«Викладач – теж людина»

chuprin3

Володимир Чупрін, викладач із великим досвідом, навчає студентів Української Академії Лідерства мистецтва людських стосунків. Він також є автором тренінгів і курсів на цю тему. У Львові та Дрогобичі він реалізував освітню програму «Щасливі стосунки та їхнє продовження», а в Золочеві читав курс лекцій для сімей військовослужбовців. Ще Володимир займається діджеїнгом, благодійністю та волонтерством. Нам він розповів те, про що викладачі вишів зазвичай воліють мовчати.

Про академію

Моя любов з Українською Академією Лідерства почалася із запрошення на пробну лекцію до полтавського осередку. Порекомендувала мене тодішня студентка, а тепер уже випускниця Анастасія Дякун, котра слухала мої лекції з психології стосунків у Львові. Уже тоді приємно здивувався, коли почув: «У нас перша лекція завжди пробна – студенти самі обирають собі викладача. Тому, якщо заняття їм сподобається, ми обов’язково вас запросимо ще». Мене захоплює атмосфера вільного вибору та свідомої відповідальності студента за себе та власний розвиток.

В академії я викладаю лише тематику стосунків. Щоправда, у декількох осередках мав гостьову лекцію для батьків студентів на тему: «Діти: виховувати, вчити чи бути поруч?» Стосунки – це сфера, якою я вже багато років цікавлюся і якої далі навчаюсь сам.

Я люблю всі свої лекції, бо кожну готую з натхненням, запалом, креативом і краплею гумору. Студентам різна тема заходить по-різному, залежить від обставин. Та все ж найвеселіше й найактивніше працюємо в тематиці психологічних відмінностей між чоловіком і жінкою: тут зустрічаємо немало потішних, часто комічних, але разом із тим реальних життєвих ситуацій і прикладів.

Реклама

Про тренінги

Тематика моїх тренінгів різноманітна, хоча здебільшого все довкола стосунків, спілкування та самопізнання. Тренінги для всіх, хто цікавиться собою, світом, стосунками з іншими людьми або хоче краще зрозуміти, чому в цих сферах щось не так, як би того хотілося. Про позитивні зміни на першому етапі дізнаємося від самих учасників, коли вони діляться враженнями на завершення нашої роботи. Хоча, звісно ж, це відгуки переважно про переосмислення якихось моделей поведінки або відкриття чогось нового в собі. Результати в когось приходять швидко, комусь потрібно більше часу, а хтось згодом здається. Це теж частина життя.

Результат цих переосмислень мав би досягатися подальшою інтеграцією нового досвіду у своє буденне життя вже за межами тренінгу. У тих реальних ситуаціях, де людині це необхідно. І тут у кожного свій темп, стиль і механізми.

chuprin4

Про викладання

Мені здається, що роль викладача – це таке собі посередництво між студентом і знаннями, яких у нього на той момент нема. Межу в стосунках зі студентами, як на мене, кожен установлює сам. Хтось тримає дистанцію з остраху перед можливою фамільярністю дітей, комусь комфортно залишатися на недосяжному «Олімпі» досконалості та ідеальності. Тут у кожного своя історія та своя аргументація.

Особисто я за те, щоб студент отримував не лише рафіновані знання з високої кафедри, але також трохи й самого викладача (його людяності, досвіду). Свого часу мені цього не вистачало, тому тепер я завжди відкритий до цього.

Щодо останньої ситуації із забороною користуватися телефонами на парах, то гаджет, як і будь-яка інша річ, – інструмент. Коли людина вирішить відвернути свою увагу, вона це зробить так чи інакше, навіть без гаджетів.

Я ж зі свого боку постійно намагаюся звіряти себе під час лекцій на предмет того, чи достатньо я зробив для того, щоб зацікавити студентів. Це постійний виклик, але відповідь сидить прямо перед моїми очима в аудиторії.

chuprin1Якщо викладач – це такий собі посередник, то спосіб подання матеріалу нерідко впливає на ставлення до самого предмета. Небезпека в тому, що з’являється ризик вирішити, нібито й увесь процес навчання нудний, монотонний і нецікавий. Але це не так, бо він може бути (і буває!) дуже цікавий, незвичний і з прив’язкою саме до тебе.
Варто пам’ятати: викладач – теж людина. Він може переживати особисті проблеми, злети-падіння, труднощі чи втрати. Якось, їдучи на лекції до Києва, я дізнався, що моя бабця, котра довший час була «важкою» після третього інсульту, померла. Мене це дуже вибило з колії.

Я довго не міг зібратися і настроїтися ні на проведення лекцій, ні, тим більше, на конкретну тему викладів того дня. Хоч би як я старався перевести увагу, з реакції студентів у процесі я зрозумів, що вони відчували мій стан. Тому вирішив озвучити те, що й так висіло в повітрі, і вкінці попросив пробачення за те, що, можливо, був недостатньо зібраний чи не міг запалити їх, бо сам ледве «тлів» у той момент. А ще сказав, що буду вдячний за обійми та підтримку, якщо б хтось зі студентів хотів їх дати. Лекція тоді однозначно була не з найкращих, але точно не тому, що сама психологія як наука «сповнена горя і смутку».

Вдала лекція – це магія, у якій поєднується все: знання викладача, його особистість і людські якості, настрій і склад аудиторії, її готовність слухати. А ще це їхня взаємодія.
Звісно ж, цій магії аж ніяк не сприяють зверхність, зарозумілість і закритість до процесу всіх його учасників – це те, чого я намагаюся уникати. Іншими словами, вираз «stay hungry, stay foolish» (який означає «прагни більшого, прагни робити неможливе» – прим. ред.) також стосується самих викладачів.

chuprin5

Про діджеїнг

Музика – то ще одна моя любов. Вона мене підтримувала і «розуміла» навіть тоді, коли це з різних причин не вдавалося моїм близьким. Як казав Курт Кобейн: «Усе можна пережити, якщо підібрати потрібну пісню».

А ще я люблю танцювати, хоча ніколи й не займався танцями професійно. Тому діджеїнг був лише справою часу. У ньому все магічно поєдналося: танець, емоції, самовираження, уміння «розкачати» публіку, здатність «говорити» з нею музикою та ритмом. Тому два роки тому я закінчив школу професійного діджеїнгу у Львові.
Обожнюю магію тієї миті, коли весь танцмайданчик відповідає мені захопленими вигуками й атмосфера танцю піднімається ще на один рівень у відповідь на мої відчуття. Тут, до речі, є паралель із завданням викладача: зацікавити аудиторію та втримати її увагу, відчути її, говорити з нею (музикою) так, щоб наступну лекцію (пісню) чекали ще до завершення тієї, котра звучить.

Про волонтерство

Хтось може працювати на роботі, яку тихо ненавидить, або займатися проектами, бо «так треба», але волонтерять зазвичай у тій сфері, до якої лежить душа, яка подобається настільки, що не зупиняє навіть відсутність оплати. Для мене атмосфера волонтерства – це про натхнення, щирість, відкритість і любов. Волонтери – це люди серця.

Чому варто бодай раз спробувати поволонтерити? Бо, крім атмосфери натхнення, щирості, відкритості та любові, це також можливість краще пізнати себе, пережити безцінний досвід, коли робиш те, що любиш, і любиш те, що робиш.

Я нерідко волонтерив, але з останнього хотів би поділитися досвідом мого перебування на проекті «Будуємо Україну разом» (БУР). Він став одним із найяскравіших спогадів цього літа. БУР – це культурно-освітній проект, який через волонтерство та подорожі має на меті розвивати в молоді почуття довіри та відповідальності за свою країну. Це реалізується через волонтерські табори по всій території України, де можна подорожувати, допомагати людям, які опинилися в скрутному становищі, знайомитися з ними, а також відпочивати з користю для розуму й тіла.

Уяви: десь на дитячому майданчику стоїть лавка, яку ти збив і полакував, у одному дитячому будинку твоїми руками залита бетонна підлога, на стіні багатоповерхівки твій мурал, а десь на житловому будинку є дах, який звів ти. І коли, до того ж, це все в різних галузях країни, то вона справді стає твоя. Різним людям вдалося долучитися до роботи над цим, і мимоволі з’являється надія та впевненість у тому, що і з країною нам теж так вдасться.

chuprin_kidsКрім того, я працюю з дітьми-сиротами. Часом робота з ними може втомлювати чи виснажувати, і тому ми з колегою плануємо втілити проект психологічної підтримки волонтерів.

У нас досі поширений стереотип про те, що допомога для дітей-сиріт – це організувати подарунки на Миколая. Однак найбільше, чого потребує ця малеча, – відчуття, що вони потрібні і про них згадують не раз на рік. Тим паче, що більшість сиротинців, принаймні у Львові точно, саме на свято Миколая отримують достатньо допомоги від різноманітних фондів та установ.

А от чого таким дітям справді не вистачає – це звичайного людського спілкування, підтримки, нагоди поговорити про власні проблеми, страхи, сумніви. Їм бракує досвіду соціалізації поза закритим середовищем інтернату чи притулку. І тут, щоб допомогти, потрібні не гроші, а треба ділитися з дітьми власним часом і теплом. Наприклад, погуляти з ними, пограти в ігри, відповісти на їхні запитання, поділитися знаннями. Це під силу всім.

Про те, як усе встигати

Одна моя знайома з приводу вдалого тайм-менеджменту сказала дуже кльові слова: «Нам не вистачає часу тоді, коли ми самі так вирішуємо. Ми не маємо можливості тоді, коли вирішили, що її немає».

Я особливо не замислююсь над тим, як усе встигнути: просто вибираю робити те, що люблю, що цікаво і що дає задоволення.

chuprin6З практичних речей: моя продуктивність безпосередньо залежить від якості та кількості сну, тому намагаюся спати не менше 7-8 годин. Саме стільки годин мені потрібно, щоб відновитися. Тренажерний зал допомагає змінити вид діяльності, перезавантажитися й відпрацювати агресію чи злість на залізі. А час, проведений з рідними і близькими, заряджає і нагадує, що я всього лише людина, яку люблять не за досягнення чи результати. Я всього лише людина, з якою також можна зупинитися і просто помовчати.

Про студентство

Хоч би як дивно це звучало, але при згадці навчання в університеті зазвичай не виникають картинки років непосильного навчання, досліджень і пломб на зубах від «граніту науки». Студентські часи найчастіше згадують якраз за емоції, переживання, студентську дружбу чи закоханість, за нестандартні та часом навіть божевільні вчинки й рішення.

Варто за ці роки встигнути не забувати жити. Ну і «нагуляти апетит» до пізнання! Щоб потім не зупинятися, не думати, що вже відповіли собі на всі можливі запитання і тому решту життя можна просто переповідати про «світ на трьох китах». Світ дуже швидко змінюється, ми постійно відкриваємо та дізнаємося щось нове про Всесвіт, планету і людину. Тому добре було б також встигнути освоїти механізми пізнання самого себе, бо всередині нас теж цілий Всесвіт.

Я сам був дуже різним студентом. Іноді старанним і сповненим зацікавлення, іноді втомленим і невиспаним через есемески та любовні розмови до 3 ранку. Голодним до відповідей і голодним у принципі. Міні-революціонером і борцем за справедливість на парах, максималістом по життю, але в той самий час надто нерішучим у близьких і дорогих мені стосунках. Та я б нічого не міняв.

Фото: соцмережі

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus