Study Tours to Poland: люди, лекції, любов

дівчата

«Студвей» постійно моніторить інформацію про нові можливості для молоді та інформує про них своїх читачів. Але ми також люди і також молодь – ми знаємо, що навіть побачивши для себе ідеальну програму, стажування, грант чи що-завгодно, нам потрібно буде пройти ще кілька кіл пекельних сумнівів та ось цього часом непереборного «та у мене все одно нічого не вийде/мене нікуди не візьмуть/я занадто слабкий для цього». Тому ми вирішили трохи порозповідати вам, як це буває насправді та що все не так страшно. Ось, наприклад, наша журналістка Оксана Януш, яка нещодавно поїхала до Німеччини за програмою EVS (European Voluntary Service), веде свою рубрику у нас на сайті, де розповідає про всі нюанси пошуку програми, оформлення документів, переїзду та іншого. Ми продовжуємо ділитися своїм досвідом і сьогодні розкажемо про деталі поїздки за іншою короткостроковою програмою − Study Tours to Poland.

Study Tours to Poland – це програма, за якою ви не їздили з двох причини. Перша (малоймовірна) – ви просто ніколи не чули про неї. Друга (більш раціональна) – вам було лінь вчасно зібрати документи. Це можливість, якою скористатися надзвичайно легко, адже вимоги до конкурсантів мінімальні.

STP – це програма навчальних візитів до Польщі для студентів віком від 18 до 21 року з України, Молдови, Білорусі та Росії (лише деякі області – Новгородська, Брянська, Ленінградська, Калінінградська та Санкт-Петербург). Є ще дорослі STP, розраховані на обмін досвідом між молодими спеціалістами у різних сферах, але про них ми зможемо написати років так через 10.

Кожного року відбувається дві сесії прийому заявок – на осінні та весняні поїздки. Загалом за рік у рамках таких навчальних поїздок до Польщі прибуває близько 200 студентів. Це розумна, активна, талановита молодь, яка 10-12 днів поспіль відвідує різномантні польські державні установи, громадські організації, слухає фантастичних лекторів, ходить на екскурсії та знайомиться з цікавими людьми.

Мій досвід участі у програмі абсолютно далекий від усіх ідеальних настанов про правильне крокування до мети і т.д. (прочитавши які, мене чомусь паралізує, замість навпаки). Є дивна закономірність: якщо я в останні хвилини перед дедлайном хаотично дописую мотиваційного листа і сканую документи, то мене обов’язково відберуть до участі. Щось таке трапилось і з STP.

Вроджена непунктуальність посприяла тому, що я вирішила подавати документи на програму за два чи три дні до дедлайну. Так робити не варто, бо, як мінімум там є деякі документи, про які треба подбати завчасно.

стіл

Необхідні папери

Увесь пакет документів зовсім невеликий:

  • скан закордонного паспорта;
  • залікова книжка (за останні два семестри);
  • рекомендаційний лист (його автором може бути ваш викладач, науковий керівник, голова громадської організації і т.д.);
  • заява, що ви ніколи раніше не брали участі у програмі (так, дуже шкода, але двічі подаватися на програму не можна);
  • аплікаційна форма, у якій потрібно буде вказати свої особисті дані та відповісти на запитання на зразок «що для вас значить громадянське суспільство», «чому для вас важливо поїхати зза цією програмою» тощо.

Мені пощастило з автором мого рекомендаційного листа. Це був той унікальний випадок, коли викладач говорить тобі не «ви самі напишіть, а я тільки підпишу», а дійсно «так, добре, підійдіть о такій-то годині й заберіть». Автор моєї рекомендації викладала у моєму виші, але не в мене. Вона займається організацією міждисциплінарних наукових програм, у яких я свого часу брала участь.

Тут важливо, щоб рекомендацію писала людина, яка вас трохи знає. І знає не тільки у рамках успішних відповідей на семінарських заняттях. Звісно, завжди можна знайти такого викладача, який погодиться «просто підписати» те, що ви напишете, але мені від таких речей завжди, як мінімум, некомфортно – чи то невелика самооцінка не дозволяє самому собі розписати, який ти хороший і чудесний, чи то настирне відчуття, що ти когось обманюєш.

Поміж тим, якщо ви волонтерили у якійсь організації, на якомусь фесті чи щось типу цього – просіть рекомендацію звідти. Вона виглядатиме достовірніше серед рекомендацій викладачів-підписантів. Та і вам плюс до карми, що ви різностороння особистість, яка цікавиться всяким різним.

Зі сканами заліковки та паспорта – зрозуміло. Скан паспорта для того, щоб переконатися, що він у вас є, а заліковка – що з вами не все так погано. Якщо у заліковці стоїть щось, що не п’ятірка, – не впадайте в депресію. Куди більше підозр викликають люди із суцільними п’ятірками (перевірено, чесне слово).

взуття

Реклама

Аплікаційна форма

Спершу подивіться, які запитання вимагають розгорнутих відповідей та оцініть, скільки часу вам на це потрібно. Можливо, пропишіть деякі у себе на комп’ютері в окремому файлі, щоб це не був хаотичний набір думок. Але уникайте «води», надто великого пафосу та довжелезних зізнань. Витримуйте міру, поміркуйте, чого від вас очікують, але у чому ви можете бути оригінальні.

Не забудьте вказати всі свої волонтерства, стажування й іншу діяльність. Це величезний плюс. Фактично, один із ключових критеріїв відбору.

Майте на увазі: організатори пильнують за регіональною представленістю – щоб учасники були з різних міст, регіонів і країн. Серед українців найвищу конкуренцію матимуть кияни – у них гарні CV, адже столиця щодня підсуває стільки можливостей, що неможливо не скористатися. Проте ваші шанси збільшуються втричі, якщо ви студент якогось регіонального вишу.

Коли ви все зібрали і відправили, розслабтеся, бо чекати відповіді доведеться трошки більше місяця. Я подавала документи на осінню сесію. Дедлайн набору був у липні. Вже в кінці серпня мені прийшов лист із привітанням і запрошенням. Трошки пізніше надіслали деталі про дату візиту та місто перебування. Тут завжди загадка, бо за яким приннципом обираються учасники візиту до тих чи інших міст – невідомо.

Але мені пощастило вдруге – мені випав середньовічний Краків зі своїми містичними вулицями, Ягеллонським університетом та радянською прибудовою у передмісті – Новою Хутою. Та якщо у вас випаде щось, що не Варшава і не Краків, не варто засмучуватись: учасники, які потрапили до інших міст, набагато більше мандрують Польщею (заїжджають у той же Краків і Варшаву).

велосипед

Віза

Отож вас відібрали, ви отримали запрошення, ви пакуєте валізи. Поміж цим потрібно зайнятись оформленням візи. Ви можете це зробити абсолютно безкоштовно, адже робите культурну візу. Якщо з коштами зовсім біда і навіть візовий збір заплатити буде напряжно, не панікуйте. Просто намагайтеся завчасно записатись у чергу на подачу документів до консульства, а не візового центру. Зазвичай польська приймаюча сторона – це громадська організація. За їхнє запрошення у консульстві не беруть навіть візового збору.

За великим бажанням і великим браком грошей можна ні копійки не витратити на цю поїздку. Маршрут подорожі попередньо узгоджується зі стороною, що приймає учасників. Вони компенсовують транспортні витрати туди, а назад самі купують вам квитки. Отже, у вас навіть з’являються якісь кошти по прибуттю туди.

Житло і їжа

Зазвичай учасники поселяються в хостелі. Моя група у Кракові зайняла майже весь горішній поверх, і ми почувалися цілком комфортно. Питання їжі також вирішується організаторами – сніданок зазвичай у хостелі, а обід та вечеря – у різноманітних кав’ярнях із величезними порціями.

Одного разу десь посередині програми нас попрохали написати анонімно на папірцях, що нам подобається, чого бракує та що треба змінити. Хтось із групи написав, що нам бракує вранці «йогуртів і фруктів». Хостел нас забезпечував на сніданок різними пластівцями, джемом, молоком, тому це було трохи дивно. Та і негарно, напевно, по відношенню до організаторів. Але тим не менше, щоранку хтось із волонтерів програми приносив до хостелу пакет із йогуртами, яблуками та бананами.

Програма

Програма неоднакова − вона великою мірою залежить від того, хто вас приймає. Є кілька обов’язкових заходів, які мають відбутись у рамках навчального візиту, але решта часу – це задумки організаторів.

Кожен день – це щось різне. У нас були візити до міської ради, музею музики, спілкування з місцевими чиновниками, лекції, екскурсії Ягеллонським університетом, його бібліотекою та науковими центрами, відвідини Радіо Кракова, студій театрального звукозапису, квести містом, похід у Вавель (краківський замок), поїздка у гори, дискусія з екологічними організаціями, велотур містом і ще багато-багато всього. Вільного часу майже немає. Єдине, що тобі залишається, це вже споночіле вечірнє місто, де ти на якийсь день третій вже ходиш цілком по-місцевому і можеш теж невдоволено кривитися від понаїхавших туристів, які відразу впадають в око.

велопрогулянка

Люди

Найголовніше у програмі.

Учасники групи: один фанатіє від подорожей, мов та інших країн і знаходить нереальні програми для мандрівок; другий – студент-медик, організатор різних медичних форумів і конференцій, до якого протягом програми всі пристають із питаннями на зразок «а що буде якщо» та консультуються про своє здоров’я; третя – дівчина-білоруска, яка грає у театральній студії, волонтерить на різних заходах і фантастично виглядає; четверта – дівчина з Молдови, яка навчається на ІТ-спеціаліста і на всіх екскурсіях залишається позаду, щоб розібратися, «як ця штука працює»; п’ятий – хлопець-енциклопедія, може цілу добу поспіль грати у «Що? Де? Коли?» і не бути снобом. І так всі учасники, розумієте?

Волонтери приймаючої організації. Вони після цілого дня різних перекладів і допомоги в загальній організації йшли з нами у якісь краківські паби. На цей час всі вже були такі натомлені, що на переклад і не витрачали сил. Поляки до нас говорили польською, ми до них українською і якось одне одного цілком розуміли тими вечорами. Від них я вперше дізналася про програму EVS, і вони були першими знайомими мені людьми, хто їздив за цією програмою волонтерити до України. Одна дівчина була на проекті в Києві, інший хлопець – у Сумах.

Приймаюча організація. Люди, з якими хотілося дуже довго розмовляти. Проекти усної історії, переклади, екологія, гендер і ще багато іншого – не знаю, як це вміщалось у двох чарівних тендітних жінках. В однієї син подорожує велосипедом різними країнами. Станом на тоді він збирався до Казахстану. Інша – білоруска, яка вже багато років живе у Польщі, виграла одного разу олімпіаду з польської мови у себе вдома та отримала запрошення на навчання.

Траплялись і цілком несподівані зустрічі. Коли наш день закінчувався, книгарні вже не працювали, а не зайти у щось подібне у чужому місті було для мене чимось неймовірним. Ми повертались одного вечора і побачили книжкову вітрину. Я потягнула кількох друзів усередину в надії, що це буде книжкова лавка. Виявилося, що це якийсь хостел для науковців, а чоловік на рецепції чудово володіє українською, хоч і з сильним акцентом. Ми перепросили, розповівши, що тут сподівалися побачити дещо інше, а потім розговорились і залишилися ще на години півтори. Чоловік перекладає на польську поезії Василя Стуса і Ліни Костенко та веде філологічні дискусії про інтерпретацію поезій Бродського на пострадянському просторі.

Отже, подавайтеся на програму, це того варте. Це мандрівка, люди, відкриття та два тижні, яких достатньо, аби зрозуміти нарешті, що польська мова складається далеко не з одних «пше».

Фото: sitebuilderreport.com/stock-up

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus