5 проектів, які роблять історію сексі

Nastilna hra

Нічна екскурсія університетом і занурення в київські 1980-ті, настільна гра, виставка про євреїв-медиків або розповідь про те, чому варто любити рідне село. Такі різні формати обирають сьогодні, щоб не нудно, а захопливо розповісти про історію. Про ці та інші проекти можна буде дізнатися на «Фестивалі живої історії», що відбудеться 1-2 грудня в Києві.

Ми всі з села

seloВіра Ібрямова-Сиворакша родом із селища Кобижча, що на Чернігівщині. Її турбувало, що багато людей звідти не бачать ані радості, ані сенсу життя в селі. Так народився проект «Я живу в селі», який має привернути увагу людей до історії Кобижчі та розповісти про місцеві традиції. Тож Віра разом із молодіжним об’єднанням «Культпросвіт» із Чернігова почала працювати над ідеєю, адже вважає, що село є частиною кожної людини, навіть якщо вона народилася вже в місті.

Команда досліджувала історію Кобижчі та її музичну культуру. Приходили в гості до людей старшого віку, записували за ними пісні й різні оповіді, а ще танцювальну музику. Паралельно з цим шукали матеріали з історії двох місцевих шкіл і лікарні. Історії та фото про ці важливі для села заклади зверстали у стенди й розмістили поруч із ними. Окрім того, ініціативна група опитала людей, які живуть у Кобижчі, що для них означає це село. Найцікавіші історії постали в серії фотоколажів із цитатами, а завершили проект концертом у селі.

Віра Ібрямова-Сиворакша розповідає: «Цей проект про село і для села. Чому? Я сама виросла в ньому і люблю сільських людей, бо вони щирі і працьовиті, не втратили багатовіковий зв’язок з природою. Індустріалізація перетворила наших батьків на повноцінних міських жителів. Зі своєю страшенною зайнятістю вони не встигли увібрати в себе такі фундаментальні поняття, як традиція, культ предків, фольклор.

На концерті люди почули власні, вже майже забуті пісні. Вони були здивовані й раді одночасно, що є люди, які цим цікавляться та бережуть. Історія двох шкіл стала доступнішою: проїжджаючи повз, можна зупинитись і почитати стенд. А постерами ми хотіли показати селян-героїв, які щиро люблять своє село та роблять його кращим».

Реклама

Повернутися до УРСР

ussrІсторик із КНУ імені Тараса Шевченка Євгеній Шатілов цієї осені провів кілька заходів під загальною назвою «Повернення до УРСР». Попри оманливу назву, ці нічні екскурсії та квести не мали на меті спонукати до ностальгії за радянським минулим. Вони відкривали публіці невідомі історії з пізньорадянського Києва 1980-х років. Наприклад, екскурсії відбулися в приміщенні факультету радіофізики, електроніки та комп’ютерних систем КНУ, де навіть меблі в частині аудиторій залишилися з тих часів.

Як розповідає Євгеній, екскурсії відбувалися впродовж трьох днів, хоча третій був незапланований і його довелося додати через велику кількість охочих взяти участь. Учасників було понад 500. Кожна екскурсія поєднувала в собі перфоманс і карнавал. Перфоманс – тому що актори розігрували певні сценки з минулого, наприклад, комсомольські збори чи допит у КДБ. Карнавал – бо глядачі ставали частиною дійства: могли виступити на тих самих зборах комсомолу. Такий формат на кілька годин робив з глядачів учасників, які могли заговорити з акторами чи стати свідками на процесі.

ussr2Квест протягом 4 годин провели під відомим серед студентів брендом Gerold City Quest 3.0. Його пройшли 13 команд.

Євгеній Шатілов: «Ми взяли кейс “Повернення до УРСР” задля двох цілей. По-перше, ознайомити учасників з видатними місцями радянського Києва, які часто були унікальними архітектурними спорудами, що визначають ландшафт міста й сьогодні. По-друге, багато з цих місць втратили радянські конотації: Палац спорту вже не асоціюється з перемогами київського “Будівельника” ще в 1980-х роках, а “Український дім” – з Музеєм Леніна. Це минуле або ігнорується, або свідомо приховується, тому ми вирішили його відкрити і показати, чим були ці місця для наших батьків і як змінилася їхня роль сьогодні».

Єврейський Бердичів: не хасидами єдиними

BerdychivМи часто асоціюємо єврейську спадщину з синагогами та паломниками. Але, звісно, єврейська громада доклалася й до розвитку світських сфер життя. Тому Катерина Ісаєва організувала виставку про медицину в місті Бердичів та роль євреїв у її розвитку. Колись у цьому місті євреї становили 80% населення, а один з його уродженців надихнув Катерину на цей проект – лікар, меценат та архітектор Давид Шеренціс.

Готуючись до виставки, члени команди шукали інформацію в архівах, лікарнях міста, фільмотеках і в працях місцевих краєзнавців, які стали добрими друзями проекту. Потім організували виставку, яка складалася з фотоекспозиції світлин з архівів лікарень і шпиталів та з особистих альбомів жителів Бердичева, «історичної сушки» майже з 200 інформаційних карток і виставки медичного обладнання 1940-1960-х років. Була й інтерактивна презентація розвитку медицини.

Катерина Ісаєва: «Історія була подана максимально різними способами. Відвідувачі мали вибір: читати в хронологічній послідовності “сушку”, дивитися світлини, приміряти на себе халат хірурга 1950-х чи, за сучасною звичкою, продивитись архівні документи з екрана мультимедійного кіоску».

«Лінія» переселення

linia3 (1)Мультимедійний мистецький проект Наталки Довгої «Line / Linia / Лінія» присвячено темі польсько-українських переселень (1945-1951). Лінія символізує не лише межу на мапі, а й багаторічні розлами всередині родин і між друзями. Авторка здійснила 12 подорожей, шукаючи родинні історії, а отримані фото, відео та аудіо презентувала у виставці. Матеріали для проекту Наталя збирала в експедиції польськими та українськими селами, а ще в архівах Львова, Тернополя, Любліна й Перемишля.

linia (2) (1)Наталка Довга: «Проект “Лінія” – це подорож, що почалася як пошуки втраченої частини моєї сімейної історії, а стала спробою через призму історії особистої переосмислити десятиліттями замовчувану історію колективну. Мандруючи вздовж польсько-українського кордону, я зустрічалася з людьми, відміченими стигмою переселення. Розмови з ними стали претекстом до ширшого погляду на зв’язки, що поєднують мешканців прикордоння».

Зіграти в історію

graКостянтин Загорулько, Лілія Печура та Євгенія Саніна розробили настільну гру на тему історії Української РСР. Гра має 107 карток і поки що налічує 70 екземплярів. Автори проводили ігри зі школярами та студентами в межах навчання, а також із друзями задля розваги.

На одному боці картки – коротко про певний відомий факт з історії радянської України та відповідне зображення. Наприклад, коли літак АН-225 «Мрія» здійснив свій перший політ і створили перший автомобіль «Запорожець», коли стався Голодомор чи коли визволили Київ від німецьких військ, коли розпався СРСР чи відкрили Київську кіностудію.

Автори проекту: «Наша команда поставила за мету підвищити інтерес молоді до історії України часів Радянського Союзу й зробити можливим їхнє переосмислення. Ми сподіваємось, що цей час сприйматиметься не тільки як чорне чи біле, але буде усвідомлюватись у комплексі, з усіма втратами та перемогами. Для людей такий формат є ненав’язливою роботою з історією, а ще він викликає більше позитивних емоцій, ніж традиційне заучування дат. Важко уявити, що в компанії друзів якось увечері можна почути: “А повчимо роки правління князів” – а з цією грою це відбувається ненавмисне».

Дізнатися більше історій можна на «Фестивалі живої історії», що відбудеться 1-2 грудня в Києві.

Зображення надали автори проектів.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus