Війна пам’ятей

poland1

Українсько-польська ситуація очима політиків, ЗМІ та молоді: «правильна» історія, героїзація і Польща зсередини

Спільна історія двох народів рідко буває простою. Події минулого століття впливають на сьогодення більше, ніж можна подумати. Між Україною та Польщею не перший рік тривають суперечки навколо трактування історії періоду Другої світової війни. Скандальні закони й гучні заяви з обох боків стабільно тримаються в топі новинних стрічок. Ми дослідили ситуацію з погляду політиків, ЗМІ та українських студентів, які навчаються в Польщі. Свідчення дещо різняться.

Яблуко розбрату під назвою «державна історична пам’ять»

9 квітня 2015 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у ХХ столітті». Він містить перелік органів влади, організацій та формувань, які визнано борцями за незалежність нашої держави: органи влади УНР, ЗУНР, Гетьманату, Карпатської України, Українські січові стрільці, повстанські й партизанські загони Наддніпрянщини, УПА, ОУН, Українська Гельсінська спілка та інші.

Борці за незалежність, безумовно, заслуговують на вшанування з боку українського народу. Але прийнятий закон має низку недоліків. Найбільше запитань викликає перелік організацій, які боролися за незалежність України. Їх безліч, до закону ввійшла лише частина. А ті, що увійшли, використовували різні методи боротьби: хтось легальні, хтось силові. Історики вважають, що ставити їх в один ряд некоректно. Це викривлює історичну перспективу й виглядає, як спроба «урівняти» ліберальних і радикальних учасників визвольних змагань.

Суперечливість – ще одна проблема документа. Він заохочує дослідження історії боротьби за незалежність України і водночас встановлює відповідальність за зневажливе ставлення до борців, перелічених раніше. Питання: що робити, якщо в ході досліджень історики виявлять факти, які змусять подивитися на героїв під іншим кутом? Підтримувати чи карати? Що робити, якщо одні персоналії та формування по-різному сприймаються представниками різних національностей, які проживають в Україні?

З-поміж іншого, закон обмежує академічний дискурс і свободу слова. Публічне заперечення правомірності боротьби вказаних формувань, згідно із законом, протиправне.
Документ розкритикували як експерти, так і широка громадськість. Ми поцікавились, що думає про це українська молодь, яка живе в Польщі. Ось що відповіла студентка Краківського педагогічного університету Софія Скробінська:

«Вважаю, що над історичними фактами повинні працювати історики, а не політики. А прийняття таких політичних законів дуже шкодить відносинам між країнами-сусідами. І це безпосередньо впливає на ставлення поляків до українців і навпаки».

photo1

Реклама

Чому це так зачепило Польщу?

Серед борців за незалежність у законі – ОУН та УПА. Крім боротьби за незалежність України, вони відомі збройним конфліктом з поляками на Волині в 1943-1945 роках. Як наслідок, загинуло приблизно 100 тисяч поляків, головним чином цивільне населення. Українські історики вважають це Волинською трагедією, у якій обидві сторони зазнали втрат, а польські – Волинською різаниною, геноцидом, що його вчинили українські націоналісти. Саме тому героїзацію в Україні ОУН та УПА Польща сприйняла вкрай негативно.

Польські політики доволі різко відреагували на закон про борців за незалежність України. Принаймні, так ситуацію подають ЗМІ. Та схоже, вони перебільшують: «Чесно, не знаю про негативну реакцію на закон про ОУН і УПА. Думаю, реакція була не настільки різкою, як це передають тут, в Україні», – коментує Андрій Сідлецький, студент Варшавського університету.

У червні 2016 року відомі українські політики, громадські й церковні діячі написали відкрите звернення до польських колег. Автори «просять вибачення та вибачають» польських побратимів за злочини під час кривавих подій на Волині.

Польські парламентарі підхопили естафету й написали листа-відповідь. У ньому вони визнають заслуги борців за незалежність України. Але політику України не підтримують: бажання «дружити» з Польщею та героїзація тих, хто винищував польське цивільне населення, не можуть іти поруч.

П – «полеміка» чи «політика»?

Почалася затяжна дискусія. За словами голови Українського інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича, вшанування УПА не має антипольського підтексту: шанують їхні заслуги в боротьбі з комуністичним режимом. Він також зауважив, що в Польщі героями вважають вояк Армії крайової (АК), частина з яких брала участь в етнічних чистках українців. А ті, хто знищував та виселяв українців уже після Другої світової, користуються в сучасній Польщі пільгами ветеранів війни.

Та це не подіяло на польський парламент. 22 липня 2016 року Сейм ухвалив так звану «волинську» постанову. Цей документ вшановує пам’ять поляків, убитих «з особливою жорстокістю українськими націоналістами», і визнає події на Волині геноцидом польського народу.

За словами польського депутата Міхала Дворчика, постанова не була спрямована проти українського народу: «Ця резолюція визначає вбивць: українських націоналістів і їхню вбивчу ідеологію. Це не український народ допустив злочини, але десятки тисяч вояків ОУН і УПА».

Серед іншого, цим документом польський парламент висловлює «найвище визнання і вдячність» солдатам Армії крайової та деяким іншим формуванням. Як бачимо, не обійшлося без героїзації й з боку Польщі.

poland4

Відновлення історичної справедливості чи загроза партнерству?

Останній гучний хід Польщі – ухвалення змін до Закону «Про Інститут національної пам’яті» 26 січня цього року. Були внесені три заборони: звинувачувати Польщу в причетності до Голокосту; називати концтабори, розташовані під час Другої світової війни на території Польщі, «польськими таборами смерті»; заперечувати злочини українських націоналістів проти поляків. Останнє викликало обурення з боку українських діячів.

Міністр закордонних справ України Павло Клімкін у своїй статті назвав польський закон прикладом одностороннього чорно-білого погляду на історію і запропонував польським колегам «почати з себе»: «Якщо ж деякі польські політики й далі наполягатимуть на забороні в Україні Степана Бандери й УПА, то за принципом “почни з себе” вони б передусім мали заборонити Юзефа Пілсудського з його жорстокою “пацифікацією” українців Галичини, а також Армію крайову, чиї загони здійснювали криваві каральні акції проти українських сіл».

Водночас міністр засудив «усі такі злочини: і ті, що спрямовані проти українців, і ті, що проти поляків».

Шанувати чи не шанувати – ось у чому питання

Чи дійсно закони про стандарти історичної пам’яті були так потрібні? Розуміння того, кого шанувати, а кого ні, має жити не в нормативно-правових актах, а в свідомості народу. Не можна зобов’язати вважати когось героєм, це питання виходить за межі правового поля.

Як не можна заперечувати досягнення українських і польських формувань у боротьбі за незалежність, так не можна заперечувати й їхні злочини. Влучно висловилася з цього приводу українська студентка Софія Маргарян, яка навчається в Університеті імені Адама Міцкевича у Познані:

«Я вважаю, що ми не повинні ритись в історії! Бо помилки були як з нашого, так і з їхнього (поляків – прим.) боку. Ми маємо пробачити одне одному й не розпалювати міжнаціональну ворожнечу!»

Прийняті закони мали на меті деполітизацію історії, а вийшло з точністю до навпаки: історичне минуле стало полем політичних дебатів. Вищеописане мало нагадує академічну дискусію і дедалі більше скидається на політичний пінг-понг «переклади вину на сусіда». Гучні заяви і взаємні звинувачення не допоможуть встановити істину, не змінять хід історії і, що найголовніше, не воскресять тисячі жертв з обох боків.

letter

Наших б’ють!

У ЗМІ регулярно з’являються повідомлення про напади на національному ґрунті в Польщі. У місті Кутно кілька поляків напали на будинок, де живуть українські заробітчани, і жорстоко їх побили. Також у місті з’явилися антиукраїнські написи на зразок «Польща – для поляків!» з лайливими висловлюваннями. У Кракові троє поляків напали на 17-річного українця й відлупцювали палицями із вбитими до них цвяхами. У Варшаві невідомий учинив напад на двох українців. Нападник вживав нецензурну лексику й вимагав від українців їхати з Польщі.

Як повідомляють ЗМІ, в усіх описаних випадках причина нападу одна – національність жертв. Втім, українські студенти, які навчаються в Польщі, іншої думки:

«Проживши в Польщі півтора року, з яких рік – у Варшаві, можу з упевненістю сказати, що таких випадків дуже мало і вони сильно натягнуті з боку ЗМІ», – розповідає Андрій Сідлецький. – «Не хочу применшувати проблему нерівності українців і поляків у побуті, але щоб нападки на наших співвітчизників – ні. Поляки хочуть максимально нам допомогти як сусідам, тим більше коли поруч з Україною такий агресор, як Росія».

Ще один фактор, від якого залежить ставлення до українців, – вік. Зі слів студентки Краківського педагогічного університету Софії Скробінської, антипатію проявляє старше покоління:

«Особисто я не відчуваю на собі поганого ставлення, бо в молоді трошки інакше. А от мої батьки, які тут живуть, не можуть такого сказати. Переважно негатив іде від старших людей. Насамперед, це просто зверхнє ставлення – як до людей “другого сорту”. Іноді вказують на те, що ти українець, тому маєш жити й працювати в Україні. Не всі, звичайно, але мої батьки зустрічали таких людей».

Хай там що, а освіта в Польщі залишається аполітичною. Ані студенти, ані викладачі не підіймають тему відносин України й Польщі. Впливу політичних перипетій на ставлення до себе українські студенти не помічають:

«В університеті як викладачі, так і студенти дуже добре ставляться до мене та моїх друзів з України», – додає Софія.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus