Стоп і кауч – як не стати жертвою стандартів

Кауч и стоп1

Можна спланувати поїздку за півроку, придбати квитки, забронювати готель, ретельно перевіряти прогноз погоди і чекати дати від’їзду, щоб потім відвідати музей, куди ходять усі, купити магніт на холодильник і зробити «оригінальне» фото на фоні творіння Ейфеля чи піраміди Хеопса. А можна спакувати усі свої речі за годину, в інтернеті знайти собі попутника або не шукати взагалі, домовитися про місце ночівлі за допомогою соцмережі і вийти на трасу із табличкою «За край світу».

Змінювати координати. Бачити світ. Відчувати! Для мене місце завжди створювали люди, якими б визначними не були пам’ятки архітектури та музейні експонати. Якщо хочеш відчути дух місця, де ти перебуваєш, – занурся у нього разом з його людьми, з його невідривними елементами. Щоб бути гранично ближче і побачити світ зсередини – спробуйте каучсерфінг та автостоп.

Прописка у всьому світі

Каучсерфінг – це тимчасовий прихисток у будь-якій точці земної кулі. Функціонує завдяки порталу, який виконує роль соціальної мережі для мандрівників. Все просто: ти реєструєшся, заповнюєш профіль, зазначаєш свій статус: чи можеш ти прихистити людину у себе або просто погуляти з нею, чи сам зараз подорожуєш і шукаєш каучсерфера. Окрім цього, портал захищає користувачів: ані позитивні, ані негативні відгуки від хостерів неможливо видалити зі своєї сторінки.

Спробувавши такий різновид прописки, будьте певні: ви дізнаєтеся про країну, куди завітали, набагато більше, ніж із туристичних проспектів чи порад адміністраторки готелю.

Про свій досвід каучсерфінгу розповідає журналістка Аня Перепечай, яка за два роки «прописала» у себе близько 50 хостерів.

Аня Перепечай

Реклама

Аня Перепечай про свій перший досвід каучсерфінгу

– Пам’ятаю, взимку 2011 року було дуже холодно і нудно – ми з сусідкою, здавалося, передивилися вже всі фільми і переграли у всі ігри. Тоді згадали про каучсерфінг, за допомогою якого я намагалася знайти житло у Нью-Йорку півроку до того.

Спочатку мені в основному писали чуваки з Туреччини, яким цікаво було лише сходити в клуб і випити кави. Для себе я одразу з’ясувала, що каучсерфінг – це більше, ніж просто потусити, це – щире спілкування, обмін ідеями та досвідом, враженнями та почуттями.

Мого першого каучсерфера звали Куку, він народився в Індії, а його ім’я українською перекладається як «зозуля» усе життя літає з місця на місце. Тоді йому було 28 років, і він жив у Москві, до того встиг ледве не отримати грін-карту та пожити у величенькому сквоті прямісінько у Лондоні. Зараз опановує російську мову та живе у Петербурзі, грає на музичних інструментах, подорожує і дарує людям радість. Куку навчив мене слухати серцем, їсти руками і радіти простим речам. Куку – магічна людина, і я безмежно рада, що саме він створив моє перше враження про каучсерфінг.

– Каучсерферів із яких країн ти приймала?

– Згадати усіх, мабуть, не вдасться, але спробую. Думаю, їх було у моєму житті уже більше 50. Отже: Україна, Індія, Швейцарія, Франція, Італія, Німеччина, Австрія, Греція, Росія, США, Туреччина, Польща, Швеція, Китай, Канада, Нідерланди, Білорусь, Гонконг, Бельгія.

– Якими правилами ти керуєшся, приймаючи чи відвідуючи каучсерферів?

– На сайті є якісь правила, я ж керуюся цими, адже так я займаюся каучсерфом значно частіше:

Правила безпечного каучсерфінгу
  1. Уважно читати запит й анкету, усі відгуки, переглянути усю доступну інформацію про людину і спробувати знайти її у соцмережах.
  2. Одразу відповідати – людина має знати, що чекає на неї у подорожі.
  3. Зробити каучсерфінг максимально комфортним як для гостя, так і для себе. Наприклад, мені не важко запропонувати додатковий рушник, а людині у такому випадку не потрібно буде тягнути його з собою.
  4. Одразу уточнити усі нюанси та деталі щодо прибуття-від’їзду та перебування у місті.
  5. Якщо це можливо, то переписуватися частіше та почати знайомитися, щоб одразу зекономити час.
  6. Не дозволяти сідати собі на голову. Слухатися серця.

– Що для тебе каучсерфінг?

– Це стиль життя. У моїй анкеті написано, що я люблю його навіть більше, ніж люди люблять Макдональдс у рекламі. Я не уявляю себе без постійного спілкування з новими людьми, без їхніх історій про подорожі та країни. Завдяки моїм каучсерферам я вже формально побувала у всьому світі.

Завдяки їм я стала відкритішою, радіснішою, щасливішою, більше створюю і живу ясніше, іноді навіть одним днем, адже саме у подорожах люди так і живуть. А ще я зрозуміла, що насправді фізичні відстані це ніщо у порівнянні з емоційною близькістю та міцною дружбою, яка з каучсерфінгом стає справді можливою.

Шляхами нетуристичних маршрутів

Дівчатам не фарбуватися, заходити в машину, як у дім, не говорити багато. Не брати з собою зброю, будь-яких ножів чи газових балончиків – так ми підсвідомо готуємо себе до негативу, до можливої небезпеки. А думки мають таку чудову здатність матеріалізуватись. Аксіома.

Безліч порад, правил, винятків та ще більше міфів і стереотипів пов’язано з автостопом. Але факт лишається фактом маючи у кишені 12 гривень, як київський стопер Роман Майданюк, можна доїхати з Києва до Одеси, адже головне це мати щире бажання опинитись там, куди хочеш потрапити.
До автостопу ставляться неоднозначно, вбачаючи у ньому небезпечну забаганку чи аж занадто бюджетний варіант подолання кілометрів. Та незважаючи на це, мільйони людей з усього світу подорожують стопом і відкривають світ по-інакшому. Як це – знайомитись з країною у кабіні чужого авто ділиться автостопер із досвідом Нателла Шавадзе.

Нателли Шивадзе

Нателла про свою найдешевшу поїздку

– Справжні подорожі не вимірюються грішми. Я подорожую стопом не тому, що це набагато дешевше, а тому, що це можливість відкриття і дослідження світу. Пізнання себе і людей. Світ стає набагато об’ємнішим і живим, коли ти виходиш за межі туристичних місць, їдеш звичайними дорогами крізь міста, села, гори і ліси. Можеш бачити справжнє звичайне життя, спілкуватися з людьми.

В останній подорожі у нас із чоловіком заблокували картку, на якій були усі наші гроші. З готівки ми мали 40 євро. Ми їхали тоді навколо Балтики і були якраз на половині нашої подорожі в одній з найдорожчих країн світу Норвегії. Проте ми вирішили не просити жодної допомоги ні в кого і сприйняли це як прекрасне випробування.

Тож наступні два тижні ми жили на ці 40 євро у Швеції, Фінляндії, Росії та Прибалтиці. Справжнім дивом було зустрічати скрізь людей, які були готові нам допомогти. І що найдивніше – ми доїхали додому до Познані з останніми 5 євро! Це ще раз підтверджує те, що наскільки відкритий до світу ти, настільки і світ відкриється і усіма способами допомагатиме тобі.

– У яких країнах побувала таким чином?

–  У Словаччині, Польщі, Австрії, Чехії, Хорватії, Словенії, Італії, Чорногорії, Албанії, Греції, Туреччині, Грузії, Росії, Німеччині, Данії, Швеції, Норвегії, Фінляндії, Латвії, Литві, Естонії.Моя величезна мрія – ретельніше дослідити Балкани, Кавказ, Азію.

Основні правила, заборони і забобони стопу

– Надзвичайно важко описувати якісь «правила» стопу, тому що безліч речей перебувають просто на ментальному рівні. З технічних  важливо продумати логістику, при цьому ми з собою ніколи не беремо мапи, наприклад.

Не можна стояти перед розвилкою, перехрестям, поворотом. Завжди потрібно шукати таке місце, де машина могла би зупинитися, хоча це не завжди вдається. Стопити на автобанах заборонено, але іноді іншого виходу немає. Хороший варіант – заправки, є можливість запитати там у водіїв, чи не їдуть вони у вашому напрямку.

У Норвегії це, правда, погано працює, там люди настільки усього бояться і настільки закриті, що одного разу ми провели на заправці приблизно 6 годин. Зате прекрасно працює в Албанії, Грузії чи Туреччині. Можу сказати, що це найкращі із мого досвіду країни для стопу. Люди там відкриті і дуже гостинні.

Але, звичайно, найважливіше дещо інше. Упродовж подорожі ти зустрічаєшся із такою неймовірною відкритістю і людською добротою, що ти просто не маєш права беручи не віддавати. Віддавати свою доброту, щирість, ділитися досвідом, ніколи не створювати ні для кого проблем.

– Що таке автостоп для тебе? Як змінились твої подорожі після того, як ти почала стопити?

 Подорожуючи стопом, починаєш зовсім інакше дивитися на світ і на себе. Наші подорожі більше нагадують експедиції, де найважливіше місце посідають люди, які з’являються на шляху, а не площі і якісь туристичні місця. Ми двічі були у великих подорожах – навколо Чорного і Балтійського моря. Перша тривала півтора місяці у 2011, друга у 2012 – місяць. Те, що ти перепроживаєш за цей час, – абсолютно безцінний досвід. Ти тут і зараз, твій дім – дорога, сама подорож – дослідження. Дуже скоро ти зустрічаєшся із собою сам на сам, і це дає поштовх до змін.

Щоразу ти потрапляєш у такі ситуації, у яких маєш вчитися довіряти, ділитися, радіти тому, що маєш. Двічі ми ночували вдома у водіїв – у Греції й Італії, один раз у Туреччині у фурі – водій на нижній поличці, ми – на верхній. У Грузії до нас просто на вулиці підходили люди та забирали до себе додому…

Разом із тим приходить чітке розуміння, що для справжнього життя насправді потрібно дуже мало – постійний рух вперед і плече коханої людини поруч.

дорога

На шляху за нетиповими враженнями

Що об’єднало мене та китайця Дієго Ванга з Нью-Йорка в -15°C у «бутику усіх часів та народів» – секонді на Лісовій? Завдяки чому я могла почути про дитинство в Маньчжурії, тонкощі вивчення російської мови й історії Радянського Союзу в Америці? Чи дізналась би я, що «українці такі веселі, бо розмовляють і посміхаються у метро, а у Нью-Йорку всі мовчки занурені в навушники і гаджети»? Так по-справжньому зближує лише каучсерфінг.

Я ловлю машину обабіч дороги, простягнувши руку, бо квитки на потяги в усі можливі напрямки розкуплені. Все, що маю – рюкзак за плечима та впевненість у собі. І невимовне бажання дістатися потрібного пункту Б. Я сідаю в машину, усміхаюсь водієві і кажу: «Дякую».

Він думає, що просто підвозить мене, а насправді стає найкращим гідом у чужій країні за все моє життя.

Фото: автора, Ані й Нателли.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus