За лаштунками студентського парламенту

ідея

Органи студентського самоврядування часто асоціюються у самих студентів із чимось недосяжним, несуттєвим або тим, про існування чого можна лише здогадуватися. Дехто ж навпаки вважає їх платформою для самореалізації й самовираження. А як насправді? Розказую, як я 2 роки керував студпарламентом в КНУ.

Я навчаюся на 4 курсі філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю «політологія». На першому курсі я виграв вибори на посаду голови студентського парламенту свого факультету. Тоді я ще не розумів, у що вв’язався.

Вибори відбулись у травні 2013 року, коли нового «реформаторського» закону «Про вищу освіту» на той час не існувало (його прийняли у 2014 році). Тому вибори відбувалися за старою процедурою, усі студенти не могли голосувати – таке право було лише в делегатів (одна виборна особа від групи та староста групи).

Я вирішив балотуватися після того, як отримав повідомлення в соціальній мережі з проханням виступити делегатом від своєї групи та проголосувати за подругу екс-голови парламенту, за сумісництвом – її заступника. Тримаючи телефон у руках, я подумав, що краще очолю його сам. Чесно кажучи, у мою перемогу не вірив ніхто, адже серед студентів останніх курсів я був лише «тим, який щойно закінчив школу».

Спочатку зібрав команду, розпочалася серйозна агітаційна робота. Це не жарти: плакати висіли у гуртожитках і корпусах ледь не на кожному кроці. Так про мене дізналися. Списки делегатів були засекречені, але не для потенційної переможниці. На презентації передвиборчої програми мене врятували дебати. Завдяки останнім студенти, які не знали про жодного з кандидатів, проголосували за мене. Перевага у 2 голоси і мене обрали на 2 календарних роки. Це, до речі, друга принципова відмінність у роботі органів студентського самоврядування до прийняття закону «Про вищу освіту», бо зараз обирають на 1 рік.

робочий процесМожу довго розказувати про те, що вдалося зробити команді, а що залишилося в планах, але деталізувати слід лише проблеми та їх причини. І вони дуже суттєві.

1. Бюрократія. Це пекельна спіраль, яка піднімає ініціативу і спускає її знову на дно. Вдумайтеся, лише для того, щоби провести цікавий захід, треба за місяць до події забронювати аудиторію, написати подання на ім’я проректора чи навіть ректора, а потім зібрати, окрім свого, ще 5 підписів: в охорони, у кімнаті з ключами, у заступника декана, у декана, а потім у ректора.

2. Безсистемність. Кожен голова студентського парламенту повинен заново налаштувати роботу на факультеті так, як йому завгодно, тому що система (якщо вона взагалі існувала) регулярно руйнується через зміну колективу й керівника. Хтось зі студентів вирішив покинути цю справу, а хтось приєднався. Добре, коли це одиничні випадки, а не стихійні зміни.

3. Відсутність мотивації. Саме це призводить до безсистемності. Жоден зі студентів не зацікавлений безкоштовно витрачати свій вільний час на невдячну справу, адже відсутність заохочень гальмує мотивацію, тим паче, це відволікає від навчання, а про роботу взагалі тоді мова не йтиме. Наприклад, у Бельгії очільника студентського парламенту звільняють від навчання на рік.

4. Стосунки з адміністрацією. Буває так, що адміністрація скасовує наші заплановані заходи, замість цього перекладає частину своєї роботи на органи студентського самоврядування, а студенти просять від адміністрації прискорити процеси їхньої діяльності. Так не повинно бути. Відповідно до закону ці дві складові не повинні впливати одне на одну.

5. Відсутність відповідальності. Звісно, студенти навіть за наявності передбачуваної відповідальності за свої вчинки часто не дуже на це зважають. А тут цього взагалі немає. Ніхто нікому не зобов’язаний, ніхто ні за що не може відповідати, адже «ми всі тут безкоштовно витрачаємо свій час».

студентЦе основні проблеми діяльності органів студентського самоврядування. Як бачимо, вони взаємозалежні й вічні. Як студент, що два роки очолював такий орган, не можу чітко сказати, як саме можна вплинути на усунення цих проблем. Перш за все у державі мають виконуватися закони. На них не повинно бути байдуже. Але якщо закони в основі своїй не здатні позитивно вплинути, то не бачу сенсу нарікати їх «реформаторськими», «інноваційними», бо мені стає від цього смішно.

Формула ідеального студентського самоврядування виглядає дуже просто: відповідальність + адекватність (керівник органу + студенти + адміністрація) = система, яка спрацює.

Тобто необхідна налагоджена співпраця з адміністрацією університету, команда з амбіційних та відповідальних студентів, які мають власні хобі, і планування роботи на півроку.

Я переконаний у тому, що ми повинні вкладати у свою справу стільки ресурсів, скільки можемо витратити фізично. Я так робив і у жодному разі не шкодую, бо результат був. Наш факультет став лідером зі збору коштів для ветеранів АТО серед інших факультетів КНУ, ми відновили символіку, розробили «філософсько-парламентський» одяг і провели ще багато ініціатив. Та все ж таки це важка робота і реалізувати вдалося не все. Зокрема, не вийшло втілити в життя ідею з телебаченням факультету.

Доводилося боротися за те, щоб стати винятком, і довести, що студентський парламент може бути іншим, а очолити його на 1 курсі – реально. Чи потрібно – вибір кожного, та досвід не буває даремним.

*Редакція «Студвею» не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за думку, яку висловлює автор.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus