Досвід: як знайти творчу роботу студенту нетворчої спеціальності?

симонов

Як знайти собі творчу роботу, якщо не маєш художньої освіти? Таке запитання нещодавно залишив невідомий користувач ресурсу The Question. Аби відповісти на нього, Гліб Сімонов, поет, художник і куратор проекту електронної бібліотеки «Книжница», поділився власним досвідом, розповівши, як у студентські роки змінив посаду бухгалтера на місце у престижному дизайнерському бюро. «Студвей» публікує переклад його історії.

«Так от, у 2007 році, якщо не помиляюся, мені був 21 рік і працював я бухгалтером при медичній конторі. То робота, що складається з рейдів між тумбочкою з медичними картами й електронно-обчислювальною машиною, споглядання календаря з рибками і сидіння на телефоні в режимі очікування. Рятувався тим, що безперервно читав з екрана що-небудь із бібліотеки Мошкова. А застряг я там із простої причини − робота була вечірньою. А вдень був універ. Кращий, міський, державний, безкоштовний, даремний, безглуздий універ. Зрозуміло, звідти хотілося звалити, куди завгодно. І я шукав. І шукання моє було ще безглуздіше, ніж універ.

Проблема з пошуком чого-небудь полягає в тому, що ми намагаємося підійти до зовсім незнайомого явища, гіпертрофуючи його окремі, відомі нам другорядні елементи, без проникнення в суть. Це як вийти в поле, почати голосно іржати і чекати, що до тебе прибіжить кінь. У випадку із творчою роботою − це всі ці методичні розсилання резюме, збирання портфоліо, нові черевики на інтерв’ю і т.д. Але головне там не те, що в людини в резюме, а те, що вона має що сказати.

глеб

Усе змінилося, коли майбутня дружина, з якою ми тоді тільки з’їхалися, показала мені Actionscript. Для мене, людини, яка в житті не торкалася програмування, код виглядав так, ніби звичайна людська пропозиція і математична формула вирішили завести дитину. Це було цікаво. З цим хотілося якось пограти.

2 тижні потому я вже зробив свою першу саморобку − інтерактивний натюрморт із ящиками, де були музика, головоломки і схованки. І все це було сфотографоване на підлозі у спальні на мильницю, потім вирізане, відфотошоплене з моїм сміховинним знанням програми (не знав тоді ні шарів, ні масок), загнане у флеш, закодоване примітивними go-to-скриптами і вивішене онлайн на якомусь безкоштовному хостингу. Там були скриньки й медичні інструменти, пташині кістки та рибальські снасті, арабські чотки, закопчені ложки, єгипетські скарабеї, іржаві медалі часів громадянської війни в Китаї, гравюри, каштани, саморобний батіг і репродукція десь XV століття (не пам’ятаю кого). І на все це можна було подивитися ближче, а дещо навіть повернути.

Ще 2 тижні потому мене взяли дизайнером у веб-студію на Wall St. Я не мав ні освіти, ні портфоліо, був лише цей проект. Я пішов із медичного офісу, потім покинув і універ (що донині вважаю кращим рішенням у своєму житті). У тій студії я протримався, напевно, тижні 3, але це було вже неважливо. Потім була інша робота, потім ще одна. І місцями було до чорта страшно − братися за речі, про які не мав навіть найменшого уявлення, але інерції внутрішнього бажання зазвичай буває цілком достатньо. Бо врешті-решт усе впирається саме в це бажання − щось зробити, щось сказати. А диплом, портфоліо, резюме − це просто засоби доставки.

Зараз я роблю новий сайт для університету, з якого пішов менше ніж 10 років тому. Він буде, звичайно, не таким цікавим, як той, із ящиками, але теж нічого».

Фото: соцмережі.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus