальні одне за одного.

Маєш цінності? Треба вміти їх захистити. У країні для цього потрібна армія. В Ізраїлі є прислів’я: «Армія вдосконалює націю, нація вдосконалює армію» (Army sharpens the nation, the nation sharpens the army). Дізнавшись, що в Україні в армію не дуже багато людей хоче йти, а деякі намагаються відкосити, Німрод указав, що є вихід. Якби люди більше знали про важливість армії, якби вони були готові йти і змінити її зсередини своїм прикладом – країна ставала би із часом сильніше і сильніше. Це стосується не тільки захисту цінностей на рівні держави, а й уміння захистити власні цінності в побуті від інших людей чи ідеологій.

Кожна країна має свій досвід боротьби з труднощами. Та є такі поради, які мають універсальний характер і будуть корисні будь-де. Так низка порад ізраїльської молоді може стати корисними для української у відбудові сильної держави і свого життя.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus