Я навчаюся у двох університетах і працюю. І вам раджу!

girl32

Кожного разу, коли люди дізнаються, що я навчаюся у двох вишах та працюю одночасно – мене перепитують, як це можливо. Але скажу більше: я роблю так вже два роки. З тих пір, як мені виповнилося 18.

Все почалося якось напередодні нового навчального року. Ми сиділи з батьками як зазвичай до того і говорили про моє майбутнє. Вони говорили про те, що було б круто, аби я пішла працювати, але дуже переживали. Мовляв, були б у сім’ї зв’язки – робота знайшлася б, адже саме знайомства все вирішують. Я ж переживала, що ніхто не захоче брати на роботу мене –17-річну й без диплома. Такі розмови відбувались мало не щодня…

Порада № 1: Дослухайся до своїх батьків

У старшій школі мій максималізм і прагнення самостійності часто давали про себе знати, тому я не надто зважала на поради батьків. Як звичайна середньостатистична старшокласниця, ігнорувала їхні прохання навчатись дужче й частіше, мовляв «я і так все складу!». Переоцінивши власні можливості, спокійно гуляла з друзями і займалась непотрібними справами, бо ж подруга Оленка то ходить на танці, чом би й мені не піти.

Реклама

Порада № 2: Нічого не відкладай у довгий ящик

ЗНО підстерегло мене занадто швидко. Кілька разів передивлялась свій бал і не могла заспокоїтись. Сльози. Сум. Розчарування. Я не набрала достатньої кількості балів для вступу на улюблену журналістику.

Вочевидь, моїх здібностей і накопичених знань було замало, щоб успішно скласти зовнішнє незалежне оцінювання. Такий, здавалось би, близький бюджет в Києво-Могилянській академії чи Інституті журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка сказав мені: «Прощавай».

notebook 1

Порада № 3: Не роби передчасних висновків!

Вступивши на бюджет у Київський національний педагогічний університет імені М. Драгоманова, я ще довго не могла повірити, що справдилися мої найгірші острахи – здобуття професії… учителя. Ще півроку тому я мало не кожному розповідала, що ніколи і нізащо не вступлю у педагогічний виш і не стану викладати.

Порада № 4. Ніколи не кажи ніколи!

Вирішивши терміново шукати вихід із ситуації, я того ж року подала заяву і на свою улюблену журналістику, але – на заочну форму навчання до Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Не знаю про що я тоді думала, але нестримне бажання стати «акулою пера» переважило над здоровим глуздом. Батьки були задоволені такими намірами. Їм здавалось, що навчання у двох університетах додасть мені ще більше розуму та мудрості. І оскільки жили вони неподалік вишу, то й бачилися б ми частіше.

Порада № 5: Доводь почате до кінця!

Навчатись у двох університетах – доволі складно, адже вимагають від тебе значно більше, ніж очікуєш. Зазвичай сесії настають одна за одною і ти мусиш варіювати, аби встигнути у два місця майже одночасно: навіть якщо між ними відстань у півкраїни. Не всі викладачі ставляться із розумінням, тому викладатись потрібно більш ніж на максимум, особливо бюджетникам. І в жодному разі не відступати. Твердо це розуміла і йшла до кінця.

Відверто кажучи, навчатись в педагогічному університеті тоді мені зовсім не подобалось. Я розуміла, що то не моє, тому весь час мріяла про роботу. «Ех… Як круто було б. Самостійна, незалежна, у великому місті і з безліччю нових можливостей», – думки про таке, здавалось би, чудове майбутнє не полишали мене в спокої.

Якось натрапила на сайт одного з транспортних підприємств Києва – вони активно шукали у свою команду ще одну людину. За годину моє CV успішно висіло у них на пошті, а трохи згодом пролунав дзвінок із призначенням співбесіди.

girl

Порада № 6: Май впевненість у своїх вміннях!

На співбесіді нервувалась так, ніби це найважливіша подія в моєму житті. Це було моє перше в житті спілкування з потенційним роботодавцем.

Запропонована робота виявилася зовсім не такою, як я до того намріяла, та й зарплатня не була висока. Але тоді я скоріше думала про досвід, який можу отримати, а не гроші.

Дивно, коли люди більше віддають перевагу коштам, а не знанням, здобутим під час певної роботи. Особливо, коли твоєї професійності не зовсім вистачає, аби вимагати високу платню.

Порада № 7. Ніколи нічого не очікуй!

Обіцяли зателефонувати через три дні. Пройшло чотири. Тиждень. Два. Місяць. «Ну все, – подумала я, – ніхто не візьме 18-річну, без досвіду, скромну, тихеньку, подекуди замкнуту в собі дівчинку на роботу. Розмріялась».

Трохи згодом пролунав той самий дзвінок, який і перевернув моє життя з ніг на голову. Відтоді і почалась складна, цікава, подекуди нестандартна дорога кар’єрними сходинками.

Моя мама дуже переймалась моєю роботою і побоювалась моїх планів на кар’єру, які я щоразу озвучувала, коли хтось зі знайомих запитував про відпочинок і особисте життя. Насправді ж, якщо ж є можливість почати свою трудову діяльність ще тоді, коли всі однолітки тільки збираються з думками – то вперед і тільки вперед.

workspace33Часто-густо трапляється, що десь посеред 4-го курсу ти розумієш, що спеціальність тобі не підходить. Звісно, немає нічого неможливого і ти спокійно можеш вступити за покликанням. Однак, навіщо втрачати час, якщо можна побачити «кухню» обраної професії зараз і зрозуміти: все ж рідне чи ні. Так зробила і я.

Але на першій роботі я одразу стикнулася з труднощами. Мене питали: «Тобі 18 років? А диплом взагалі маєш? Що? Тільки атестат про закінчення загальної середньої освіти?» Спершу мене не сприймали як колегу, думаючи, що я скоріше чиясь донька, яка ходила неподалік і зайшла до мами/тата в гості. Врешті-решт я почала фарбуватись, щоби додати трошки віку своєму, як мені тоді здавалось, надто юному обличчю.

Порада № 8: Став перед собою цілі і досягай їх!

Працювати в сфері транспорту – може й чиясь мрія, але, на жаль, не моя. Тому напевно якби на моєму місці була людина, яка захоплюється транспортом бодай щось у цьому розуміє – все було б значно легше і простіше. Але ж я не шукала простих шляхів.

Тоді я поставила собі ціль: стати компетентною у сфері, в якій працюю, і здобути повагу до себе. Тому працювала майже без відпочинку.

Робота додала мені впевненості та відповідальності: не лише за вчинки, але й за кожен cпіч з моїх вуст! Ти розумієш і відчуваєш, що відповідаєш за щось значно більше, ніж просто імідж великої організації: від тебе залежить позиціонування компанії. Вчишся нівелювати негатив, працюєш наднормово, інколи одночасно над кількома справами. Можеш однією рукою обідати, іншою писати і водночас розмірковувати над черговим перспективним проектом. А в обідню перерву мусиш прочитати хоча би 10 сторінок гуманістичного психоаналізу Еріка Фромма чи, ба більше, написати статтю про вплив телебачення на сьогодення. Робота і навчання змушує працювати якомога більше і швидше. І я цьому рада, адже праця породжує успіх.

coffee1

Порада № 9. Не складай враження про людину, допоки не побудеш на її місці

Часто чула на свою адресу: «Добре тобі, працювати значно легше, аніж навчатись!».

Людям здавалось, що мені круто і легко, бо тепер не треба відвідувати пари, готуватись до семінарів, вчити лекції до ранку тощо. До всього цього, ще й отримувати велику, як вони гадали, платню. Та, насправді ж, я мусила навчатись вдвічі більше і робити це самостійно.

Порада № 10. Не бійся! Вперед, тільки вперед!

Взагалі я боялась. Змін, людей, обов’язків. Напевно, як і багато хто у моєму віці. Не хотілось виходити із зони комфорту, але я зробила це.

Щоправда, мимоволі закрадались думки, що студентське життя на хвилинку обірвалось: не буде більше щоденної метушні, тусовок, розваг з друзями, улюбленого театру чи студентського самоврядування. Тепер я мала повноцінну зону відповідальності, п’ятиденний робочий тиждень з 8 до 18 і власне робоче місце.

Як ти запитаєш, чи воно того варто, то я відповім: варте. Ба більше, якщо на шляху випадає хоча би крихітна можливість – не втрачай її. Якщо ти у зоні комфорту – це означає, що треба неодмінно йти далі. Нічого нового для себе там вже не візьмеш. Тому коли відчуваєш, що тут нові можливості вичерпали себе – перевертай життя з ніг на голову.

Вперед, тільки вперед!

*Редакція «Студвею» не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за думку, яку висловлює автор.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus