5 думок про постправду

paper

Раніше будь-які недостовірні дані в медіа маркували маніпуляціями чи просто брехнею. Та рік тому все змінилося: мережею розійшлося слово «постправда» і… замінило всі інші. Тепер неправдиві дані називають постправдивими, а запопадливих на такі новини закликають до критичного мислення. Та що ж воно таке і як з ним боротися? Ділимося думками знавців.

Це слово розійшлося мережею не просто так: Оксфордський словник визнав його словом 2016 року. Якщо бути точним, то це не іменник, а прикметник, який «характеризує ситуацію, за якої об’єктивні факти впливають на формування громадської думки менше, ніж звертання до чистих емоцій». У мережі це ще звуть «хайпом», коли не так важливо, що дійсно відбулося, як те, наскільки емоційно це сприйняли люди.

1. «Справжня реальність існує, навіть якщо ми її не знаємо»

Марсі Шор, американська дослідниця й професорка історії Єльського університету, присвятила постправді промову під час Львівського медіафоруму. «Вона з’являється тоді, коли невпевненість у певному знанні обертається на відмову вірити в існування правди як такої. Тепер у нас є безліч альтернативних реальностей, які пояснюють усе по-різному. І це створює відчуття, наче справжньої реальності просто не існує».

Марсі пояснює, що правда найбільш чутлива до політики. Коли мова йде про незмінні істини, як-от 2+2=4, то нам просто бути об’єктивними. Але в більшості історичних подій були неоднозначні причини, тому ними можна маніпулювати, подавати їх викривлено. Науковиця переконана: брехня не знищує правди. Але вона може забрати нашу віру в те, що ми здатні віднайти істину.

workspace 3
«Гарним прикладом постмодерного ставлення до правди є фільм «Допит» Ришарда Буґайського. Сюжет будується навколо того, що молоду жінку Таню звинувачують у любовному зв’язку зі шпигуном. Протягом двогодинного допиту у фільмі створюють декілька версій подій, але всі вони зображені так, щоб було зрозуміло: вони неправдиві. Справжніх подій у фільмі не зображено. Але стрічка залишає стійке відчуття, що ці справжні події (правдива версія) усе ж таки існують. Справжня реальність існує, навіть якщо ми її не знаємо».

Реклама

2. «Ґуґл – найпростіший спосіб перевірки інформації»

Олена Шкарпова, редакторка проекту VoxCheck, переконана: «Епоха постправди – це про віру людини у свої переконання, навіть коли вона бачить факти, які суперечать цим переконанням. Далеко не всі прихильники Трампа не знали про його брехню, але своїми висловлюваннями він підтверджував їхній світогляд.

Перевірка інформації повинна стати однією з головних навичок розумної людини сучасності. Наприклад, історія з розп’ятим хлопчиком в Україні набула великого розголосу, і, мабуть, мало хто в нас повірив у її правдивість. Але є багато інших, дрібніших історій, коли інформація спотворюється та перебріхується».

Медійниця поділилася порадами, як уникнути брехні в сучасному світі:

  • Найпростіший спосіб перевірки інформації – це Ґуґл.
  • Будь обережним з експертами. Ті, що спеціалізуються на всьому, – зло. Правильний експерт – це фахівець у власній галузі, зазвичай компетентний щонайбільше в трьох питаннях. Часто працює у відповідних установах, наприклад, науково-дослідницьких інститутах.
  • У пригоді стануть статистичні дані й звіти. Саме з експертом можна проконсультуватися, де шукати дані та як їх трактувати. Краще поспілкуватися не з одним, а з декількома фахівцями.
  • Джерело інформації має бути первинним. Якщо вам говорять про певні дані, дізнайтеся, звідки вони та чи достовірні. Інформацію ВВП чи інфляцію визначає не будь-хто, а Державна служба статистики.
  • Цитата завжди має автора. Варто знайти відео або пост у соцмережі, бо медіа часто передруковують чужі слова з помилками.

3. «Правду тепер не можна знайти без додаткових зусиль»

Георгій Почепцов, фахівець у галузі комунікаційних технологій, вважає, що «постправда не виникає на порожньому місці, вона, як чутки, часто підтверджує те, про що ми вже думали, як про можливе. Наші страхи підтверджуються.

timeПостправда стала наслідком того, що право голосу через Інтернет отримали всі одразу. Обсяг інформації став настільки великим, що вже ніхто не в змозі перевіряти її на вірогідність.

На минулому витку історії журналісти були вартовими правди. А тепер вони віддали це на відкуп читачам. У реальності постправд може бути багато, але правда так чи так одна. Тільки тепер її не знайдеш без додаткових зусиль».

Георгій радить перевіряти інформацію в інших джерелах та дізнаватися думку всіх сторін конфлікту. Наші умовні вороги можуть зберігати загальний опис ситуації, але будуть її інтерпретувати в принципово інший спосіб. Варто пам’ятати, що експерт може обслуговувати й просувати ту чи іншу позицію, а певні медіа бути підконтрольні певним політичним силам через їхніх власників. Оцінюйте джерело й намагайтеся отримувати інформацію з джерел, які систематично дають правдиві дані.

4. «Справжня новина дублюється всіма ЗМІ»

Український проект «StopFake» – це інформаційний хаб, який займається аналізом і протидією російській пропаганді з 2014 року. Вони також склали поради медіаграмотності:

  • Не вір заголовку. Читай сам матеріал, бо факти в назві можуть бути перекрученими для привернення уваги.
  • Не вір підозрілому джерелу. Особливо коли воно єдине. Як правило, справжню новину дублюють усі відомі ЗМІ, і її легко перевірити.
  • Не вір невідомим експертам. Так звані «аналітики» часто з’являються лише раз, а потім зникають. Людей, чия думка є фаховою та важливою, зазвичай знають усі й не лише у вузьких колах.
  • Перевір дату інформації. Це примітивний спосіб маніпуляції – розміщення новини, актуальність якої вже минула. Але її поява в сьогоднішньому потоці новин викличе певний резонанс, який потрібен маніпуляторам.
  • Не все, що зображено на фото чи у відео, – правда. Маніпулятори часто редагують картинки й відео, додають ті елементи, яких не було спочатку, щоб підмінити або викривити значення.
  • Не все на екрані – правда. Те, що ти бачиш, може бути цілком створеною або перемонтованою реальністю. Місце події може бути реальним, а самі події – ні, люди можуть бути реальними, а їхні слова – ні.

5. «Людина завжди хоче слухати те, що їй приємно»

Журналіст телеканалу «Дождь» Костянтин фон Еґґерт вважає, що феномен тоталітарних країн не в промиванні мізків, а в тому, що з блакитних екранів говорять тільки те, що люди хочуть чути, навіть коли це брехня. «Розвиток нових медіа призвів до того, що правда нібито в кожного своя. Досить лише дещо підкрутити у своєму фейсбуці – і стрічка пропонуватиме тобі такі новини, яких ти хочеш. Суспільство розпадається на окремі спільноти людей, які говорять лише всередині цих спільнот. У цьому сенсі правда дійсно стала для кожного своєю.

У кризові часи політики й частина мас-медіа піддаються спокусі говорити людям те, що вони хочуть чути. Однак насправді нічого нового в цьому нема: людина завжди хоче слухати те, що їй приємно, і не бажає чути того, що їй не подобається. Тому всі розмови про фальшиві новини, про правду, постправду, напівправду, недоправду – це все минуще.

Наші скарги – це реакція на виклики часу, які колись уже траплялися. Так, ми не можемо швидко перевіряти масиви інформації із соцмереж. Але це тимчасові складнощі. 15 років тому ми жалілися на мультимедійність: чому радіожурналіст повинен ставати текстовим, наприклад? А тепер ми всі мультимедійні журналісти. Отже, ми подолали цей виклик».

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus