Відпочивай, ще напрацюєшся – фраза, яка призвела до моєї життєвої імпотенції

girl

«Відпочивай, ще напрацюєшся», – чула я від батьків усе дитинство. Ця настанова мені подобалась. Я розуміла, що зараз мій зірковий час для відпочинку, а працювати доведеться колись нескоро…

У школі я вчилась нормально, але так, щоб це не заважало відпочинку. Адже це був ще не час працювати. Робила домашку на перервах, завжди знала, у кого списати, де підглянути і сміялась з «ботанів». Навіть до уроків, які були мені цікаві, я готувалась аби як. Ну, бо навіщо, коли гарну оцінку я завжди отримаю, а домашки – це нудно.

Я добре пам’ятаю солодке відчуття, коли не готуючись до контрольних, писала їх добре. І не тому, що така розумна, а тільки тому, що щастило. Десь підглянула, десь здогадалась, – самі розумієте. Було дуже круто похвалитися цим перед друзями. Мабуть, тоді мій мозок і запам’ятав схему «не напружуюсь, а результат гарний». Такий собі власний сорт казино.

Зараз я розумію, що середня освіта має приблизно стільки ж спільного з реальним життям, як гра у тетріс із керуванням автомобілю. Саме у школі формується більшість «поганих» когнітивних звичок, на кшталт «зазубрив-здав-забув» чи «краще не робити нічого, ніж припуститися помилки». Звідти ж і переконання, що на кожне питання є лише одна правильна відповідь.

В останньому класі ми багато обговорювали, куди вступатимемо. Здавалось, що крутий університет відкриє всі двері, подарує роботу мрії разом із квитком у краще життя. Зараз мене дивує, що ми не брали до уваги, ким збираємось стати після вишу. Нас хвилювали іспити, випускне вбрання, життя окремо від батьків, наявність математики у виші, але ніяк не професійне життя. Воно здавалось далеким, химерним і не вартим уваги.

workspace 1Усі розуміли, що хороша робота знаходиться десь у гарному офісі, в оточенні гарно вдягнутих людей, які займаються важливими справами і багато заробляють. Останній критерій чи не єдиний фігурував у наших теревенях.

Я добре склала те кляте ЗНО, бо дуже його боялась і зубрила як ніколи в житті. Пройшла по балах всюди, куди хотіла. Спеціальності я обирала прискіпливо, але сильно в них тямила. Знаком якості для мене було слово «Міжнародний» у назві: міжнародна економіка, міжнародне право, вже не пам’ятаю, що ще я собі обрала такого міжнародного.

Все «міжнародне» повідомило, що на мене чекає, але я пішла… на соціологію. Документи на неї подавала аби розбавити свій міжнародний коктейль та зрозуміти погляди Мартіна Ідена. Більшість моїх знайомих робили вибір настільки ж «вдумливо й тверезо».

В університеті виявилось, що можна продовжити «відпочивати, бо ще напрацююся». Доросле життя мало початись незабаром, але поки ще можна було перепочити на доріжку. Контрольні знову можна було писати не готуючись, і жити весело від сесії до сесії.

friendsЯ швидко зрозуміла, що за спеціальністю не працюватиму, проте в університеті було цікаво. На третьому курсі я почала писати для факультетської газети. Так додався важливий рядок до мого резюме та важливі люди до мого життя.

Після четвертого курсу я знайшла свою першу справжню роботу. Це була рекламна агенція. Все було саме так, як я уявляла: гарний офіс, гарно вдягнуті люди, і всі займаються чимось важливим. Щоправда, колеги жалілися, що увесь заробіток іде на оренду житла.

Я була щаслива мати роботу, але недовго. Дуже швидко мені стало нудно і нецікаво. Мені не подобалось сидіти в гарному офісі більшу частину дня та милуватись гарно вдягнутими колегами. А сама робота – серйозно? Хіба на це я мріяла витрачати третину життя? Я не могла сформулювати конкретно, на що воліла би її витрачати, але точно не на це.

Я звільнилась, повернулась до магістратури та знайшла нову роботу. Цього разу в ІТ-компанії з непривабливим офісом та жодною працівницею на підборах. Все було добре, але мене знову не полишало відчуття, що це тимчасово. Мовляв, так, зараз я тут, проте на мене неодмінно чекає щось набагато краще та цікавіше. Та й врешті – я ще не готова перейти до етапу “ще напрацюєшся”.

Тоді виявилось, що схема «не напружуюсь, а результат гарний» працює не тільки в навчанні, але й у роботі. Приходиш, відсиджуєш свій час, виконуєш нудні функції, а тобі за це платять. Такий підхід змушує себе зненавидіти, але як же важко подолати погану звичку “відпочивати”.

BedЗагалом, до кінця п’ятого курсу більшість студентів вже десь працювали. За спеціальністю, до речі, майже ніхто. Час “ще напрацюєшся” тишком-нишком підкрався до всіх. Розмови про пари та контрольні поступово змінювались обговореннями керівників та завдань на роботі.

Раптово виявилось, що знайти улюблену роботу так само важко, як знайти справжнє кохання. Особливо непросто було тим, хто все життя до цього відпочивав, тобто, таким як я. Гарна робота знаходила лише тих, хто вмів гарно працювати. А всі решта губились у пошуках себе та свого місця у світі. Старанні випускники теж, мабуть, губилися, але їм на допомогу надходили вигідні пропозиції, які допомагали зорієнтуватись.

Схема «не напружуюсь, а результат гарний» зазнала повного краху. Вона як кістка в горлі заважала стати дорослою свідомою людиною. Реальний світ та успіх мають справу лише зі старанними людьми, що не бояться засукувати рукава. А політика «ще встигну напрацюватися» призводить до перманентного невдоволення собою, світом та роботою, від якої більше не втечеш у дитячі мрії.

Пройшло вже три роки, як я закінчила університет. За цей час я змінила кілька сфер діяльності, та все ще у пошуках справи життя. Понаднормовий відпочинок залишився у минулому, але з таким багажем нелегко рухатись вперед. Одне я вирішила остаточно: казатиму дітям лише «Працюй, а відпочити завжди встигнеш».

P.S. Якщо раптом ти впізнаєш у цьому тексті себе або ж тобі кортить позбавити світ від таких «відпочивальників», то у мене є маленьке прохання. Мої друзі хочуть втілити крутий проект з безкоштовної профорієнтації для всіх охочих. Будь ласка, проголосуй за нього за посиланням. Це займе кілька хвилин, але якщо набереться достатньо голосів, то вже скоро і ти зможеш скористатися їхніми послугами та знайти професію своєї мрії.

Дякую!

*Редакція «Студвею» не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за думку, яку висловлює автор.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus