Тарас Тополя: «Музиканту не потрібна музична освіта»

Хто ж не знає Тараса Тополю? Соліст гурту «Антитіла», волонтер, чудовий музикант та турботлий батько. У нього є безліч фанатів серед молоді. Тарас поділився з нами не тільки секретами створення музичного гурту в Україні, але й своїм баченням стипендіальної реформи.

«У мене було інше життя, ніж у звичайного студента»

Які найяскравіші спогади залишилися у вас зі студентських років?

У мене були не студентські роки, а курсантські. Я закінчував Київський національний університет внутрішніх справ (зараз – Національна академія внутрішніх справ – авт.) і у мене було трошки інше життя, ніж у звичайного студента. Я був на закритій території, у нас були шикування ранкові, обідні, у нас були наряди, патруль, ми ходили чергувати днювальним… Тобто у мене був режим не лише навчальний, але й військовий.

У зв’язку з цим у мене є багато таких історій, коли ми намагалися поспати більше в наряді, ніж то дозволяв устав, як ми ходили відпрацьовувати «енки» і двійки, як нас відправляли на парково-господарчі роботи прибирати місто… Це все було. Простому студентові, який не пройшов військове навчання, цього не зрозуміти.

Я пам’ятаю цей прекрасний момент, коли тим, хто мав прописку у Києві, дозволили проживати вдома, ночувати у квартирі, лише зранку приїжджати, а ввечері їхати додому. Це було для мене щастя.

insideВаші гуртожитки теж відрізнялися від звичайних студентських?

Так, звичайно, наші курсантські гуртожитки відрізнялися. У нас теж було спільне життя, у кожній кімнаті по четверо, по шестеро, але на кожному поверсі днювальний, могли зайти офіцери, які усе контролювали. Нам не було так комфортно, як студентам у звичайних гуртожитках. Але узагалі я згадую з приємністю ті часи.

Взагалі, яку роль у вашому житті відіграла освіта?

Моя освіта зіграла роль у моєму житті рівно настільки, наскільки я є ерудованою людиною. Я не працюю за професією (а за професією я правознавець, юрист), я працюю в музичному напрямку. Але той багаж знань і вміння користуватися першоджерелами – це, звичайно, важливо. Я переконаний, що це потрібно.

І моя школа, і університет, де я навчався, мали дуже потужний базис викладачів, і та навчальна база, яка дається університетом, дозволяє добре себе почувати у професії юриста, як то роблять багато моїх колег, які випустилися і працюють не лише адвокатами, а й у прокуратурі, багато навіть суддів уже. Тобто це дуже потужна школа, якою мені випала честь скористатися.

Чи обов’язково музиканту отримувати саме музичну освіту? Адже ви яскравий приклад того, що це не принципово.

Ні, це уже давно не потрібно. Кожній людині необхідно вміти рахувати, бути грамотним, знати мову. Музикантові потрібно знати музичну грамоту на тому рівні, на якому він знатиме ноти і тональності, розумітися хоч трохи на побудові акордів і гармоній. Але знання музичні, консерваторські абсолютно не потрібні, щоб реалізовувати себе у сучасній музиці. Зараз комп’ютер дає такий інтерфейс, де кожен може спробувати себе у створенні бітів, мелодій. І це дозволяє людям, навіть далеким від створення музики, входити у цей чарівний світ.

антитіла_studwayДуже часто батьки і діти не можуть порозумітися, коли йдеться про обрання майбутньої професії, вишу. Ви були у схожій ситуації, і тоді вирішили послухатися батьків. Що порадите сучасній молоді з висоти власного досвіду – відстоювати своє рішення чи погодитися зі старшими?

Я думаю, що має бути золота середина. Іноді батьки перегинають палку і занадто менторським тоном намагаються вчити життю дітей. При тому у своєму житті вони можуть не сповідувати тих цілей та ідей, які ставлять перед своїми дітьми. Коли такий дисонанс є, то починається відторгнення, і діти не сприймають своїх батьків серйозно.

Тому я вважаю, що батьки мають дослухатися до своїх дітей у тому плані, що їм ближче, куди їх тягне, і будь-яке бажання дитини можна спрямувати у доречне річище. Якщо це гіперактивна дитина, її можна відправити на секцію карате, боксу, боротьби. Якщо це дитина, схильна до знань, до вивчення нового, до постійного пізнання, то не заглиблювати її у щось нудне, а давати їй постійно цікаві знання і намагатися, щоб ці знання були сучасними і дитина могла застосовувати їх на практиці.

А якщо творча?

Тоді знайти ту форму творчості, у якій вона зможе найкраще розкрити себе, а не примушувати до чогось. Якщо дитина любить малювати, а батьки не вважають, що це щось серйозне, не можна примушувати її грати на фортепіано. Чи, наприклад, дитина божеволіє від футболу, а батьки вважають, що це незрозуміле ганяння шкіряного м’яча, і примушують її вчити ботаніку. Це неефективно. Найбільша користь є тоді, коли людина відчуває внутрішню тягу і жагу до цього заняття. Тому це моя порада батькам.

Освіта в Україні далеко не найкраща, та й усе більше підлітків вступають у закордонні виші. Чи хотіли би ви відправити своїх дітей, коли ті виростуть, на навчання до Європи чи США?

Я не проти, було б у них таке бажання. Я, зі свого боку, максимально коректно примушуватиму вивчати арифметику, український правопис, англійську мову, англійський правопис, знайомитися з українською та зарубіжною літературою. А все інше, якщо вони захочуть взяти більше за кордоном, то будь ласка.

антитіла_studwayДо речі, можливо, ви чули про ситуацію з реформуванням стипендіального фонду. Стипендії планують виплачувати бідним і найкращим, але більше 2 тис грн, а не усім, як раніше, і всього по 825 грн. Як ви ставитеся до такої зміни?

Я думаю, що з нашим рівнем корупції ці стипендії будуть отримувати «свої». Це все, до чого це призведе таке рішення. «Свої» стануть за потреби найбіднішими, кум-брат-сват-дитина-внук стануть за потреби найрозумнішими. Почнуться хабарі викладачам, щоб ставили дитині п’ятірки, щоб була стипендія, занижування доходів батьків, щоб дитина йшла як малозабезпечена. Це повна фігня.

«Своїми піснями хочемо розвивати у людей совість»

Аудиторія гурту «Антитіла» та сайту «Студвей» приблизно однакова – це освічена молодь, яка прагне до саморозвитку. Які ідеї ви прагнете донести до своїх слухачів у першу чергу?

Хочемо розвивати у них такий орган внутрішній, який, на жаль, уже став рудиментом у багатьох… «осіб». Але він є, він не відмер. Я про совість. Хочеться своїми піснями розвивати саме цей «орган» у людей. У це я вкладаю дуже широке поняття: це і любов до ближнього, любов до своєї Батьківщини, повага до людей, це й уміння розважатися, вміння цінувати творчість і шанувати особистий простір інших та багато-багато іншого…

Чи можете ви дати три поради молодим людям, які прагнуть створити музичний гурт в Україні?

Перше – треба дуже захотіти. В еру Інтернету продюсера уже не треба шукати, принаймні, щоб отримати першу популярність, щоб збирати 50-100 людей на свої концерти. Друге – потрібно робити цікавий оригінальний продукт, який би припав до душі слухачам, користувачам мережі. Якщо продукт цікавий, його шерять – це уже перший успіх. Третє – якщо ви уже досягли цього рівня, то можна знайти собі інвестора, який би вклав у вас кошти і ще більше би розвинув ваш успіх. Але найперше і найважливіше – якісний продукт, хороша лірика, якісне аудіо.

У одному з інтерв’ю ви розповіли, що «Антитіла» зняли кліп на пісню «Завжди моя» за 10 годин і таке уперше у вашій практиці. А як зазвичай проходить цей процес?

От, наприклад, кліп на пісню «Танцюй» ми знімали 72 години. А разом із монтажем та пост-продакшном це цілих 100 годин роботи, 4 доби. Отак у нас є зазвичай. А от кліп на пісню «Завжди моя» ми зняли напрочуд швидко. 10 годин – це лише час знімального процесу, а йому передує підготовка: будували локацію, виставляли світло, до цього ще на локацію приїздив дивитися режисер.

Усі вже звикли асоціювати Тараса Тополю із гуртом «Антитіла». Чи задумувалися ви про сольну кар’єру?

Усі мої амбіції пов’язані з творчістю та діяльністю у команді. Поки що. Можливо, колись буде якийсь проект, у мене чи в іншого учасника гурту «Антитіла» – це ж круто. Це буде якась чергова ланка розвитку. Поки що – це «Антитіла», тому ми експериментуємо, розвиваємося у форматі колективу.

«Я бачу три варіанти розвитку конфлікту на Сході»

Нещодавно ви взяли участь у проекті #ПісніВійни (масштабна громадська ініціатива, яка допомагає записати на професійній студії пісні, створені воїнами АТО – авт.). Ви заспівали з ветераном чотирьох воєн. Як вам такий досвід? Чи складно співати у дуеті з непрофесіоналом?

Ні, він (Олександр Рожко – авт.) дуже гарно співає. Це лише так розповідає, що військовий. Насправді у нього великий досвід співів вдома, для друзів. І він дуже органічно почуває себе з гітарою, на сцені.

Щодо подібних проектів, то ми беремо участь приблизно в одному з двадцяти. По-перше, тому, що не завжди та мета, яку ти сповідуєш, виправдовує затрачений час. По-друге, це організатор будь-якої події. Часто це роблять дилетанти, прикриваючи свої амбіції і цілі якимись благочинними ідеями, які на перевірку не стають такими. Відповідно, до нас щодня телефонують, щоб ми взяли участь у тому чи іншому благодійному заході. Ми дуже фільтруємо і відбираємо такі події.

Ви активно допомагаєте українським бійцям на фронті, часто їздите на Схід. На вашу думку, коли саме була допущенна та фатальна помилка, яка призвела до війни і коли вона може закінчитися?

Час неповернення настав, коли Віктор Ющенко вступив у колаборацію з режимом Януковича. Я не знаю, коли війна закінчиться, – передбачень немає. Але бачу три варіанти розвитку конфлікту. Один із них – оптимістичний для України, інший – песимістичний. Перший – ми приймаємо у тому форматі, на якому наголошує Російська Федерація, документи у парламенті. І, по суті, де-юре і де-факто Україна стає федерацією, де окремі райони Луганської і Донецької областей починають впливати на нашу зовнішню і внутрішню політику, формувати повістку дня під диктовку РФ.

Можна сказати, що активні бойові дії у цьому варіанті закінчаться, добровольці сядуть у тюрми, відсидять свої строки, повиходять. Але цей чиряк рано чи пізно зірветься, тому що є уже непримиренний конфлікт, який вилікує лише час. Дуже багато людей загинуло з обох сторін і дуже великий коефіцієнт ненависті. Тому я б у такий сценарій не вірив, він дуже малоймовірний.

Який другий сценарій?

Це заморожена така сіра зона, з якою нам доведеться жити постійно, і з якої наживатимуться наші чиновники. Кожен новий, хто приходитиме до влади, буде торгувати з ними, створювати якісь чорні схеми, і це не буде позитивним для розвитку бюджету, і в принципі для розвитку країни, яка має на своїх кордонах таку сіро-чорну діру, через яку йде наркотрафік, торгівля людьми, контрабанда, зона, в яку можна завжди сховатися від переслідування законом, яка не сприймається цивілізованим світом.

Є третій варіант – це військове вирішення цього конфлікту, але ми до нього абсолютно не готові, при такому варіанті будуть величезні втрати людей. По суті, це ймовірна Третя світова війна. Тому я одразу відповів, що не знаю, коли закінчиться війна на Сході. І як вирішити цей конфлікт, поки у Кремлі сидить Путін і Москва брякає зброєю, я теж не знаю.

антитіла_studwayУ вас також ростуть два сини. Чи готові ви були б віддати їх служити в армію у тому стані, у якому вона є зараз?

Це провокативне запитання. Я не дуже хочу на нього відповідати, тому що одному моєму сину зараз лише три з половиною роки, а іншому – дев’ять місяців. Я не хочу думати про їхню майбутню війну у перспективі, я хочу, щоб коли вони виростуть, армія була контрактною. І якщо вони захочуть туди – вони підуть. А по-друге, я хочу, щоб до того моменту коли мої діти виростуть, закінчилася війна.

Ви часто зустрічали своїх шанувальників у рядах бійців АТО?

Так, звичайно. Усі різні, кожен зі своїми переживаннями, ідеями. Хтось просить сфотографуватися, хтось поговорити, хтось – привезти допомогу, ми привозимо, хтось просить зіграти.

Хотілося б підсумувати. Чи має Тарас Тополя час читати? Яку книжку можете порадити нашим читачам?

Чесно, я вже півтора роки нічого не читав, окрім дитячих казок для свого Романа. Я б порадив книжки Руслана Горового – це наш друг, журналіст.

Фото: Наталка Яковлева, cultprostir.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus