У пошуках гідного життя: як в Індії борються за освіту для дівчат

Уявіть собі школу, в якій бракує елементарного приладдя, учні сидять здебільшого на підлогах і навіть не мріють про спортзал чи комп’ютерний клас. Журналістка видання The Hechinger Report Ліз Віллен розповіла, що таких шкіл повно в одній з найбільших країн світу – Індії. Державі, де, крім бідності, особливо гострою є проблема доступності освіти для жінок.
Навчання в муніципальній школі, розташованій біля пустелі Тар

Навчання в муніципальній школі, розташованій біля пустелі Тар

Це фото зроблене в місті Джайсалмер, розташованому посеред Великої індійської пустелі, яку також називають Тар. Раз на рік учитель історії Віджай Кумар Баллані разом зі своїми колегами обходить усі його будинки і просто благає дорослих відпускати своїх дітей до школи – блочної будівлі, де бракує шкільних парт, класних приміщень і душових. І під кожними дверима він зачитує шаблонний монолог: «Навчання безкоштовне, обід безкоштовний, книги безкоштовні, гігієнічні серветки безкоштовні». Минулої весни під наглядом 12-ти вчителів там здобували знання 260 учнів – від першачків до старшокласників. «Ваші діти житимуть значно краще, якщо здобудуть освіту. Вас ніхто не обдурить», ‒ переконує педагог.

Коли він не навчає дітей чи не агітує їхніх батьків, Баллані, або ж Містер Пустеля (таке прізвисько він дістав за своє знання цієї місцевості), проводить екскурсії позолоченими фортецями та палацами Раджастхану (індійський штат на північному заході країни – прим. ред). Йому значно більше таланить на учнів, аніж учениць, що й не дивно: у сільській місцевості дівчата переважно зайняті польовими роботами і доглядом за меншими дітьми.

Сьогодні зміни лише починають просочуватися до країни, де довгий час освітою жінок практично не займалися. Особливо це помітно в Раджастхані, де лише 52,6% жінок є грамотними і тільки 44% завершили 10 класів середньої освіти. У цьому штаті, як і по всій країні, дедалі більше дівчат залучається до нових освітніх ініціатив, створених для підтримки їх у школі. Проте всі вони й досі стикаються з різними перешкодами.

У такій примітивній школі, де викладає Баллані, нема багатьох благ цивілізації. Немає ні спортмайданчика, ні спортзалу, відсутній водопровід і зовсім мало техніки. До того ж, незважаючи на гарантію якісної освіти для дітей, яку дає індійське законодавство, більшість так і не завершить своє навчання. «Вони занадто бідні, і батьки змушують їх працювати», ‒ пояснює Баллані, прогулюючись разом з відвідувачами. Навколо запилені класні приміщення старшої школи Дамодора, де учні у світло-блакитній формі повсідалися на підлозі, чекаючи уроку.

Віджай Баллані

Віджай Баллані

Подібні державні заклади відвідує близько 65% індійських школярів, чимало з яких демонструють доволі погані результати. Так лише три чверті сільських учнів уміють віднімати двозначні числа (програма 3-го класу), а згідно з нещодавнім повідомленням, лише половина п’ятикласників здатна читати на рівні 2-го класу.

Такі повільні темпи розвитку шкіл Індії майже за 70 років незалежності від Великої Британії викликають розчарування. Останніми роками це намагаються виправити громадські та приватні ініціативи, мета яких – збільшити кількість індійських дівчат у школах та підвищити їхній рівень грамотності.

Поширення грамотності в країні відбувається зусиллями неурядових організацій на зразок Pratham, яка має таку місію: «Кожна дитина в школі та добре навчається». А проект Round Table India вже 10 років будує по 1 класній кімнаті на день. Вони навіть збудували школу для цілком ізольованого племінного селища.

Залучити до школи якомога більше індійських дівчат покликані нові практично орієнтовані урядові контракти – соціальні облігації. Комп’ютерної грамотності їх навчають у літній школі інформатики. Держава також здійснює заходи з підтримки дітей поза школою (наприклад, забезпечує велосипедами, якими вони їздять на навчання).

Попри це, чимало сімей і досі відмовляються від послуг урядових шкіл заради більш дешевого приватного навчання. Самовіддані викладачі відшукують нові рішення цієї проблеми, особливу увагу приділяючи питанню освіти для дівчат. Так у столиці штату Уттар-Прадеш лише одна школа змінює людські долі, і це в країні, де близько 45% людей живе за межею бідності, а майже 10% дівчат не відвідують школу. У провінційному Раджастхані, потужному центрі торгівлі за часів середньовіччя, незабаром завершиться будівництво жіночої школи, де також презентуватимуть місцеві товари й предмети старовини. Це не лише дозволить дати місцевим жінкам освіту, а й сприятиме загальному економічному розвиткові регіону.

Малий проект світового значення

Реалізувати цей проект узявся Майкл Добі – харизматичний американський митець, засновник та керівник неприбуткової організації CITTA, яка нині збирає гроші (усього потрібно близько 300 000 доларів) на нову школу для дівчат. Її назвуть на честь Рані Ратнаваті – принцеси, яка колись урятувала форт Джайсалмер. «Питання освіти для жінок міститься десь у нижній частині списку пріоритетів Індії, а стосовно аграрного Раджастхану – взагалі в самому його кінці», ‒ говорить Добі.

Одного весняного дня Майкл, одягнутий у традиційне білосніжне вбрання, презентував свій план кооперативу, де навчатимуться й працюватимуть 400 дівчат. Він також розповів про проект будинку культури, де виставлятимуться килими ручної роботи з вигадливими візерунками, шарфи та сарі (традиційне вбрання), якими славиться цей регіон.

Під супровід музики місцевих виконавців члени королівської родини, які фінансують проект, озирали пустку на місці колишньої культурної пам’ятки Індії. Це місце – зовсім поряд з урядовою ділянкою, яку прагне викупити Добі. «Малий проект може мати світове значення», ‒ вважає він.

Архітектор з Мангеттена Даєн Келлоґґ проектує комплекс із виставковою залою для праць індійських майстринь, які матимуть змогу виставляти й продавати свої вироби. У той час, як жінки ткатимуть та вишиватимуть делікатне рукоділля, дівчата відвідуватимуть шкільні заняття. Майкл Добі також стверджує, що заручився фінансовою підтримкою дизайнерів, як-от Донна Каран, Кейт Спейд, Barneys та J. Crew, які обіцяли презентувати проекти жіночого центру як засоби збереження культурної спадщини.

Майстер текстильної мозаїки Сантош Ратхі також прагне брати в цьому участь. «Я буду поширювати стародавні зразки вишивки, щоб люди дізнавалися про них», ‒ сказав він під час церемонії закладання першого каменю, вказуючи на клаптикові ковдри, які, згідно з місцевими звичаями, становлять частину посагу нареченої. «Це допоможе не лише зберегти традиції, а й зробити їх економічно привабливими», ‒ вважає Ратхі.

Реклама

Гідне життя

Учні сільської школи в Індії

Учні сільської школи в Індії

Значними досягненнями може похвалитися й приватна школа Прерна, що в Лакхнау, столиці північного штату Уттар-Прадеш. У 2003 році ця жіноча школа запровадила бюджетну програму, завдяки якій навчання стало доступним більш ніж для 5 000 дівчат з бідних сімей. Член Брукінґського інституту Урваші Сані у своїй новій книзі «Дотягнутися до неба: право дівчат на освіту» розповідає історії багатьох із них. Наприклад, випускниця школи Аарті Сінґх у свої 25 років має магістерський диплом і мріє стати колись викладачкою.

Уперше почувши про Прерну (у перекладі з гінді – «натхнення»), Сінґх поставила лише одне питання: «А там битимуть?» Тілесні покарання були звичним явищем у її сільській школі, де вчителі показувалися лише час від часу. Дівчинка ніколи не могла підготуватися до іспитів і завжди відставала в навчанні. Вона найстарша з п’яти доньок у родині. Її мати вийшла заміж у 16 і досі неграмотна, а батько напивався й бив дружину з доньками так часто, що одного разу жінка пригрозила отруїти себе разом з дітьми, щоб припинити ці страждання. Переїхавши до Лакхнау, сім’я зупинилася в покинутому будинку, звідки однієї ночі перебралася до місцевого шпиталю, щойно там з’явилися вільні місця.

Усе змінилося для Сінґх, коли вона потрапила до Прерни. «Там я почувалася наче частиною єдиного цілого… Можна було прийти до вчителя й розповісти про свої проблеми. Це обговорення було частиною шкільного життя», ‒ розповідає дівчина в «Дотягнутися до неба».

Авторка цієї книжки переконана, що школа дає людям змогу осмислити бідність і страждання, які є невід’ємними складниками їхнього життя. І це, з її слів, гарний початок для країни, де гендерне, релігійне та кастове розшарування й досі мають вплив на суспільство. «Щоб змінити погляд на життя, потрібно починати зі школи», ‒ стверджує Сані. ‒ «Це ж не просто читання книжок, письмо та лічба. Це – розвиток соціальної та політичної свідомості. Цього хочуть ті, хто прагне гідного життя».

Відчути невідкладність

Аашна Шрофф на літній школі інформатики для дівчат

Аашна Шрофф на літній школі інформатики для дівчат

Індія, яку населяє понад 1,3 мільярди мешканців, ‒ друга у світі (після Китаю) за цим показником. До 2030 року індійці становитимуть 25% працездатного населення планети. Колишній інвестиційний менеджер, засновник Central Square Foundation (організація, що сприяє розвитку освіти в Індії) Ашиш Дгаван не раз наголошував: якщо Індія прагне стати економічною наддержавою, то вона повинна відчути невідкладність роботи над якістю шкільної освіти.

Аашна Шрофф, 22-річна випускниця Стенфорду, також відчуває цю невідкладність. Вона виросла в Мумбаї та була лише однією з двох дівчат, які відвідували уроки інформатики в приватній школі. Її старша сестра, яка вивчала IT в Массачусетському технологічному інституті, надсилала її вчителям розробки уроків програмування. Коли Шрофф прибула до Стенфорду, то була приголомшена можливостями, яких годі було чекати в Індії. Вона відразу ж почала думати, як допомогти співвітчизницям.

Аашна усвідомлювала, що в державних школах на її батьківщині деякі діти ніколи й не бачили комп’ютера. Тож разом з іншими студентами Стенфорду дівчина взялася до роботи над створенням неприбуткової організації Girls Code Camp, щоб навчати інформатики учениць початкових і середніх шкіл Індії. У її заходах уже взяли участь близько 800 дівчат.

Нині Аашна навчається у Стенфордській вищій школі освіти й сподівається вдосконалити інструменти недорогої освіти для розвитку країн, як-от Індія. «Перед індійськими дівчатами постає так багато перешкод на шляху до освіти», ‒ розповідає вона. ‒ «Відвідавши уроки лише одного дня, вони можуть весь наступний тиждень залишатися вдома, тому й відстають у навчанні. Або ж у батьків учениці народжується дитина, тож дівчинка покидає школу і стає нянькою, а фактично – матір’ю для молодшого брата чи сестри».

Дівчина не покладає особливих надій на державні школи. Вона скептично оцінює й державно-приватне партнерство, відзначаючи, що фінансові надходження часто несвоєчасні та й просто недостатні. З її слів, на приватні організації тиснуть, щоб витягти з них якнайбільше грошей, а не забезпечити якісну освіту.

Свіжа питна вода

Урок у класі, де бракує шкільних парт

Урок у класі, де бракує шкільних парт

Приватні ініціативи зазнали й критики від Урваші Сані під час презентації її книги цього жовтня в Мангеттені. На її думку, вони не виконали своїх зобов’язань та втратили довіру суспільства. «Приватні школи не є неодмінно кращими. Я не тямлю, чому сам лише перехід у приватну форму має щось змінити», ‒ говорить вона.

Сані покладає чимало зусиль для вдосконалення державних шкіл в Раджастхані та інших регіонах Індії й сподівається, що покращання незабаром настануть. «Я ніколи не махну рукою на державні школи», ‒ стверджує експерт.

У цей час у старшій школі Дамодора вчитель Баллані більше стурбований проблемою класних приміщень та шкільного устаткування. Він також сподівається на поповнення штату більш кваліфікованими педагогами, у яких існує гостра потреба по всій країні. Згідно з прогнозами Інституту статистики ЮНЕСКО, до 2030 року Індія потребуватиме близько 3 мільйонів вчителів молодших класів та понад 8 мільйонів до середньої школи.

«Якщо ми матимемо більше вчителів, підтримуватимемо діалог з батьками й зосередимося на роботі зі студентами, то отримаємо значно кращі результати», ‒ говорить Баллані. Він повертається до списку потреб своєї школи: проектор, меблі, бібліотека, книги, теплий одяг… У цьому плані є добрі новини: він отримав подарунок, від якого просто в захваті. «У нас буде свіжа питна вода», ‒ ділиться радістю вчитель.

Фото: Kim Palmer for The Hechinger Report

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus