Освіта в Україні та США очима професорки Стенфорду

stanford

Світлана Хутка – професорка Стенфордського університету, генеральний директор програми Democracy. Development. Education, що розвиває український хаб UA.HUB у Сан-Франциско. Зі свого досвіду вона розповідає, чому американські студенти активніші за українських однолітків і які саме ініціативи змінять Україну.

khutka

Світлана Хутка

Про роботу в Стенфорді

В Україні дисертацію я писала в НаУКМА, захищала в КНУ, тоді першокласні фахівці дали мені прекрасний вишкіл: як теоретичний, так і практичний. Саме тому мені вдалося пройти на програму Fulbright Scholar у Стенфорді.

Після завершення навчання мене запросили викладати до Стенфордського університету. Спочатку як гостьовий професор я читала курс про зміни в Україні, загальні тренди за останні 25 років в економіці, політиці, соціальній сфері. Багато в чому він базувався на блоці соціологічних досліджень: я великий прихильник фактів, а не філософських роздумів. Згодом мене запросили викладати на постійній основі, і це пропозиція, від якої складно було б відмовитися.

Паралельно я 2 роки навчалася в бізнес-школі при Стенфордському університеті. Це неймовірно наснажливе середовище: приємно генерувати ідеї та вчитися в найвідоміших професорів.

Реклама

Про різницю між українськими й західними університетами

Треба зважати на контексти, у яких розвивалися західні та українські університети, як формувався штат фахівців. Тобто все залежить від точки відліку. Наші виші, наприклад Могилянка, фінансуються державним коштом. А той самий Стенфорд, який вважається доволі молодим, сформував власний ендаумент: засновник Стенфорд був багатим, в університет вкладалися його гроші й землі. Зараз в українському МОН нарешті закріпили на законодавчому рівні дуже дрібний елемент автономії університетів – право відкривати власні рахунки в банках. Раніше фінанси проходили тільки через рахунки міністерства.

Якість студентів і викладачів також може дуже відрізнятися. Вона визначається, безумовно, і фінансовою спроможністю університетів. Але, наприклад, концентрація випускників Могилянки в Кремнієвій долині надзвичайно висока. У Стенфорді викладають двоє випускників Могилянки – це теж непогано.

Якість освіти багато в чому залежить від особистісних характеристик студента: можна потрапити до дуже хорошого університету, але при цьому здобути достатньо низьку освіту.

«Усі мої консультаційні години в Стенфорді були заповнені»

Про вмотивованість учитися

Вагому роль у процесі навчання відіграє мотивація. Переді мною, як перед викладачем Стенфордського університету, ніколи не стояло питання в необхідності якось мотивувати студентів одержувати інформацію. В Україні чомусь переконані, що науковець мусить дуже багато часу вкладати в те, щоб зацікавити студентів. На мій погляд, це дещо дивний підхід.

У закордонних університетах студент сам тягнеться до викладача, щоб отримати інформацію. Усі мої консультаційні години в Стенфорді були заповнені, студенти постійно писали мейли та цікавилися, як можна поліпшити вже написану роботу, отримати додаткові бали. Рейтинговий бал важливий: або ти дуже розумний і отримуєш стипендію, або платиш за навчання, береш кредит, працюєш. Тому мотивація там дійсно значно вища. Було б добре, якби таке ставлення до освіти з’явилося в Україні.

khutka 2

Про студентів Стенфорду

Різниця між студентами в ставленні до освіти дуже відчутна. У Стенфорді кореляція між рівнем освіти й тим, скільки людина буде заробляти, дуже висока: чим краща в тебе освіта, тим більше ти зможеш досягти. Освіта розглядається як інвестиція в майбутнє. Дещо інша модальність ставлення до своїх освітніх ресурсів, бо диплом непросто отримати. А щоб охарактеризувати освіту в США загалом, розповім показовий випадок. Якось я відвідувала елітну школу й побачила, як учениця від утоми заснула на стосі роздруківок з підкресленнями маркером, за якими вона готувалася до семінару. У студентів шалена кількість часу йде на підготовлення.

Описати типового студента Стенфорду неможливо, адже унікальність будь-яких топових університетів полягає в тому, що вони якраз обирають нетипових студентів. Ми можемо говорити про їхню філософію. У Стенфорді це «Think big or go home» – «Мисли в категоріях чогось великого або забирайся додому». У студентів неймовірна кількість проектів, кожен намагається зробити щось цікаве, і бажано, щоб воно було масштабоване до міжнародного рівня.

До речі, українцям вступити до Стенфорду реально, якщо дуже багато працювати. Потрібна лише мотивація й робота над собою.

«Мисли в категоріях чогось великого або забирайся додому»

Про протести

Один із напрямків моєї роботи в Стенфорді як науковця – дослідження протестів. У нас люди зазвичай стикаються з трьома проблемами, коли починаються протести: а) не знають своїх прав; б) не знають, як донести свою думку до влади; в) не знають, що робити після протесту. До того ж, протести є нерегулярними.

У найбагатших північноєвропейських країнах, наприклад у Швеції, щороку в мирних легальних протестних акціях бере участь 30% населення. В Україні ж із часів Помаранчевої революції було задіяно 15% населення, під час Майдану – лише 17%. Нам треба вивчити матчастину – знати свої права, вчитися конструктивно та з розумом їх відстоювати на постійній основі.

stanford 2

Про студентський активізм

Фактично у всіх університетах, де я була: Стенфорд, Берклі, Вашингон, Оксфорд – студентські організації мають горизонтальну структуру й дуже потужні профспілки. Це не керовані адміністрацією маріонетки з дитячими акціями й нестабільною роботою. Вони мають на кампусах свої будівлі, маленький бізнес: сувенірні магазини, кав’ярні, центри відпочинку. Ці структури традиційно дуже розвинені та є однією зі складових, завдяки яким формується проактивна особистість.

У США дуже потужний студентський рух завдяки автономії університетів. Якщо студент порушує закон, це проблема студента – адміністрація не захищатиме його, але й не видаватиме. Вступаючи до Стенфорду чи починаючи там працювати, ти підписуєш кілька документів, які регламентують твою поведінку. Звісно, вони в жодному випадку не порушують свободу думки. Але якщо ти обираєш порушити їх, то ніхто не буде дивитися на твої попередні заслуги й особливу ситуацію, адже ти порушив закон.

За роки перебування в Стенфорді я бачила дуже багато локальних протестів, коли студенти виходили на вулиці або окупували якісь території кампусу, ставили намети. Якось у штаті почали будувати нафтопровід, і студенти, які були проти, спокійно поставили намет на кампусі, принесли плакати й переконали адміністрацію університету не спонсорувати будівництво. А в ніч, коли Трампа обрали президентом, студенти публічно зверталися до адміністрації, виходили на кампус. Вони більш свідомі своїх дій, ніж пострадянські студенти.

«Потенціал України фантастичний! Хоч би що говорили, у нас дуже сильна освіта»

Хоча події останніх 10 років в Україні показують, що наші студенти теж небайдужі. Власний день народження 27 жовтня 2004 року я зустрічала в оточенні своїх студентів на Майдані (я тоді викладала в Могилянці). Ми скандували «Разом нас багато, нас не подолати» і їли тортик.

На Євромайдані теж було важливо перебувати поруч зі студентами, але не підштовхувати їх жодним чином до протесту. Я взагалі вважаю, що участь у студентських і політичних акціях має бути виваженим рішенням, і людина повинна усвідомлювати можливі наслідки. Для студента головною повинна бути освіта. Якщо вже з’являється якась інша діяльність, то, безумовно, це теж важливо для формування особистості, але має бути чітке розуміння, як розподілено соціальні ролі. Я добре запам’ятала, як зустрічалася зі своїми студентами у 2014 році на Майдані. Кожен приходив за власною ініціативою, але там уже вливалися в потік знайомих, бо ці всі люди зазвичай із твоїх мереж спілкування, і ви неодмінно там зустрічаєтеся. Можливо, через спільне уявлення про те, куди вам необхідно рухатися.

khutka 3

Про перспективи України

Україна досі презентує себе світові в режимі незрозумілого підлітка, у той час як наш історичний і сучасний досвід варто було б переосмислити з позиції дорослої людини, котра проходить певні етапи роботи зі своїм минулим і рухається далі, а не починає щодесять років усе спочатку, втрачаючи пам’ять про те, що вже зроблено.

Насправді ми дуже багато можемо дати світові й водночас взяти, як перспективна країна. У мене враження, що ми недооцінюємо наш рівень кваліфікації, ресурси, можливості й потенціал. А потенціал в України фантастичний! Хоч би що говорили, у нас дуже сильна освіта, якщо ти готовий цю освіту брати, а не чекати, поки вона сама тобі на голову звалиться. У нас великі людські ресурси, з якими можна працювати. На мій погляд, тепер оптимальний варіант розвитку для країни – максимально напрацьовувати асиметричні міжнародні зв’язки з дуже різних галузей: наука, технології, освіта, корпорації, бізнес.

Також важливо, щоб більше працівників освітньої сфери мали досвід академічної мобільності. В Україні є певна група людей, які мають такий досвід. Але, наприклад, фулбрайтери в нас невидимі, хоча це люди, котрі отримують одну з найпрестижніших стипендій у світі.

Тож одна з причин, чому я повернулася до України, – щоб працювати в напрямку створення мережі public ambassadors. Це люди, які могли б представляти інтереси України незалежно від офіційного інституту дипломатії та допомагали б напрацювати такі потрібні нам асиметричні зв’язки. Проекти мережі працюють на майбутнє країни. Зараз ми реалізовуємо локальний проект у сільських школах. Пізніше хотілося б збільшити його до національних масштабів. Діти, які навчаються за нашою програмою, вивчають англійську з першого класу, інформатику – з другого, половина інформації викладається англійською. Вони бачать, що треба зробити для своєї громади, щоб жилося краще, і головне – готові це робити.

Фото: Світлана Хутка.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus