Театральна Мекка у Франції

france

Французький регіон Прованс знаменитий на весь світ лавандовими полями. Але ще там є одне місто, де кожного року проходить всесвітньо відомий театральний фестиваль. Протягом липня вулиці середньовічного, колись папського міста Авіньйон живуть у особливому вимірі – бурлеску, карнавалу та фантазії.

Кожного року майже три тижні відбувається театральне паломництво. Його межі окреслено старовинними міськими стінами, завдовжки майже п’ять кілометрів. Велична спадщина забезпечує неповторне театральне тло, так, що й не треба спеціальних декорацій. Місто органічно перетворюється на сцену для 130 тисяч глядачів.

Цей фестиваль започаткував французький актор і режисер Жан Вілар у 1947 році, і зараз він вважається найстарішим та одним із найважливіших у світі театру. Засновник прагнув створити мистецьку платформу для єднання на знак перемоги над привидами агресії, задля святкування мирного життя. У процесі глобалізації, коли падають мури та залізні завіси, фестиваль став не тільки французькою, а й міжнародною культурною подією. Цьогоріч свої таланти демонстрували митці з різних країн Європи та Азії. Серед зіркової плеяди приїздили Джульєтт Бінош, Кеті Мітчелл та Франк Касторф. Директор фестивалю, Олів’є Пі, власною персоною представляв цього року виставу «Парижани».

Хоча це міжнародний фестиваль, без французької тут загубишся. Здебільшого все без перекладу або із французькими субтитрами, але це цілком у дусі національної гордості й любові французів до власної мови. Та цього року були також вистави португальською, німецькою, нідерландською, датською та навіть грузинською. У якості варіанту можна було покластися на «універсальну мову театру» – вистави-пантоміми.

Під час фестивалю Авіньйон – це гігантський театр, де можна побачити все: від класичних п’єс до клоунади. Все тому, що насправді фестивалів тут одночасно два: IN та OFF. Перший – це офіційна програма, в межах якої показують більше 40 вистав, переважно ті, які представлять тільки в наступному театральному сезоні. Саме тому більшість квитків розпродали ще до початку фестивалю.

3 (1)Цього року акценти фесту були на історії європейського театру: від давньої Греції до Шекспіра та Мольєра, але також на мистецтві Тропічної Африки. Багато вистав приділяли особливу увагу правам жінок. Та якщо акценту кожного року змінюють, то є й традиції. Наприклад, прем‘єрна вистава завжди відбувається у дворі Папського палацу, тому що 70 років саме в цьому шедеврі готичної архітектури вперше провели фестиваль. Цьогоріч сцену відкрив японський режисер Сатоші Міягі (Satoshi Miyagi), він показав авторську інтерпретацію давньогрецької трагедії Софокла «Антігона». Міягі буквально наводнив сцену – вся дія відбувалася в прямокутнику з водою, по якому «стрибали» актори. Позаду відбувалася гра світла, свого роду окремий театр тіней. Попри франкомовність всього фестивалю, режисер вдався до провокації – вистава була японською.

Неначе у паралельній реальності відбувається неофіційна програма – «le off». Вона проходить у нетипових місцях – вулицях, дворах, квартирах та взагалі у першому-ліпшому місці, де можна зробити виставу. Офіційну програму фінансує держава, а от частина «OFF» є незалежною, некомерційною та відкритою для участі всіх, хто має що сказати світу. Тут презентують себе більше тисячі театральних компаній та агенцій. Звісно це потребує ресурсів: проїзд, нічліг, оренда зали, перевезення декорацій. Та подолавши всі перепони, учасники з непереборною вірою їдуть на фестиваль, щоб їх побачили та помітили.

Вулиці Авіньйона – це немов форум для діалогу та взаємних симпатій просто неба. І це варто підкреслити: тут є виняткова можливість поспілкуватися із творцями, виконавцями та режисерами. Без жодних перешкод, просто на вулиці! Але творчі колективи знають, що їм потрібно спочатку завоювати свою публіку, виділитися з маси, заінтригувати. Перевдягнувшись у найхимерніші костюми, вони створюють безупинний кольоровий балаганний потік і наповнюють місто неймовірною енергією.

Всього за півгодини в мене вже були десь 15 приголомшливо красивих рекламних листівок. Але це ніщо, якщо врахувати, що всього тут було 1400 шоу – погодься, гігантський вибір. Це каталог товщиною з два пальці. Це заклеєне плакатами усе місто, навіть дерева й ліхтарі. Воно й не дивно: якщо ти не розклеїв всюди афіші, вважай, що твоєї вистави не буде.

Десь посеред вулиці я зустрічаю Каріма Дюваля, молодого французького режисера, який представляв свою моновиставу. Карім – втілення різноманіття цього фестивалю, адже має французьке, китайське та марокканське коріння. Прогулянкою Авіньйоном ми говоримо про світові культури, а наостанок Карім каже: «Скажіть на вході, що я вас запросив». Так я потрапила на закриту виставу і саме так виглядає мистецтво без кордонів.

6 (1)Вдень повітря розпечене від південного сонця, але глядачів у пошуках театральних квитків на вулицях від цього не меншало. Іноді доводилося вносити себе у «списки», а через годину приходити ще раз – і лише тоді купувати квиток.

«Ось, іще два плакати до нашої цьогорічної колекції. Ми уже чималу маємо, декілька років поспіль сюди їздимо! – гордо зізнається сім‘я австрійців. – Тут надзвичайна атмосфера. Особлива. Погляньте, які люди відкриті одне до одного! Знайомі й незнайомці. Це місце, де можна знайти непідробну радість». Як і більшість глядачів, ця сім’я спеціально запланувала свою відпустку. Вони хотіли декілька днів насолоджуватися виставами, танцями та музикою цього неймовірного міста. В ці дні їм кортить свободи, тому зупинилися вони не в готелі, а в наметі по той бік річки Рона.

В цьогорічному фестивалі для мене частина «OFF» була значно цікавішою, завдяки невимушеності, доступності й різноманітному вибору вистав. Здавалося, що кожен будинок на цих вузьких вулицях має свій театр, великий чи малий. Це місто щодня повнилося дебатами, читаннями та спонтанними майстер-класами. Тут стільки мистецтва, що вистачило б на всю Європу!

Інколи, протиснувшись крізь зачаровану суміш глядачів та акторів, у Авіньйон прибував містраль – уривчастий вітер, що дмухав прохолодою. Трепет плакатів додавав звуку та хаотичного ритму. Надвечір містом розливалася музика, співи, грайливий крик саксофону в світанку. Все стихало лише під ранок. Та коли із завершальними днями з міста їде останній глядач, кожен знає, що це тільки антракт.

france 2Фото: Наталія Бендель

*Редакція «Студвею» не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за думку, яку висловлює автор.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus