Непідземна підземка Стокгольму

эскалатор Стокгольма

«Обережно, двері зачиняються. Наступна станція…» ─ закінчення цієї фрази часто залишається не почутим для жителів Києва, адже назвати безшумним столичне метро аж ніяк не можна. Тут не те що поговорити з сусідом важко – іноді й музикою не заглушиш шуму. Зовсім іншу картину спостерігаєш, коли заходиш в стокгольмське метро.

Як працює система?

Шведська Tunnelbana (саме так скандинавці називають своє метро), працює за злагодженою, дещо іншою, ніж в нашій столиці, системою. Отож, якщо бачите велику літеру «Т», можете, не сумніваючись, заходити, ─ це метро.

Реклама

Купуємо квиток

Проїзний квиток на метро можна купити в автоматі на станції або в касі. Вибравши перший варіант, впевніться, що зможете розплатитись так, як того вимагають: готівкова і карткова системи розділені. Звісно, купувати проїзний вперше краще в касі, де вам детально пояснять, як ним користуватись. Говорити про черги до кас навіть смішно – більшість жителів Швеції обирають автоматизований варіант купівлі квитків.
Якщо ви приїздите до Стокгольма як турист, то зовсім немає сенсу купувати одноразові проїзні. Якщо врахувати, що місто розділене на три зони, то відповідно й ціна одноразового проїзду варіює і може досягати більше 70 крон (приблизно 90 грн). Тому набагато економніше купити проїзний на тиждень. Для студента він коштуватиме 180 шведських крон (240 грн).

Погодьтесь, неабияка економія. За свої пʼять днів у столиці Швеції я нарахувала не менше 20 поїздок (купуй я щоразу новий квиток, довелося б викласти на такі поїздки більше півтори тисячі гривень). Треба зауважити, що проїзні квитки в Стокгольмі, як одноразові, так і кількаденні та тижневі, розповсюджуються на всі види транспорту. В шведській столиці дуже налагоджена автобусна система, а ще такий проїзний дає змогу користуватись водною переправою. Зазвичай це 10-хвилинна подорож, така звична для жителів столиці, але чудова нагода для туристів подивись на Стокгольм з Балтійського моря.

Сідаємо на потяг

Квиток купили, час їхати. Три лінії метрополітену об’єднані з лініями приміських поїздів, які мало чим відрізняються від попередніх. Поняття «пересадочні станції», до яких ми так звикли, у Стокгольмі дуже відносні. Фактично будь-яка станція може стати для вас пересадочною і дасть змогу вам доїхати до місця призначення.

Для цього тільки потрібно мати карту метро, аби розібратись, яка гілка вам потрібна. А вже визначившись, на північ чи на південь ви прямуєте, знаходите всі можливі кінцеві станції вашого напрямку. Кожен потяг розташований на іншій платформі, на електронних вказівниках ви просто знаходите номер необхідної вам і йдете в її бік. Заблукати вкрай важко, адже підказки на кожному кроці.

Окрім того, є багато довідкових бюро, де вам допоможуть: хоча більша частина людей на батьківщині Карлсона говорить рідною шведською, англійську шведи розуміють добре.

станция метро Стокгольм

Чому зі шведського метро не хочеться виходити?

Одного разу проїхавшись потягом стокгольмського метрополітену, я не хотіла його покидати. Після київського воно виглядало малолюдним і тихим. Пам’ятаю, як, вирушивши фотографувати станції синьої гілки метро (про це дещо пізніше) о 9 ранку я мала тільки двох попутників – і це недалеко від Королівського палацу, який вважається чи не головним місцем для туристів!

Стокгольмське метро настільки безшумне, що тут можна не просто слухати музику, говорити по Скайпу або з товаришами – тут можна звертатись один до одного пошепки. Ніяких звичних нам різких рухів при відправленні чи зупинці потяга, коли тебе кидає з одного кінця вагону в інший. Стокгольмські потяги метро рушають і зупиняються так спокійно, що, заплющивши очі, ви просто не здогадаєтесь, що уже поїхали. Тут чисто і гарно, тут рідко бувають великі скупчення людей.

Винятком може бути хіба що центральна станція T-centralen, де розташовані головний автобусний і залізничний вокали. А ще більша частина станцій перебуває на поверхні, тому назвати стокгольмське метро підземкою досить складно.

Особливо мені припала до душі система ескалаторів: навіть тут проявилась вічна турбота шведів про природу і збереження електроенергії. Багато ескалаторів на перший погляд не працюють: але тільки ти стаєш на сходинку, механізм вмикається, набирає швидкості і везе тебе вгору.
Метрополітен добре обладнаний для людей із обмеженими фізичними можливостями: вони завжди можуть скористатися ліфтом для підняття вгору чи спуску до поїздів. Вражає й автоматизованість метрополітену: рідко можна натрапити на двері, які доводиться відчиняти самому. Але справжня краса і шарм стокгольмського метро зовсім в іншому…
метро Стокгольм

Підземна галерея

Найдовша художня галерея світу – таке звання стокгольмське метро отримало цілком заслужено. І хоча кожна гілка метро може похвалитись красивими станціями з незвичайним оформленням, найбільше їх зустрічаємо на синій гілці.

Найновішу лінію оформили цікаво, просто та зі смаком. Більшість станцій метро – це необроблені скелі, які нависають прямо над головами подорожніх. Вклад сторонніх матеріалів тут мінімальний – рублена поверхня стін, наче за часів печерних людей різко контрастує із високоавтоматизованою технікою: новесенькі поїзди, ескалатори, годинники й електронні вказівники на фоні скель, які або залишені в природному вигляді, або розмальовані.

Синя лінія – це здебільшого станції глибокого закладення, тому саме її можна назвати печерним метро. Кажуть, абсолютно необроблені скелі, крізь які ведуть тунелі, ховаються за дверцятами поза станціями, туди навіть можна пройти, хоч насправді це заборонено.

Оригінальний і неповторний внутрішній вигляд метро робить його одним із основних місць, де хочуть побувати туристи. І якщо в більшості міст подорожувальники прагнуть якомога менше користуватись транспортом і більше гуляти пішки, то кататись на метро у шведській столиці – одне задоволення. На нього я, не жалкуючи, витратила свій останній ранок у цьому місті.

Головна станція не тільки синьої лінії, а й усього метро, T-centralen, ─ це, знову ж, метро серед печер, стіни яких розфарбовані в біло-синій колір із багатьма квітчастими візерунками. На станції Solna centrum, яка вважається однією із найконтрастніших, печерні скелі пофарбовані у яскраві зелений і червоний кольори. Навіть будуючи метро, шведи думали про те, як донести до людей одну з основних ідей, яку пропагує країна – збереження навколишнього середовища: зелений і червоний кольори – це зображення природи і людських будівель. Там, де був раніше ліс, піднімаються людські поселення.

Чи не найбільше вразила станція Kungstradgarden, у перекладі зі шведської ─ «королівський сад». Сама станція, наче печера гірського короля. Підлога – у вигляді шахматної дошки (мимоволі згадується Керролова «Аліса»). На стінах – скульптури, біля входу на ескалатор – дивовижні ліхтарі, квіти з кущами та водоспади.

На станціях тут часто можна зустріти наскельні дитячі малюнки, графіті, вироби з різних матеріалів і навіть велетенських лосів. А на стінах над ескалаторами часто висять картини, кадри з кінофільмів або просто портрети постатей, які впізнає кожен аматор кіномистецтва.
Це був перший транспорт в моєму житті, із якого я не хотіла виходити. Шведи вміють поставитись із турботою до кожного: тут немає перепон ні для інвалідів, ні для батьків, що везуть на колясках дітей. Метро не закривають, як у нас, щоб люди не могли дістатись до важливих місць, пояснюючи це «загрозою теракту». Дбайливо прибрані станції і чистенькі вагончики дихають новизною і турботою. А ще, що дуже приємно, тут вам точно не станцюють гопака чи танго на ногах: метро буває настільки порожнім, що увесь вагон буде вашим. І я зовсім не жартую.

Фото автора.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus