Історія перемоги і поразки наймолодшого сільського голови

Йому 22 роки. Він навчається на політолога в ЛНУ ім. І. Франка. Торік студент витратив близько 3 тис. грн на передвиборчу агітацію сільського голови і переміг з відривом у 26 голосів.

За рік головування він зробив освітлення чотирьох вулиць, розпочав капітальний ремонт дороги, розробив проект каналізації на 99%, поставив лавки в громадських місцях… Хлопець виходив з пікетом до Львівської міської ради, щоб давидівцям повернули можливість доїжджати до центру міста без пересадок. А під час снігових заметів особисто організовував роботу снігозбиральних машин.

Але нова реформа децентралізації внесла свої корективи. У регіонах створюються об’єднані територіальні громади (ОТГ) з одним головою та однією радою на декілька сіл/міст, а сільські голови за бажанням беруть участь у нових виборах. 18 грудня на виборах до Давидівської ОТГ Дяків програв своєму єдиному конкуренту – 51-річному Володимиру Керницькому.

Наша розмова тривала, фактично, рік. Ми запитували про враження, як тільки Віталій Дяків став сільським головою. Про проміжні підсумки – через півроку роботи. А останню частину інтерв’ю записали після його поразки, щоб зрозуміти, чому вона одночасно стала його перемогою.

дяків Віталій Дяків, 22 роки

Студент-політолог Львівського національного університету ім. І. Франка, протягом року очолював сільську раду Давидова.

Телебачення: дивлюся дуже рідко. Вже давно не вмикав телевізор, щоб подивитись якусь програму.
Ти ніколи не: крав.
Улюблені книги: настільні книги – «Знедолені» Гюго, «Три товариші» Ремарка, «Страждання юного Вертера» Ґете. І символ дитинства – «Гаррі Поттер» Роулінг.
Кінематограф: дуже любив і люблю «Хрещеного батька» Копполи.
Серіали: «Картковий будинок», «Гра престолів».
Чи гуглив колись своє ім’я: (сміється – авт.). Гуглив Давидів. А своє прізвище ще колись давно, але вже навіть, як став головою, точно не гуглив.
Тема останньої курсової: децентралізація та її особливості в нашому районі (Пустомитівський район).
Тема дипломної роботи: зі шкільних років з захоплююсь Францією та її політикою, тож писав про франко-українські відносини крізь призму Євромайдану та російсько-української війни. Також про російське лобі у Франції та їхні майбутні президентські вибори.

Частина 1. Після обрання

Як відреагували одногрупники та викладачі на те, що тебе обрали сільським головою? Адже це – прецедент, щоб студент виграв вибори на місцевому рівні в Україні.

Порахували вибори о 6-7 ранку, я відразу зателефонував викладачеві, щоб повідомити, що виграв. Різниця між мною і найближчим конкурентом склала 26 голосів. Перша реакція – здивування. Але то були емоції, які проходять, коли настає робота і виникає острах, чи справлюсь я з нею.

Як вдається поєднувати навчання та посаду сільського голови?

Це не дуже важко. По-перше, я навчаюсь за індивідуальним графіком. По-друге, значна частина програми – це повторення того, що було. Коли я став головою Давидова, всім стало зрозуміло, що я не зможу бути присутній на парах. Мені прощали «енки», і я складав іспит на основі індивідуального плану – його офіційно оформили вже наступного семестру.

Раніше було дуже суворо. За пропуски – особливо семінарські – потрібно було багато відпрацьовувати. Тепер роблять поступки – кажуть написати есе чи щось інше зробити.

Викладачі допомагали професійними порадами?

Мої викладачі та одногрупники краще розуміються на виборах. З ними можна консультуватись під час передвиборчої кампанії. Якщо треба якесь опитування провести, то завжди можна покластись. Але політологія і навіть найнижчого рівня політика – це різні речі. У роботі сільського голови треба працювати над нагальними і буденними справами. Нема нічого спільного між політологією і ситуацією, коли потрібно вирішити суперечку між двома сусідами.

дяків3

Хто займався передвиборчою кампанією?

Поліграфію друкував я, програму писав також я. Штабом була моя команда. Нас було 16 людей – це і друзі, і колеги, і родичі. Ми і йшли на вибори командою – я на голову, інші члени команди – на депутатів. З політичної реклами у мене були листівки з програмою – ми збирались з друзями і обговорювали основні напрямки нашої роботи, написали програму-максимум і програму-мінімум, щоб не переоцінити свої можливості. Хоча найефективнішим було особисте спілкування з виборцями: дебати, зустрічі.

Реклама

Частина 2. Рік на посаді

Чи можна виокремити якісь топ-3 здобутки?

Перше – вдалось відстояти Давидів як центр нової територіальної громади. Нас не приєднали до Пустомит (районний центр у Львівській обл. – ред). Це – найважливіше.

Друге – максимальна прозорість і підзвітність. Ми звітуємо по бюджету, і всі рішення публікуємо на нашій сторінці у Facebook. Немає такого, щоб якийсь мешканець не отримав інформації, яка його цікавить.

Третє – це виконання ряду моментів, які обіцяв: початок будівництва дороги, освітлення вулиць, налагодження культурного життя.

А топ-3 розчарування?

Перше – це те, що не думалось, що місцева політика настільки втягнута в інтриги.

Друге – розчарування в людях, які були частиною команди, а потім з різних мотивів пішли. Змінюється людина, а не змінюється система. Загалом, щодо людей я звик вважати інакше.

Третім моментом є бюрократична сторона. Щоб щось почати, потрібні довготривалі юридичні процедури. Вони нібито спрямовані на те, щоб не було ніякого хабарництва. Але будьмо відвертими – воно в Україні процвітає. Коли ти хочеш щось швидко зробити для міста або села, то доводиться проходити сім кіл пекла всіх тих найнеймовірніших служб. Хочеш зробити дорогу – попереджай район. Хоча яке відношення має районна адміністрація до нашого села? Адже ми це робимо за кошти місцевого бюджету. В такі моменти доводиться терпіти й чекати.

Як з культурним життям у Давидові?

Довгий час існувала загроза стати спальним районом Львова – не тільки в географічному, але й у культурному плані. Тому в нас ніби нічого не відбувалось. Зараз стараємось повернути в село дух Галичини, відновити давидівські традиції. Традиційно 1 жовтня проходить фестиваль Давидівського сирника, який має набути регіонального значення. Взимку – Галицьке Різдво, коли господині печуть різні пампушки, а люди співають колядки і змагаються за найкраще представлення вертепу.

Опиши свій середньостатистичний день. Як це – бути сільським головою?

Сільську раду за популярністю випереджає хіба що церква. Є два типи днів. Один тип – це твої прийомні дні, коли ти працюєш з людьми. Другий – коли ти власне працюєш над вирішенням тих проблем, з якими приходять люди. Ясно, якщо я на місці, то розмовляю з мешканцями не тільки в прийомний день. Це допомагає зрозуміти, чого люди хочуть, та заручитись їхньою підтримкою.

Інші дні – зранку йдеш на роботу, дивишся, чи всі працюють, чи хто не прийшов, даєш розпорядження. Потім йдеш дивитись, що робиться: наприклад, зараз будують дорогу, тож перевіряю, чи все нормально. Тоді до другого, до третього – і так по цілому селі.

Найбільше згаяний час – це поїздки в район. Наради і таке інше… Ясно, що вони потрібні. Але сорок хвилин дістатись туди, сорок хвилин назад – це вже година двадцять, і там нарада ще годину-дві. Півдня вилітає на Марс, і – жодного результату.

Робочий день у нас закінчується о шостій годині, але зазвичай ніколи вчасно не завершуємо. Інколи до дев’ятої можна сидіти: паперова робота – там підписи поставити, там завізувати, відправити, прочитати, дати відповідь… Я поки паперову роботу не зроблю, то не можу йти додому, бо зранку будуть нові питання.

З чим найчастіше приходять люди?

Приходять з проблемами, які давно наболіли і не вирішувались довгий час. Наприклад, один із місцевих підприємців кілька тижнів назад прийшов щодо встановлення зовнішньої реклами. Ми дали це на виконком, проголосували і повернули йому позитивне рішення. Був щиро здивований. Каже: «Я три роки це питання товчу в сільській раді, щоб повісити вивіску в себе на території, і – ні в яку!».

Приходять старенькі жінки, дякують, що лавочки поставили. Ми почали робити сквер, дитячий майданчик, спортивний – такі дрібниці, але це дозволяє людям зрозуміти, що трохи щось відбувається. Приходять, кажуть: «Ми у вас віримо і бачимо, що ви робите». Їхні сподівання – або хоча б їх частина – справджуються, бо ми працюємо в тому напрямку. Це – найприємніше, коли люди не почуваються зрадженими.

Не знаю, чи буває в тебе вільний час, але коли він є, чим його займаєш?

Минулої зими такі були моменти, що з’являлось багато вільного часу. Йшов з роботи рівно о шостій. Розумів, що щось не так. Зараз завжди йду з роботи десь по дев’ятій. Якщо раніше вдається вирватись, то ввечері можу подивитись хороший фільм, попереписуватись у Фейсбуці з людьми, послухати музику, прогулятись чи поїхати кудись.

Судячи з твоїх сторінок у соцмережах, тобі імпонує Наполеон. Твоє чергове завоювання – посада сільського голови. Що у планах далі?

План на майбутнє: об’єднана громада. Я розумію, що не закінчу всього того, що ми почали робити. Коли я йшов на сільського голову, розумів, що йду на два роки. Ми і програму планували так. Але так сталось, що вирішувати потрібно вже зараз, чи йдемо на вибори цього року. Якщо ні – шанс, що Давидів буде центром громади, дуже низький. Я вирішив ризикнути. Не хочу чекати, поки я примусово піду з посади, бо буде одна Пустомитівська громада. На ті вибори, які будуть в грудні, я точно піду, бо ще багато роботи.

дяків1

Частина 3. Поразка. Перемога.

18 грудня на виборах до Давидівської ОТГ (яка тепер налічує 12 сіл з центром у Давидові) у списку було всього два кандидати – Володимир Керницький (51-річний сільський голова с. Пасіки-Зубрицькі Львівської області) та Віталій Дяків. Керницький переміг з результатом у 3342 голоси (58%). Дяків отримав 1981 голос (34,4%). За іронією долі, саме 22-річний сільський голова, вступивши в конфлікт з одним із найбагатших депутатів ВР Богданом Дубневичем, пролобіював Давидів як центр громади.

Виборчий процес не був бездоганним: у ЗМІ з’являлись повідомлення про маніпуляції з нарізкою округів, недопуск спостерігачів на виборчі дільниці, зривання агітаційних плакатів одне одного тощо.

Розкажи, як проходили ці вибори.

Вже пізно махати шаблями після бою. Що сталось, те сталось. І я сподіваюсь, що Керницький зможе продовжити те, що я розпочав. Я не збираюсь нікуди переїжджати з Давидова, я залишаюсь давидівцем і працюватиму на розвиток громади. Це дивна психологія, що якщо ти програв, то нехай хоч каміння з неба падає, тебе це вже не обходить. Насправді я до останнього робитиму все можливе, щоб довести проекти до кінця.

Якщо Керницькому потрібна буде допомога, то із задоволенням допоможу. Але якщо він робитиме з Давидовом те ж саме, що зі своїми Пасіками-Зубрицькими, то ініціюватиму зміни.

Щодо виборчого процесу. Були неприємні речі, коли наших спостерігачів не пускали на дільниці, а нашим автівкам пробивали шини. А перед самими виборами Керницький роздавав людям подарунки нібито на Св. Миколая.

У своєму «переможному» пості вночі 19 грудня Володимир Керницький пише «А Vitalii Diakiv, як молодому політику, я хочу нагадати приказку – брехнею весь світ обійдеш, але назад не вернешся…». Про що мова?

Насправді я би радив йому найняти когось іншого до прес-служби (сміється – авт.). Я відповів йому там в коментарях, що «грошима весь світ обійдеш», натякаючи на те, що він саме це намагався зробити.

Я знаю, про що йдеться, хоч особисто до цього не причетний. Знаю людей, які поширювали листівки з інформацією про попередню діяльність Керницького. Під час Революції гідності він прийняв з рук Януковича посаду голови Пустомитівської РДА, а в кабінеті в нього стояв портрет екс-президента. Потім, власне, Майдан «звільнив» його звідти.

Як оцінюєш такий результат на виборах?

Найбільший вимір результативності для мене – це голосування мешканців Давидова. Рік тому на виборах сільського голови у мене розрив з кандидатом був 26 голосів. Вже за рік відбулися вибори до ОТГ, куди входить 12 населених пунктів. Так ось: я отримав на тисячу голосів більше серед мешканців Давидова, ніж на виборах сільського голови. Тобто 75% громади (1531 голос – авт.) проголосували за мене. Отже, мені вдалось реальними діями переконати навіть тих, хто першого разу голосував проти мене, що щось відбувається.

Що тепер? Коли ти складаєш свої повноваження, і чим займешся далі?

Незабаром має відбутись перша сесія нової ради. Але ніхто не знає, коли вона точно відбудеться, що дуже дивно. Хтось казав, що завтра, але потім її нібито перенесли. Пам’ятаю, коли я проводив першу сесію, то оголошення про це висіли скрізь, щоб всі були поінформовані. Зараз я візьму відпустку до Нового року, щоб підбити підсумки: що зробили, чого не зробили, що ще треба зробити.

Довгострокові плани не розкриваєш?

Я не збираюсь вступати в жодну політичну партію, бо не бачу там свого майбутнього. Як політолог я довгий час працював з їхніми, так званими, ідеологіями та програмами на виборах. Деякі партії мені можуть імпонувати по окремих питаннях, але я не пов’язую майбутнього з тими політичними силами, які є в Україні. На початку літа наступного року закінчу університет та, в будь-якому випадку, я і далі працюватиму для розвитку Давидова.

Фото: соцмережі.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus