Відраховані й щасливі

Якщо ти думав, ніби нескладений іспит чи «незарах» – це страшно, знайомся: чотирьох героїв цього матеріалу відрахували. Усіх неочікувано. І всі четверо запевняють: це краще, що сталося. Чому?
*Наведена в історіях інформація – особиста думка героїв з їхнього досвіду.

student4 (1)

Мар’яна Мегединюк, відрахована у 2015 році після 2 курсу з Видавничо-поліграфічного інституту (реклама і зв’язки з громадськістю) КПІ ім. І. Сікорського

Версія університету: нескладений іспит з української мови
Версія студента: поїздка на Work&Travel

Коли я їхала на Work&Travel, мені й подрузі вже відмовили в достроковому складанні сесії. Я знала, що мене відрахують, але не бажала підкорятися. Дуже вже хотілося показати ментальний середній палець адміністрації. Вирішила, що краще поїду дивитися на Ніагарський водоспад, ніж складатиму іспит у Надії Миколаївни. Плюс – мене дуже підтримали батьки. Якби вони були проти, я ще повагалася б.

Work&Travel виявився дуже крутим досвідом. Почнемо з найприємнішого: я схудла. Узагалі я переглянула свій раціон, почала по-іншому ставитися до харчування. По-друге, це був мій перший досвід життя без батьків, і я зрозуміла, що без мами не помру. Навчилася самостійності. По-третє, англійська дійсно підтягується.

Я там почуваюся вільніше, бо в Україні ти завжди як на ср*ному подіумі, а там ніхто не запарюється. Я стала відкритіша до людей. Набула першого досвіду роботи. Так, це був гарячий цех на кухні, не завжди було легко і приємно, але я навчилася працювати в напружених ситуаціях. Минуло вже 2 роки, але я досі так само «просвітльонна», якою тоді приїхала.

Пам’ятаю, поки ми були в Америці, нам зателефонували з університету і сказали, що можна повернутися до 24 серпня і тоді нас не відрахують. Але ж ми фізично не могли приїхати!

Уже восени в Києві я хотіла поновитися на контракт, але мені відмовили. Натомість запропонували роботу в університеті: це ж смішно, якийсь сюр. Тут уже відмовилися ми з подругою. На той момент я змирилася з тим, що цей рік не навчатимуся, і не бачила в цьому втрати.

Спочатку я «сплакнула» один раз, але я завжди плачу, навіть переглядаючи «Як приборкати дракона». А потім подумала, що моє життя не розплановане, пережити втрату 720 гривень стипендії, на які я жила по-королівськи, якось зможу, тому в той момент я взагалі не засмутилася.

Тоді ж мені сказали, що КНУ – єдиний універ, куди ще добирають студентів. Я склала академрізницю, майже 20 предметів, і почала навчатися на 3 курсі. До мене регулярно приходило бажання кинути Шеву.

Тут уже мене батьки не підтримали: сказали, що треба диплома. А ще я хотіла на магістратуру за кордон, тому перетерпіла. Дуже шкодую за цими 4 роками в універі й не розумію, для чого воно мені було потрібно. На магістратуру в Україні я не піду, бо «мой организм не помойка». Наразі подаю документи в європейські виші.

Я взагалі не дуже визнаю українську освіту. Як на мене, це така прикольна штука, яка дозволяє людям під 100 років залишитися з роботою. До студентів ставляться, грубо кажучи, як до г*вна. Я гарно навчалася й не пропускала пар. Здавалося, університет може підтримати мою ініціативу поїхати в нову країну вивчати мову, працювати. Натомість тьотка з адміністрації сказала мені: «Ну шо, пончиками їдеш торгувати?» Річ же не в пончиках. Ти торкаєшся іншої культури, покращуєш англійську, але виявилося, що ВПІ цього не розуміє.

Узагалі, коли мене відрахували, я усвідомила: треба щось змінювати й шукати роботу. Виявилося, вона дає значно більше, ніж універ. Тож не треба над ним труситися. Та й диплом твій узагалі нікого не цікавить.

student2 (1)

Станіслав Тихонько, відрахований у 2017 році із 3 курсу філософського факультету КНУ ім. Т. Шевченка

Версія університету: академічна заборгованість
Версія студента: участь у КНУ Протесті (раніше – у «ШеваПіл»)

З першого курсу я практикувався в розслідувальній журналістиці на ректорові та його оточенні. Здається, вони не оцінили.

Своєї участі в КНУ Протесті я не приховував, але й не афішував: спочатку допомагав порадами, потім відповідав за координацію роботи з медіа. Під час зимової сесії мені й низці інших активістів не дали скласти іспитів: допуски та рівень знань не мали значення, до перескладання нас теж не допустили. При цьому законних підстав для відрахування не було, тому адміністрація вигадала формальний привід – академічну заборгованість.

Ми організували мітинг, щоб зустрітися з ректором. Він ініціював створення комісій, які мали перевірити процедуру складання іспитів та об’єктивність оцінювання. Комісії виявилися суцільним фарсом. Вони одноголосно постановили, що відсутність заяви про апеляцію легітимізує будь-які порушення з боку викладачів. Але в університеті не існує інституту апеляції. Прав на її подання та механізмів її проведення ніде не зафіксовано. У студентів немає законної можливості оскаржувати результати своїх іспитів. Такого рівня недбалості й некомпетентності я не очікував навіть від нашої адміністрації: члени комісій не розбиралися ні в предметі іспитів, ні в нормативних документах самого університету.

Новину про відрахування я прийняв з буддистським спокоєм. Було чітке розуміння, що рамки університету обмежують у розвитку, але програвати адміністрації не хотілося. Я поставив для себе нові цілі й сфокусувався на їх досягненні, а потім подав на ректора до суду. Це довгий процес: нещодавно відбулося перше слухання, представники університету провини не визнають.

Батьки поставилися до відрахування з розумінням. Для них важливо, щоб я залишався вірним своїм переконанням.

У КНУ дуже токсичне середовище – симбіоз апломбу, «поважності» й некомпетентності. Це погано впливає на мотивацію навчатися і якість освіти загалом. Основна проблема не в тому, що в адміністрації сидять не ті люди. В університеті є дійсно сильні викладачі, але вони обмежені наявною кон’юнктурою і не мають стимулу працювати ефективно.

Система освіти не готує студентів до того, що вони робитимуть, закінчивши університет. Майже ніхто не знає, як чинити далі. Важливо розуміти, що вища освіта – насамперед інвестиція в саморозвиток і набір певних компетенцій, а не професія.

Українська система освіти відірвана від реальності й не відповідає запитам основних стейкхолдерів – студентів, роботодавців і держави загалом. При цьому самі ВНЗ вважають, що в них усе добре: дух академізму, поважні професори, індекси цитування й наукові публікації у «Віснику КНУ».

Проте є й приклади, які надихають: KMBS, UNIT Factory, Київська школа економіки, УКУ, УАЛ. Активно розвивається ринок альтернативних освітніх послуг, з’являються нові корисні стартапи: Projector, KAMA, «Свободная школа», EdEra, Prometheus. З кожним роком таких продуктів стає дедалі більше. Наближається момент, коли динозаврам доведеться серйозно змінитися, щоб зберегти конкурентоспроможність.

Філософський факультет багато чого мене навчив, але якби я мав змогу прожити минулий рік по-іншому, я діяв би так само. Для мене було важливо вийти із зони комфорту, а відрахування з університету – потужний і своєчасний поштовх до саморозвитку. Я переконаний, що все сталося саме так, як і мало статися.

Якщо тебе відрахували, треба переходити на новий рівень.

student3 (1)

Реклама

Юлія Найдич, відрахована у 2016 році із 3 курсу факультету іноземної філології НПУ ім. М. Драгоманова

Версія університету: відсутність на парах більш ніж десять днів поспіль
Версія студента: поїздка в Італію для роботи за спеціальністю

На 3 курсі я волонтерила в студентській організації AIESEC. Завдяки цьому взимку мені запропонували викладати англійську мову в Італії. Навесні немає заліків, іспитів, а 6 тижнів стажування за спеціальністю не мали б стати проблемою, тому я оформила візу й пішла в деканат домовлятися про індивідуальний графік. Але мені відмовили, хоча я була і в проректора, і в заступника декана, і в декана. Усі говорили, що головне – це навчання. Тому я домовилася з викладачами про онлайн-навчання і все-таки поїхала.

Я повернулася у квітні. Розраховувала наздогнати програму і скласти сесію, але дізналася від старости, що мене відрахували. Сталося це за 5 днів до мого повернення. Якби мене або батьків повідомили заздалегідь, я б просто повернулася раніше! Тоді ж лишалося просто забрати документи.

Психологічно мені було трохи тяжко: я завжди була відмінницею, отримувала стипендію. Найскладніше було сказати про це батькам. Я розповіла їм відразу, бо сподівалася на їхню пораду. Вони трохи дорікали, адже ще взимку відмовляли мене від стажування, але загалом підтримували, бо розуміли мій стан.

Спочатку я вирішила, що буду боротися. Звернулася до Сергія Зайченка, що був тоді головою студради, і Микити Євстіфєєва, щоб вирішити проблему в межах університету. У моєму наказі про відрахування було три порушення, на які ми вказали ректорові. Відбувалися тристоронні зустрічі, де щоразу повторювали, що з погляду законодавства ми не маємо рації, обіцяли знайти бюджетне місце наступного року, але я подала до суду і на початку жовтня цього року виграла процес. Та повертатися в університет я в жодному разі не хочу: бажаю встановити справедливість і показати студентам, що так можна.

Тепер я навчаюся в КНУ ім. Т. Шевченка з двох причин: щоб мати можливість вступити до закордонного університету і для спокою мами. Паралельно працюю за спеціальністю, розробляю контент для уроків іноземної мови, маю кілька проектів у третьому секторі, організовую YouthDay.

Я рада, що мене відрахували, хоч би як дивно це звучало. Відрахування стало переломним моментом: я розібралася зі своїм життям, потрапила в нове середовище, дістала стимул для активної діяльності в громадському секторі. Мій висновок – система прогнила. Бути її ланкою і підкорятися не варіант, якщо хочеш змінити щось на краще.

student1 (1)

Маша Никитенко, відрахована у 2017 році із 3 курсу Навчально-наукового центру «Інститут біології та медицини» КНУ ім. Т. Шевченка

Версія університету: нескладені заліки з релігієзнавства та логіки
Версія студента: діяльність у КНУ Протесті

Формально мене відрахували за два не перескладені вчасно заліки, насправді – за діяльність у КНУ Протесті й занадто голосні балачки про це в холі біофаку. Насправді я відчула, що не витримую навантаження, і за місяць до відрахування пішла з руху. До того ж, я не дуже активно брала в ньому участь.

Коли методистка повідомила, що я в списках на відрахування, я подумала: «Господи, знову вони щось вигадали, ніби недостатньо моєї крові напилися». Коли ж побачила, що цього разу адміністрація настроєна серйозно, була вкрай спантеличена й не могла зрозуміти, як трапилася така дурна помилка. Далі відчувала то апатію, то сум, звинувачувала себе й намагалася зрозуміти, як довела навчання до такого паршивого фіналу. Зрозумівши, що успішність тут ні до чого, відчула роздратування та лють.  

Спочатку все здавалося правильним: я хворіла в дні складання заліків з релігієзнавства та логіки, про що надала медичну довідку. Вирішила згадати про перескладання наступного семестру: я завжди так робила й так робилося довкола мене. Виявилося, буквально нещодавно з’явилося правило, що всі перескладання повинні відбутися не пізніш, як 6 лютого. Ні я, ні жоден із моїх знайомих про це не чув.

Я перебувала в стресовому стані й була налякана, тому не вимагала показати мені оте «правило 6 лютого», оформлене офіційно.

Як наслідок, тієї сесії відрахували багато активістів КНУ Протесту. Я особисто знаю людей з «хвостами» з першого семестру першого курсу, які продовжують навчання. Тому «нове правило» видається нашвидкуруч зліпленою фікцією.

Я боялася реакції своєї матері. Вона була дуже незадоволена, що я відразу не розповіла їй про цю проблему. Ми намагалися щось змінити, навіть побували в пана Конверського (декан філософського факультету КНУ – прим. ред.), який був готовий допомогти, але в останню мить передумав. Лише за кілька місяців я спробувала пояснити мамі, що відрахування – наслідок протестної діяльності, але вона розлютилася й лише повторювала, що я «сама винна».

Я планувала повернутися на біофак на контракт, бо не знала, до чого ще можу взятися. Але відмовилася від ідеї, як тільки дізналася про можливість переїхати до Німеччини, що й зробила восени.

Тепер я живу в гуртожитку для мігрантів, працюю над своїми документами, відвідую мовні курси. Найскладніший аспект переїзду – емоційний, бо в Україні залишилися всі, кого я люблю, але й ця проблема згодом вирішиться.

Я вважаю українську систему освіти конвеєром, що продукує стомлених, часто нещасних людей. Студенти звикли, що до них ставляться, як до сміття, і вважають це нормою. Наша освіта не вчить давати собі раду, критично мислити, бути відповідальними за наслідки. Проте вчить покірно приймати будь-які рішення «старших» та їхню поведінку, хоч би якою ганебною вона була.

Думаю, що хорошими спеціалістами серед випускників українських ВНЗ бувають лише ті, хто здатний до продуктивної самостійної праці не «завдяки» роботі освітян, а незважаючи на неї. Забагато сил витрачати на навчання не варто, але дуже добре бути хитрішими, ніж була я: не мати «дірок», крізь які в разі конфліктів зможуть дістати.

Я довго не розуміла, якої думки тепер маю бути сама про себе, адже на перший погляд здавалося, що відрахування – то страшний сором і крах життя. Довгий час не знала, куди себе подіти: спроби працевлаштування були нікчемними, кваліфікації не вистачало для нормальної роботи. Тепер я розумію, що бакалаврський диплом біофаку не дав би мені нічого, тому радію, що не довелося марнувати заради нього фізичне й психологічне здоров’я.

Я щаслива, що більше не прив’язана до того похмурого місця, яке кілька років не давало мені нічого, окрім уповільненої депресії й невпевненості в майбутньому.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus