Україна у листах німецьких студентів

львів

Цього літа відбувся українсько-німецький молодіжний проект Meeting Media: Chances and Risks, де студенти двох країн дізнавалися більше про роль медіа в сучасному житті їхніх держав. Прикро, та до цього проекту німці знали про Україну мало: «житниця Радянського Союзу», Чорнобиль та конфлікт на Сході. Що ж вони знають тепер – у листах до української молоді.

oooo.plus_1706

Емануель, 27 років, студент, м. Лейпциг

Я завжди знав, що Україна має велику територію. Але не міг уявити наскільки! Мені соромно, що раніше я знав лише про ядерний вибух у Чорнобилі, конфлікт на Сході та назву «житниця Радянського Союзу». Я був у Румунії, Польщі та Угорщині, але якось Україна ніколи не привертала мою увагу раніше. Мабуть, це пов’язано з певними стереотипами.

В Україні я побачив більше, ніж очікував, і справді набув багато досвіду. Найбільше мене вразили українці, які розповідали цікаві факти про їхню країну та спосіб життя, мене дуже здивувала громадянська позиція та активність населення. З розповідей своїх друзів я трішки дізнався про характерну українську доброзичливість у спілкуванні. Вони запевнили, що тут зі мною можуть статися дивовижні пригоди та ситуації, які ніколи не трапляться в Німеччині.

Мою увагу не раз привертали радянські символи на деяких архітектурних спорудах. Попри те, що я виріс у східній частині Німеччини, яку свого часу окупував Радянський Союз, я не пригадую жодних символів з тієї епохи. Здивувався, коли побачив статую «Батьківщина-мати», яка уособлює героїв війни та прославлених робітників.

Не менш цікаво було жити у старому радянському будинку і повертатися додому різними житловими масивами Києва. Як не дивно, я завжди почувався безпечно на вулицях, навіть уночі. У Берліні відчуття зовсім протилежні. Анітрохи не шкодую, що вирішив відвідати Україну!

oooo.plus_1225

Фабіан, 26 років, студент, м. Берлін

Мене здивувало, як українці з такими низькими зарплатами можуть заплатити за продукти, оренду житла, а також утримувати ще дітей чи стареньких батьків. Після приїзду в Україну моя думка про свободу преси та військову пропаганду помітно змінилася. Попри моє «європейське демократичне мислення», я усвідомив, що держава під час війни може обмежувати для захисту людей не тільки свободу преси, а й інші демократичні права та свободи.

Справжнім шоком для мене стало прийнятне і навіть позитивне ставлення українців до націоналістичних проблем. Наприклад, прославлення Степана Бандери та Української повстанської армії, хоча вони були причетні до геноциду польського населення протягом Другої світової війни. На мій погляд, кожна держава повинна усвідомити свою власну історію та помилки в ній. Я можу пишатися своєю нацією за те, що ми аналізуємо наше історичне минуле з горем і соромом, особливо щодо Третього Рейху.

З розповідей українців я дізнався, що наразі для України основний вектор розвитку – інтеграція до Євросоюзу. Мені дивно чути про спроби змінити спосіб мислення та життя відповідно до європейських традицій. Думаю, жодна культура чи держава не повинна наслідувати чужі цінності, а краще разом дбати про об’єднання зусиль за мир та справедливість. Не оцінюйте Європу як рай, спасіння та стратегічну ціль, якої треба прагнути. Так, тут є багато позитивних речей, як-от мультикультурність, повага до людської гідності, забезпеченість держави, низький рівень побутової корупції та загальні демократичні цінності. Але серед європейців панує самотність і людська байдужість, тому сім’я не має вагомого значення. До того ж, культура споживання та посилення праворадикальних настроїв. Молоді, талановиті та розумні українці повинні бути критичнішими до Європи.

oooo.plus_30

Мілена, 20 років, студентка, м. Вердер

Перед поїздкою я практично гадки не мала про тутешнє життя, хоча й була знайома з декількома українцями. Найперше, що мені сподобалося, – це погода. Протягом усього проекту не було жодних дощів і було тепло, тому це стало найкращим літом у моєму житті. Люблю українську архітектуру, а особливо контраст між занедбаними помешканнями поряд з витонченими старовинними будівлями.

Я помітила значну різницю між поколіннями, коли бачила, як охоче молодь ділилися думками та як недовірливо ставляться до інших старші люди. Також я вражена бажанням українців належати до Європи, бути частиною чогось більшого, але при цьому залишатися патріотами і пишатися своєю культурою. Ви відкрили для мене нове бачення патріотизму і змусили мене задуматися, чи люблю я Німеччину так, як українці люблять Україну.

Зрештою, перебування у Львові та Києві змінило мене на краще. Я усвідомила переваги життя в Німеччині й цінність можливості подорожувати. Для мене стали великим шоком довгі черги на кордоні, адже до цього я не могла й уявити, наскільки складно подорожувати українцям до ЄС. Втім, у Німеччині мені не вистачає українського способу життя і доброти народу. Крім того, довелося позбутися деяких стереотипів: не всі українці надзвичайно релігійні, консервативні та люблять пити горілку. Хоча останнє в багатьох випадках усе ж підтверджується!

oooo.plus_781

Ларс, 20 років, студент, м. Росток

10 днів у Львові та Києві дійсно змінили моє бачення України. Перше здивування – це транспортна система Львова. Вона працює дуже легко та швидко: краще, ніж у Німеччині. Також я люблю українську кухню! Хоча для мене все ж дивно було побачити сардельки з макаронами на сніданок: німці ніколи не запропонують такого вранці.

Мене вразило не лише різноманіття українських страв, але й багатство місцевої культури. Я брав участь у майстер-класі з українських народних танців. Вчитися кількох кумедних рухів серед багатьох щасливих та усміхнених людей – це дивовижний досвід, хоча танцівником назвати мене важко.

Відмінності між Львовом та Києвом дуже помітні. Місто Лева мені запам’яталося красою старовинної архітектури та легендарною кавою, а столиця стала для мене енергійним мегаполісом із помітними будівлями комуністичного часу. Звичайно, є й розбіжності між регіонами в історичних питаннях. Ніколи раніше не чув про Степана Бандеру, але дізнався, що жителі кожного з регіонів України по-різному ставляться до нього. Цікаво, що патріотизм для українців відіграє велику роль, у той час як німці не надають цьому такої ваги.

Мої враження після подорожі повністю суперечать традиційному образу України серед німецького населення, як країни з хаосом та масовими проблемами насильства, війни та корупції. Це далеко не все, про що можна сказати. Тепер для мене це країна із щирими людьми та красивими містами. Моя порада українцям: пишайтесь собою і працюйте над кращим майбутнім. Перед вами з’являються нові виклики щодо миру, економіки та прозорості влади. Ситуація нелегка, але ви повинні прийняти це як шанс. Молоде покоління тут талановите і вмотивоване, тож прагніть бути почутими у вашій же країні та досягайте для себе кращого.

oooo.plus_1831

Елена, студентка, м. Лейпциг

Щоразу, коли виходжу з центрального залізничного вокзалу в Києві, я усміхаюся. Відчуття приїзду до столиці дуже рідні та знайомі, наче повертаєшся додому в Німеччину. Коли я вперше приїхала в Україну, то здивувалася, наскільки в Києві багато дерев. Під час моєї волонтерської служби я закохалася в лівий берег Дніпра та невеликі продуктові ринки. Водночас це не означає, що я не помічаю людей з інвалідністю, які не можуть вийти з лікарні, бідних старих жінок, які продають ягоди чи овочі зі свого саду, щоб заробити якось на життя, оскільки пенсії дуже маленькі.

Домашній затишок цієї країни пов’язаний з доброзичливістю людей навколо мене. Я разом з українськими друзями була на Євромайдані, і ці дні належать до найбільш емоційного періоду мого життя. Я помітила, як люди стали активнішими завдяки подіям революції, відчуваючи відповідальність за вирішення суспільних проблем.

Однак мені й важко не засуджувати український націоналізм, навіть коли знаю про його підґрунтя. Імовірно, тому що я виросла в країні з добробутом і спокоєм, у якій націоналізм не вважається мирним рухом.

Мені цікаво, як зупинити корупцію, як зменшити бідність і як досягти миру. Щоразу, коли повертаюся до України, у мене виникають нові запитання, теми для роздумів, аргументи й бачення старих питань. Я бажаю українцям енергії, щоб залишатися активними і далі шукати вирішення безлічі проблем. Зичу багато можливостей, щоб донести свої позиції до влади, щоб запропонувати свій шлях для розвитку країни, яку ви самі обираєте.

oooo.plus_1419

Мері, 26 років, студентка, м. Франкфурт-на-Майні

Після першої зустрічі з Україною я гадала, що знаю про цю країну багато. Але цього літа усвідомила, що у світі немає книг, які б допомогли мені так пізнати Україну. Хоча я прочитала багато з них, коли писала бакалаврський диплом із соціології про Революцію гідності.

Я спілкувалася з українцями, і мене вразив їхній незламний оптимізм, упевненість і прагнення працювати над світлим майбутнім, де будуть громадянські права та свободи, незалежність і стабільність. Незважаючи на складні історичні події, ви маєте національну незламність і бажання боротися за батьківщину.

Я намагаюся стежити за новинами про конфлікт на Сході та не соромлюся доводити свою думку щодо цих подій серед німців, які часом можуть підтримувати проросійську позицію та довіряти їхній пропаганді. Мене шокували особисті історії та досвід, яким поділилися українці: то про загиблих на фронті друзів, то про постійний страх і хвилювання за знайомих чи родичів на війні.

Бажаю українцям не втрачати силу духу та амбіції, щоб творити краще майбутнє. Я можу лише уявити, наскільки часом важко і, здавалося б, безнадійно це може бути. Я глибоко захоплююсь українськими досягненнями та планами на майбутнє.

oooo.plus_1356

Марлін, 20 років, студентка, м. Геттінген

У мене не було конкретних сподівань щодо України, адже я не знала нічого, окрім конфлікту, що відбувається на Сході, суперечностей з Росією та анексії Криму. Мабуть, тому й думка про подорож дещо бентежила мене. Надокучав і жахливий стереотип про колишній Радянський Союз, який асоціювався в мене з сірими житловими кварталами і почуттям ностальгії та спустошеності. Проте розповіді мого друга про Київ та українську культуру надихнули мене відвідати Україну і побачити все на власні очі.

Усі негативні асоціації та стереотипи зникли вже під час першої зустрічі з українськими учасниками проекту. Після всього побаченого й відвіданого національна історія та факти України стали набагато цікавіші для мене. Гадаю, що Революція гідності змусила молодь бути тут політично свідомішою та дійсно не бути байдужою до подій навколо. Я вражена, що українці подорожують цілим світом, знають і цікавляться Німеччиною.

Українською кавою мене не переконали, вибачте, бо я зазвичай п’ю її без цукру. Українська здалася мені надто солодкою. Але вареники з картоплею і все різноманіття українських страв я полюбила по-справжньому. Хочу вже знайти більше часу на ознайомлення з місцевою культурою й традиціями, адже тепер відчуваю тісний зв’язок з Україною!

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus