Валерій Копійка: «Політика МОН виснажує, але загартовує»

копійка

Продовжуємо серію інтерв’ю з ключовими особами української освіти в рамках спецпроекту «Топ-менеджмент освіти». Цього разу поговорили з директором Інституту міжнародних відносин Валерієм Копійкою про дипломатів ХХІ століття, одвічне протистояння трієчників та відмінників і братерство між студентами й викладачами.

– Як змінився портрет студента Інституту міжнародних відносин протягом останніх років?

– По суті, нічого не змінилось, адже наш студент був і залишається енергійним, амбітним, ставить перед собою максимально високі завдання і долає непрості перешкоди. З іншого боку, існує показник «базової якості» студента, і тут, на мою думку, відбулись зміни, що викликають тривогу. На жаль, це пов’язано з тим, що наразі дуже сильно «провисає» базова підготовка в середній школі. З цим ми зіштовхуємося, коли приймаємо абітурієнта на перший курс.

Разом з тим, середній показник за балом ЗНО для зарахування на бюджет в ІМВ складає близько 195-196 балів. Це – один із найвищих в Україні. У студентів-контрактників нижче – 180 балів, але це – теж досить високий результат. Нашого контрактника могли б зарахувати на бюджет у будь-який інший ВНЗ.

Проблема, яка стала результатом запровадження ЗНО – недостатня профорієнтація студента. ЗНО дає право на зарахування до декількох вищих навчальних закладів, і часто вони абсолютно індиферентні за профорієнтацією. Абітурієнт з високим балом може стати студентом Інституту міжнародних відносин, КПІ або аграрної академії, оскільки умови зарахування приблизно однакові. З одного боку, це дає молодій людині право вибору, а з іншого, ми отримуємо абітурієнтів, які не мають уявлення щодо майбутньої професії.

– Інститут міжнародних відносин вже традиційно вважають кузнею майбутньої еліти нашої держави. Тут навчалися Петро Порошенко, Міхеїл Саакашвілі, Володимир Огризко. Чи впливає це на діалог Інституту з державними органами?

– Звичайно. Контакт постійний та двосторонній. І мені дуже приємно, що наші випускники не забувають про Інститут. Першого вересня вони традиційно вітають першокурсників та діляться своїми досягненнями.

— Чому в 2015 році, коли за ініціативою МОН були скорочені спеціальності «Міжнародний бізнес» і «Міжнародна інформація», такі зв’язки не допомогли?

— Ви знаєте, це питання з одного боку – просте, а з іншого – складне. Ми робили все для того, щоб наша точка зору щодо галузі знань і спеціальностей була врахована, й використовували саме цивілізований лоббізм, а не телефонне право. Ми йшли офіційним шляхом і абсолютно аргументовано пояснювали загрозу скасування галузі знань «міжнародні відносини». Така політика МОН, яка триває вже третій рік, дуже виснажує, але водночас і загартовує. Сподіваюсь, що і наші пропозиції, і колег з інших вишів, будуть почуті та враховані.

«Вартість контрактного навчання в ІМВ – одна з найвищих в Україні. Разом з тим, цьогоріч ми мали найбільший конкурс за останні декілька років. Це означає, що ми йдемо правильним шляхом і через відрахування кількасот студентів щороку через двійки не втрачаємо якість диплому.»

— А як бути студентам, які вже розпочали чи ще продовжують навчатися на цих спеціальностях?

— Закон зворотньої сили не має. Відповідно, студенти, які вступили на спеціальності, які існували 4 роки тому, отримують дипломи із назвою спеціальностей, на які вони вступили. Інша ситуація з тими, хто вступив до Інституту 2 роки тому. Наприклад, традиційна спеціальність «Міжнародні відносини» сьогодні називається «Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії». Якщо чесно, жоден із моїх колег не може зрозуміти й пояснити, яку кваліфікацію отримає студент за цією спеціальністю. Це буде медійник? Спеціаліст з міжнародної інформації? Комунікації?

У світі немає зразка такої спеціальності. Більше того, немає галузі знань «Міжнародні відносини», де ця спеціальність була б розміщена. Вона є в галузі знань «Соціальні науки» і, відповідно, стандарт, якому вона має відповідати, передбачає… незрозуміло, що він буде передбачати. Наразі ми відстояли три спеціальності: «Міжнародне право», але в галузі знань «Юридичні науки»; «Міжнародні економічні відносини» і «Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії» у галузі знань «Соціальні та поведінкові науки».

Якщо відверто, ми виступали за об’єднання цих трьох спеціальностей у галузь знань «Міжнародні відносини». Це теж стосується стандарту, тому що юрист-міжнародник має бути не звичайним юристом, а дійсно міжнародником. Тобто він, як мінімум на чверть, повинен знати міжнародну проблематику, включно з міжнародним правом. Він повинен мати відповідний рівень знання іноземних мов, який дозволить не просто спілкуватися на побутовому рівні, а працювати з професійними документами, захищати інтереси наших громадян та держави. Це не зможе зробити людина, яка отримала підготовку юриста з національного права, судді, прокурора чи адвоката. Під час підписання угоди про асоціацію з Європейським Союзом, Україна має гармонізувати нормативно-юридичну базу, а зробити це може тільки юрист-міжнародник, який вивчав європейське та міжнародне право.

— Чи затребувані випускники ІМВ як фахівці, та де вони можуть знайти своє місце в Україні?

— Це питання – традиційне. І, відверто, легке. Першочергово, Інститут розглядався як навчальна база чи підрозділ для підготовки кадрів для державних установ: передусім, дипломатів для МЗС. Але ми розуміємо, що ресурси МЗС обмежені, зарплатня досить низька, що не приваблює сильного випускник. У МЗС можуть працювати люди, чий матеріальний статок забезпечують батьки.

Щороку ми набираємо більше 300 абітурієнтів: наразі в Інституті навчається понад 2 тисячі студентів. Зрозуміло, що не всі вони будуть дипломатами, але значна частина працюватиме в державних службах: Міністерстві закордонних справ, Міністерстві юстиції, Міністерстві економіки – у нас з ними є низка угод. Багато студентів свідомо йдуть туди працювати, незважаючи на невелику зарплатню, адже це – найкраща школа для становлення в житті.

Інші знаходять себе в бізнесі, адже базова підготовка, яку їм дає Інститут, дозволяє знаходитися поза конкуренцією на сучасному ринку. Єдине, що хотів би порадити майбутнім роботодавцям наших випускників: дивитися не лише на диплом, а й на додаток до нього, в якому проставлені оцінки. Це – дуже важливо, тому що серед випускників, на жаль, є й люди з трійками. Втім, для когось вони можуть стати сумлінними співробітниками.

копійка

— Не завжди відмінники стають кращими фахівцями, а ті, хто мав трійки, нічого не досягають. Чи можна спрогнозувати життєвий успіх за оцінками?

— Ні, не можна! З досвіду, інколи вони мають гарний потенціал та підготовлені до самостійного життя краще, ніж круглі відмінники. Наприклад, хтось вирішив, що для нього головне – освіта, а все інше потім. Він витрачає весь час на навчання, отримує гарні оцінки й правильно робить. Це – запорука того, що людина досягне успіху за рахунок працездатності, системності й здобутих знань.

Але є люди, які компенсують відсутність знань іншими якостями: лідерством, вмінням спілкуватися, наполегливістю. Зі старших курсів, паралельно з навчанням, вони працюють та не бояться експериментувати. Такі люди отримують диплом, мають певний досвід та відчувають себе більш впевнено у вільному ринковому просторі. Тому всім студентам я раджу проходити практики – якомога більше й свідомо. Знову ж таки, бажано не за рахунок освіти, тому що навчатися в Інституті складно.

— У квітні при Міністерстві інформаційної політики України було створено Студентську раду, до якої увійшли 12 студентів Інституту міжнародних відносин з відділення «Міжнародна інформація». Буквально кілька днів тому на вашій Фейсбук-сторінці з’явився допис про початок співпраці між Інститутом та Міністерством. У чому буде полягати співпраця, як ви ставитесь до подібної практики взаємодій?

— Це була ініціатива Міністерства інформаційної політики, подібний формат Студентської ради започатковано вперше в Україні. Але досвід спілкування з відповідними профільними міністерствами за нашими спеціальностями існує давно, й лідером тут є Міністерство закордонних справ. По-перше, це – актуально для студентів. По-друге, ми все-таки орієнтуємося на вимогу державних інтересів та готуємо фахівців для державних інституцій.

Формат подібної співпраці дуже корисний, адже така практика дає студенту можливість зрозуміти, чи готовий він до роботи в державних інституціях. Можна вважати це тренінгом. Майстер-класом.

— Зараз світ переходить у режим діджитал. Що ви робите для того, щоб випускники відповідали вимогам сьогодення?

— Слава Богу, хоч і формально, але автономія вишів проголошена, і Закон «Про Вищу освіту» чітко це зазначає. Цю автономію зараз потрібно брати й максимально використовувати: Міністерство, до речі, дає нам карт-бланш у цій роботі. Так з’являється можливість використовувати технології, які дозволяють покращити навчальний процес. Хоча, у навчальному процесі є зміст та форма, а будь-які технології більше стосуються форми донесення знань до студента.

Важливіше змістовне наповнення, і тут ми намагаємося, насамперед, звертати увагу на зміст навчального процесу, щоб не втратити його за рахунок форм. Разом з цим, розвиваємо сучасний формат донесення інформації й навчання. До прикладу, сьогодні ми працюємо над програмою міні-МВА з одним із американських ВНЗ у Силіконовій долині. Навчання буде проводитися в онлайн-режимі. Тут і прослуховування лекцій, і семінарські заняття, і спілкування з американськими професорами.

«Ви знаєте, молодь завжди відчуває фальш. І якщо викладач під завісою офіціозу прикриває свою некомпетентність або небажання витрачати час на спілкування, це відразу помітно, й така дистанція не може бути корисною.»

— По факту, ви запроваджуєте ще одну спеціальність?

— Фактично, це буде не диплом, а сертифікат про міні-МВА. Це – додатковий формат навчання, й він абсолютно новий, тому що в режимі онлайн ми проводимо відеоконференції, окремі лекції, але ніколи не працювали настільки системно. Це буде один із пілотних проектів, який, можливо, переросте у щось більш перспективне.

— В Інституті започатковано ендавмент-фонд, тобто фонд, що акумулює певні кошти на подальший розвиток. Яким чином це відбувається?

— Ідея ендавмента виникла кілька років тому: ми давно хотіли залучити додаткові кошти для розвитку навчального процесу. При цьому, вони повинні бути абсолютно прозорими, надходити від небайдужих людей, які зацікавлені в розвитку української освіти. З точки зору світового досвіду, ми не були піонерами: усі найбільш впливові й рейтингові ВНЗ на 80-90% фінансуються саме за рахунок ендавментів. Ті ж Оксфорд, Гарвард, Єль.

— Ці великі кошти жертвують випускники?

— Як правило, випускники, які досягли успіху. Гадаю, ми були одними з перших два роки тому, коли створили ендавмент як спосіб накопичення фінансового ядра, що не витрачається, а працює через систему прибутку й дивідентів. Прибуток витрачається на розвиток Інституту, а ядро фонду залишається недоторканим. Для оформлення фонду ми залучили компанію «Dragon Capital», але зіткнулися й з деякими проблемами. По-перше, в Україні немає законодавства, яке б регламентувало ендавмент-фонд у такому чистому вигляді. По-друге, суспільство не готове жертвувати гроші на нематеріальні речі.

Необхідно культивувати в соціумі й серед випускників ідею альма-матер, яка тебе випустила, щось дала для життя і сьогодні потребує допомоги. Тому дуже важливо, щоб ендавмент був абсолютно прозорим: ми створили сайт, де в режимі онлайн відбувається вся бухгалтерія. Вона максимально прозора: показано, скільки грошей приходить, куди вони направляються, як усе працює.

Щодо культивування ідеї виховання випускника в форматі любові до альма-матер, то уже чотири роки в третю суботу вересня ми влаштовуємо регулярні зустрічі випускників на базі Інституту. Атмосфера абсолютно неформальна: вони можуть прийти з дітьми, дружинами, у джинсах та футболках, поспілкуватися та випити келих шампанського. Ми намагаємося залучати до цього руху наших іноземних випускників: цьогоріч на зустріч приїхала велика група з Латинської Америки. Це – своєрідне лоббі Інституту. Також ми активуємо базу даних випускників через Фейсбук, щоб вони регулярно отримували новини про Інститут.

копійка2

— Яким ви бачите публічний імідж і бренд Інституту міжнародних відносин?

— Жартую, що бренд Інституту – «елітний виш». З точки зору рівня підготовки та можливостей це – дійсно так. Сьогодні в Інституті 10 англомовних магістерських програм: викладання відбувається виключно англійською, лекції читаються нашими викладачами, представниками Міністерства закордонних справ та бізнесу, де працюють наші випускники й іноземними викладачами, які приїжджають з вишів-партнерів. Цього року в Інститут вступили студенти з Німеччини, Великої Британії, Франції. Тобто, при всій повазі, я не кажу тільки про Азербайджан, Грузію, Вірменію, Китай, Туреччину. Студенти із Західної Європи також хочуть у нас навчатися.

— Але наразі кількість іноземних студентів у ІМВ порівняно невелика. Диплом європейського зразка у тій же Польщі чи Чехії можна отримати за менші гроші, а в деяких випадках – взагалі безкоштовно. Що робить пропозицію ІМВ унікальною та може виправдати високу вартість навчання?

— Справді, наші сусіди проводять цілеспрямовану й виважену політику залучення іноземних студентів, адже їхня молодь поїхала вчитися далі на Захід. Це стосується не лише Польщі, але й країн Балтії. А вища освіта в Британії – це фактично друга стаття доходу державного бюджету за рахунок іноземних студентів. Тобто це – бізнес.

Вартість контрактного навчання в ІМВ – одна з найвищих в Україні. Разом з тим, цьогоріч ми мали найбільший конкурс за останні декілька років. Це означає, що ми йдемо правильним шляхом, відраховуємо кількасот студентів щороку через двійки і не втрачаємо якість диплому. Серед речей, які змушують нас тримати такий рівень – ті ж англомовні програми, які дають студентам можливість навчатися й додатково практикувати мову для спілкування, а згодом – і для роботи.

Другий аспект – це проекти програми подвійних дипломів. Ми співпрацюємо з десятьма європейськими ВНЗ, й це дає можливість нашим студентам отримати два дипломи за період навчання на магістратурі Інституту. Програма передбачає узгодження відповідних курсів: студент рік навчається в нас, рік за кордоном.

— Що ви вважаєте своїм найбільшим успіхом на посаді директора Інституту міжнародних відносин?

— На сьогодні я впевнений у якості освіти в ІМВ. Підтвердження цьому – багато відгуків, у тому числі й від наших студентів, які навчаються в найкращих вишах світу та отримують гранти від урядів іноземних держав. Так відбувається, тому що вони здобули гарну базу в Інституті – це показник якості.

І я хотів би, щоб Інститут зберігав такий знак якості в освітньому просторі України, щоб він був на рівні з кращими світовими стандартами. У цьому напрямі працюю не лише я, але й весь колектив Інституту. І хочу сказати, що тут панує абсолютний консенсус. Суттєва ознака Інституту загалом – колегіальність, відчувається атмосфера єднання, братства, спільної праці.

— Чи важлива дружба між викладачем і студентом?

— Ви знаєте, молодь завжди відчуває фальш. І якщо викладач під завісою офіціозу прикриває свою некомпетентність або небажання витрачати час на спілкування, це відразу помітно, й така дистанція не може бути корисною. Прошу не плутати це з панібратством, адже я кажу про відкритий зв’язок між студентом і викладачем. Таке спілкування має величезне значення, тому що коли студент відчуває відвертість, то зовсім інакше ставиться до предмету, який вивчає.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus