Сергій Притула: «В Україні вистачає вишів – було б бажання вчитись»

Сергій Притула, український телеведучий та гуморист, про те, як розчарувався в першій професії, коли проходив практику у збаразькій податковій. А також про гумор під час війни та чому немає більш чи менш талановитого покоління.

Ви є в більшості популярних соцмереж – Facebook, Instagram, Twitter. Однак з усіх перерахованих активно користуєтеся лише Facebook. Чим ж не догодили Instagram і Twitter?

Почнемо з того, що у «Твітері» мене немає. Це фейковий акаунт. Щодо «Інстаграм», то тут теж комічно, бо фейковий акаунт має ледь не у 2 рази більше підписників, ніж мій реальний. Тому до «Інстаграму» я доволі прохолодний, майже рік там нічого не постив. Цей ресурс радше для піару, а мені його і так вистачає. А от ФБ, при усій моїй до нього нелюбові, це дійсно дуже потужний ресурс, який вже понад 2 роки допомагає мені консолідувати потуги донорів з України та всього світу, щодо допомоги бійцям на Сході України. Якби не ФБ, то як волонтер я б не зібрав за період 2014-2015 років 15 млн грн на потреби наших захисників. Зрештою, як промо гастрольної діяльності мого шоу «Вар’яти», сторінка теж допомагає.

Реклама

У 2000 році ви переїхали на навчання до Лондона і розчарувалися – розкажіть детальніше, будь ласка. Адже зазвичай вища освіта на Заході асоціюється з позитивним досвідом, а молодь усе більше виїжджає на навчання до США, Канади та Європи.

Я там місяць не провчився, здав екстерном найближчу сесію. Уявлення не відповідали реальності. Коледж був у п’ятиповерховій будівлі, де штукатурка на голову падала. Навчались і викладали там слов’яни та прибалти, рівень викладанням був нижчим, ніж я очікував. По приїзді в Лондон я одразу заліз у борги, потрібно було відпрацьовувати позичені у батьків гроші. Тому з навчанням не склалося, бо багато працював. Пройшов усі етапи: від будівельника і вантажника до офіціанта та помічника кухаря.

Ще під час навчання у школі ви посіли друге місце на захисті наукових робіт у Малій академії наук України, а закінчили школу із золотою медаллю. Захистили диплом у Тернопільському економічному університеті. Як вам допомогла в житті освіта? Скільки разів за життя ви діставали свою медаль і диплом?

Освіта, батьківське виховання і наполеглива праця – це три кити, на яких стоять усі мої досягнення в житті. Окрім, хіба що, народження сина. У школі та інституті я тяжів до гуманітарних наук, а в телевізійній роботі це виявилось дуже доречним потягом. Де диплом не знаю. Мабуть там само, де й медаль – у мами, в Збаражі. Медаль останній раз бачив після випускного у 1997-му році.

Наразі, як і 35 % українців, ви не працюєте за спеціальністю. Як ви прийняли рішення так кардинально змінити сферу діяльності?

На 4-му курсі проходив практику у Збаразькій податковій. Став свідком отримання податківцем хабаря від власниці торгівельної точки на ринку. А факти порушення у торгівлі виявив саме я, практикант. Коли побачив, як замість того, щоб скласти акт про порушення, податківець «здоїв» жіночку на немалу суму, остаточно вирішив, що не хочу працювати у тій системі. Плюс на той момент я вже мав доволі успішний досвід роботи на радіо. Трошки пізніше став капітаном головної обласної команди КВК «Тернопільська особлива», почав займатись організацією концертів. Коротше кажучи, вдалось заробляти на свій шматок хліба тим, що приносило задоволення. А що може бути кращим?

притула3В Україні не вистачає вишів для модних дизайнерів, артистів, навіть айтішників. Почуття гумору – вроджений талант, чи його можливо розвинути під час навчання? Може, нам також потрібна «вища комедійна освіта», а якщо серйозно, то хоча б якісь курси?

В Україні вистачає вишів для усіх – було б бажання вчитись! І вчитись не тільки за встановленою програмою, а опрацьовувати додаткові пласти інформації, слава богу, Інтернет зараз це дозволяє робити не виходячи з гуртожитку. А щодо «вищої комедійної освіти» – дякую, поржав!

Як часто ви співпрацюєте з молодими гумористами? Чи можна сказати, що покоління 90-х та 2000-х більш талановите, ніж покоління 80-х?

Немає більш чи менш талановитого покоління в контексті гумору. В кожен період були свої більш чи менш актуальні теми для гумору і люди, які краще чи гірше реагували на запити суспільства. 25 років тому я до сліз сміявся з номеру Данильця і Моісеєнка про те, що «кроліки ето нє только ценний мєх…». Зараз ця мініатюра тінейджера не розсмішить. Так само, як і мої монологи в «Камеді» 10-річної давності. Все розвивається, не стоїть на місці. Гумор теж. Зараз ви можете прослухати будь-який трек будь-якого виконавця у Ютюбі. І це круто. Але 30-ть років тому мати касетний магнітофон теж було круто. Те ж саме і з гумором.

У своєму гумор-шоу «Вар’яти» ви не жартуєте про політику, натомість обираєте нетлінні теми, наприклад, відносини між чоловіком і дружиною. Тема студентського життя може стати такою ж «вічною»?

Чому може? Вона і є. Інша справа, що у нашому колективі більшості акторів вже давно за 30 і тому тема студентства не є домінантною. Залишили цю ниву для більш молодших колег по цеху і для команд КВК. У нас, може, один номер на подібну тематику на 3-4 місяці якщо народжується, то дуже добре.

Як ви вважаєте, чи змінилося сприйняття гумору під час воєнних дій у країні? Чи звинувачують вас у тому, що зараз сміх не на часі?

Мені часто закидали: в країні війна, а ви тут «хіхоньки-хахоньки» розводите… Але ж люди приходять на концерт, щоб розвантажити голову. Якщо вічно читати новини про війну – можна збожеволіти. Солдати теж потребують розради. Одна справа просто приїхати, вручити каску, теплі устілки в берці, хімічні грілки і поїхати. Інша – коли вони тебе обступають, а ти там одному анекдот розказав, іншого «підколов» – вони сміються, розвантажуються. Думаю, дуже важливо, щоб якомога більше публічних осіб приїжджало до солдат з допомогою.

Фото: Нелля Холтобіна, facebook.com/people/Сергій-Притула

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus