9 спроб усе-таки зрозуміти щось #пролюбов

Знімок екрана 2017-06-04 о 08.14.44

Art of mind не відстає від трендів і не полишає мучити найважливішу тему всіх часів і народів – любов. Цього разу через читання. Ми підібрали «довколафілософський» stuff, щоб ти міг раз і назавжди зрозуміти все #пролюбов і розповісти кожному! Ну або просто прочитати, як великі та могутні мудреці розпачливо плуталися у світі любові. Тому що іноді це виглядає дуже красиво.

*Матеріал написаний у співпраці з проектом Art of mind – майданчиком вільного інтелектуального пошуку.

Спроба перша. Ролан Барт «Фрагменти мови закоханого»

Скажи відверто, тебе лякають такі страшні слова як дискурс, металітература, семіотика, топос, наратив? Прочитав би ти книгу, де батько французького структуралізму (той хто стверджував, що будь-який автор уже «помер») грається в закоханого, розбирає почуття, аналізує слова й символи, фрагментує чужі тексти, порпається у свідомості.

Не знаю, як Барту вдалося, але ця експериментальна робота сприймається радше як дивна й складна музика, аніж літературний твір. «Фрагменти…» справили таке враження на тогочасну культуру, що автор став справжньою поп-зіркою серед інтелектуалів і розповідав про кохання в численних інтерв’ю – навіть «Плейбою».

Реклама

Спроба друга. Отто Вейнінгер «Стать і характер»

Тобі добряче за 20, а ти ще й досі шукаєш себе, експериментуєш зі способом життя й подорожуєш по всіляких Азіях? Австрійський філософ Отто Вейнінгер до 23 років встиг не тільки захистити докторську дисертацію на тему бісексуальності (і це у XIX сторіччі, Карл!), але й покінчити с собою через «конфлікт між аскетизмом, що ним проповідувався, і власною чуттєвістю». Робота «Стать і характер» – не лише канонічний екземпляр сексизму й мізогінії. Вона ще й надзвичайно цікава тим, що автор створює справжню формулу кохання.

Спроба третя. Артур Шопенгауер «Метафізика статевої любові»

«Метафізика» – чудова збірка фрагментів із різних творів, де йдеться про кохання найвідомішого мізантропа, песиміста, параноїка та просто хорошого хлопця – Артура Шопенгауера. Якщо ти колись намагався опанувати його «Світ як воля і уявлення» та не опинився в жахливому вирі екзистенційного відчаю, а плакати перестав уже на наступний день після прочитання – ця книга для тебе. Артур не розчарує, він, як завжди, у своєму стилі – кохання не має сенсу, читай краще Канта!

книга

Спроба четверта. Лу Саломе «Еротика»

Лу – «enfant terrible» німецької філософської тусовки кінця XIX – початку XX сторіччя. Жінка, яка звела з розуму Фрідріха Ніцше, Пауля Ре, Райнера Рільке, Зігмунда Фрейда та Льва Толстого. Вона була надзвичайно ерудованою, відважною та винятково харизматичною.

Луїза мала сміливість не тільки троллити «надлюдину» Ніцше («Йдеш до жінки – не забудь батіг», – писав Фрідріх. «Ага, щоб вона могла тебе ним відшмагати», – відповідала Лу), а й практикувати поліаморію й відчайдушно протистояти фашизму. Її розуміння любові варте того, щоб про нього дізналися.

Спроба п’ята. П’єр Паоло Пазоліні «Нафта»

Ні, це не бренд взуття почав видавати книжки. Це незакінчений роман-monstrum, «апокаліптичний діагноз» сучасного світу, втрачений і віднайдений рукопис італійського генія – режисера, письменника й поета П’єра Паоло Пазоліні.

Тільки він, комуніст і переконаний атеїст, спромігся зняти одну з найкращих світових екранізацій Євангелія від Матвія, а на ролі біблійних персонажів взяти звичайну римську шпану. Тільки він міг поїхати до Африки, щоб знімати там «Ореста» Евріпіда. І тільки він у «Нафті» міг так писати про любов – до тіла, до Батьківщини, до мистецтва – любов розпачливу, тужливу, болісну, але дивовижно прекрасну.

Спроба шоста. Фрідріх Шеллінг «Філософські дослідження про сутність людської свободи»

Людині притаманні романтичні бажання та мрії, навіть якщо вона – найбільший чурбан та егоїст. Правда, якщо людина робить з себе бога чи пуп землі й так намагається виправдати свою самотність, то її романтичні порухи можуть «трошки» похитнути світобудову.

Так вважає черговий німецький письменник – Фрідріх Шеллінг. Повіримо йому на слово, адже в свої 23 він уже став професором і підкорював серця багатьох студенток і панянок більш зрілого віку. Найбільше красномовний красень цінував свободу – у діях, словах, коханні, й підтвердив це, коли «відбив» у знайомого поета дружину. І написав трактат.

В останньому він розповідає, що найбільша несвобода міститься у нас самих, тому через подолання егоїзму ми можемо досягнути максимальної свободи волі. А егоїзм долається через любов і самовіддачу. Важко з цим сперечатися.

Спроба сьома. Серен К’єркегор «In Vino Veritas»

Якщо ти читав «Щоденник звабника» цього ж автора, то в курсі, що під «еротичною грою» він має на увазі не зовсім те, на що може очікувати читач.

Тим не менше, «In Vino Veritas» – доволі суперечлива спроба осмислити феномен любові з максимальної кількості позицій і з урахуванням поглядів усіх – казанов, ченців, поетів і ще Бог зна кого. За пляшечкою вина п’ятеро людей обговорюють свободу любові, необхідність шлюбу, можливість альтруїзму в стосунках, пристрасть і розчинення в коханій людині, близьке до страждання.

Оскільки твір написаний у формі послідовних реплік кожного з персонажів, складається враження, що читаєш форум – не вистачає лише відповідних емоджі. Але якщо паралельно з героями пити вино, то різниця майже непомітна.

книги

Спроба восьма. Хосе Ортега-і-Гассет «Етюди про кохання»

Якщо ти хочеш відкрити книжку з будь-якої сторінки й на годинку загубитися в легкості й парадоксальності слів про кохання – це вона.

Збірник есеїв іспанського філософа розповідає про Дон Жуана й Беатріче, про страждання й прикмети, про те, які жінки подобаються чоловікам, що спільного в любові до жінки й любові до науки та чому закоханість – лише гіпноз.

Ця книга про все й навіть трошки більше. Хосе вважає, що філософія – це про любов. Власне, як і психологія, соціологія, уся історія людства. З цього автор робить висновок, що любов і радість – далеко не одне й те ж, але кращого, ніж кохання природа, на жаль, не вигадала. Тож маємо те, що маємо.

Спроба дев’ята. Герберт Маркузе «Ерос і цивілізація»

Виявляється, що все-таки The Beatles мали більше рації й оптимізму, ніж старий Фройд, коли сказали «All you need is love, love. Love is all you need».

Принаймні так думав один чарівний німець, який усе життя присвятив дослідженню «сексуальної революції» та фрейдомарксизму. У вічному протиставленні Ероса й Танатоса, людина має нарешті зробити вибір на користь любові й відповідним чином будувати своє життя.

Якщо точніше, треба врешті-решт створити роботів, які працювали б замість нас, а ми б лише сміялися, кохали т раділи життю. Схоже на утопію? Можливо, але на утопію, що дуже гарно прописана з економічної й соціологічної точки зору. Настільки, що наприкінці хочеться прокричати улюблене гасло Маркузе з 60-их: «Будьте реалістами, вимагайте неможливого!».

Автори: Олена Костенко та Ксенія Зборовська

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus