Поліна Бєлякова: Жінка в контртероризмі досі не є буденністю

polina

Розповідаємо, як це – вивчати контртероризм в Ізраїлі та США. А ще про міжнародні конфлікти, сепаратистів, терапевтичних песиків, зомбі, Трампа і навчання, яке дійсно готує до життя

Поліна Бєлякова переїхала з Києва до Тель-Авіва, потім – до Бостона, де тепер здобуває докторський ступінь в Школі Флетчера Університету Тафтса. Ми дізналися, які методи викладання обирають у різних країнах, які вони, американські політичні експерти, зблизька і чому після переїзду психотерапевтка відправила Поліну на цвинтар.

З Києва у Бостон

В Україні я вивчала соціологію в Міжнародному Соломоновому університеті. У нас були дуже сильні лектори, але атмосфера не надихала на інновації та навчання. Тому, закінчивши бакалаврат, я вирішила, що ніколи не повернуся до академічної освіти. Але за рік я скучила за дослідами й новими знаннями і вирішила поїхати вчитися до Ізраїлю.

Своє майбутнє я бачила в Ізраїлі, а навчання було способом інтегруватися в суспільство. Я вступила до Міждисциплінарного центру в Герцлії, де вивчала дипломатію та конфлікти, потім у магістерській роботі досліджувала тему запобігання тероризму. Це тривало аж 4 роки, бо я збирала специфічну базу даних.

Для людей, які мають стосунок до єврейського народу, існує грант 10 000 $ на короткострокове навчання та стажування в Ізраїлі. Я попросила перевести цю суму на рахунок університету й доплатила ще 5 000 $, а коли отримала громадянство Ізраїлю, мені ці кошти повернули.

Мій чоловік мріяв стати доктором наук, мені ця ідея сподобалася – ми вирішили разом вступати до ВНЗ у США. До переїзду готувалися приблизно рік. Докторант у США отримує невисоку стипендію (20 000 – 25 000 $ на рік) та оплату п’яти років навчання – за це він повинен працювати на університет. У мене трохи інша ситуація. Школа Флетчера згодилася повністю покрити вартість мого навчання (75 000 $ за 3 семестри, 12 курсів) – я отримую стипендію, але при цьому не повинна викладати.

polina2

Реклама

Школа Флетчера

Я подавала документи до 8 університетів, бо вступ у США – це лотерея. Ти не знаєш, що відбувається в приймальних комісіях, тому багато людей пробують вступити до десятків різних вишів.

Важливо бути реалісткою. Раніше я думала: така геніальна, з дослідженнями, досвідом, жила в Ізраїлі – це все так екзотично, а значить, якийсь Гарвард буде дуже щасливий, коли до них прийде Поліна Бєлякова. Але таких розумних до них черга, і беруть не того, хто цікавий, а того, хто важко працюватиме. Мені відмовили Гарвард і Принстон, я одержала дві ствердні відповіді – і вже другий рік навчаюся в Школі Флетчера Університету Тафтса.

Я асоціюю себе більше зі школою, ніж з університетом, у нас окрема будівля й програма. Ми можемо проходити курси в Гарварді, бо школу відкрили під спільним патронатом цих університетів. Потім вона залишилася на балансі Тафтсу, але з Гарвардом сімейні відносини підтримуються.

Школу Флетчера заснували в міжвоєнний період. Коли в 1933 році Гітлер приходив до влади на іншому континенті, люди тут були дуже оптимістичними щодо майбутнього міжнародних інституцій. Послідовники президента Вудро Вільсона, які заснували школу, вважали: якщо навчити дипломатів розвивати нові відносини між країнами, світ стане кращим і ми зможемо запобігти війні. Дух реформування міжнародних відносин за допомогою знань – досі одна з головних ідей моєї школи.

Контртероризм та академічна освіта

Коли я покидала будівлю університету в Україні, мені здавалося, що світ за порогом не має нічого спільного з тим, що я вивчаю. В Ізраїлі навчання допомагало інтегруватися в суспільство: я опрацьовувала те, що можна було побачити по телевізору й на вулиці, те, що можна було обговорити з друзями. Те саме я можу сказати про свій досвід у США.

Наразі я досліджую боротьбу з повстанськими угрупованнями – це, наприклад, чеченські війни. Мене цікавить, як такі конфлікти впливають на відносини держави з армією. Згідно з моєю гіпотезою, така ситуація робить владу залежною від власних збройних сил. Але держава не може дозволити армії, яку ніхто не обирав, впливати на політику: коли політик приймає рішення щодо використання армії і щось іде не так, його можна переобрати, а військо не переобереш.

polina3

Зомбі й Twitter як елементи підготовки

Один з наших викладачів навчався в Стенфорді, працював у державних структурах. До одного уроку цей викладач підготував симуляцію й дав завдання прочитати свою книжку – «Теорії міжнародної політики і зомбі». Вона реально про те, як спрацювали б усі теорії міжнародних відносин, якби на нас напали зомбаки.

За вечір до симуляції ми отримуємо «новини»: на Близький Схід напали зомбі, і ми маємо вирішити, як відбивати цю атаку. Це був великий фан, але в той самий час це дозволило тестувати теорії щодо непередбачуваної загрози: усі вони здебільшого направлені на війну між країнами, а значить, не готові до боротьби з внутрішньою або недержавною загрозою. Зомбі можуть слугувати метафорою «Ісламської держави»: вони по-іншому ставляться до смерті й не мають чіткої географічної локації.

Крім невеликих симуляцій, є щорічна, на яку приїздить 250 людей: усі діляться на команди і вирішують наявну міжнародну кризу. Цього року це була загроза від КНДР.

Ми вчимося застосовувати свої знання на практиці, і це дуже серйозно. До симуляції цьогоріч не внесли Тайвань, і хоча він не є окремою державою, тайванські студенти сказали, що він має бути в симуляції саме в такому статусі. Це була гра, але за тиждень до початку в школі почалися серйозні дебати щодо Тайваню, і це вплинуло на стосунки між студентами. Люди, які навчаються у Школі Флетчера, не ставляться з цинізмом до того, що вивчають, бо ми вивчаємо життя.

Ще один елемент навчання – англомовний Twitter. У попередньому семестрі я щодня перед заняттями читала стрічку, щоб знати, про що ми говоритимемо, адже тут прийти на пари і не знати, що відбувається у світі, – безвідповідально. Це також індикатор того, наскільки наше навчання пов’язане з реальним життям. А на іспиті лектори можуть запитати щось про вчорашні події, і ми маємо знати відповідь.

Терапевтичні песики як спосіб пережити Трампа

Я живу в Массачусетсі: це «синій», демократичний штат. У моїй школі було багато людей, які працювали на компанію Гілларі й дуже вірили, що наступною людиною в Овальному кабінеті буде жінка. Ми дійсно не могли повірити, що обрали саме Трампа, це була велика поразка великих надій.

Студенти були пригнічені, деякі навіть не могли ходити на заняття. Один з помічників викладача зателефонував йому буквально серед ночі й запитав: «А що ми будемо робити завтра?» Для підтримки студентів до університету запросили спеціальний десант психологів, а до бібліотеки привезли терапевтичних собак: зазвичай це роблять раз на семестр – під час сесії.

З нас сміялися: «Подивіться на цих ніжних дітей-демократів, які зі своїм органічним авокадо і терапевтичними песиками не можуть пережити справжнього дорослого життя». Багато моїх колег-студентів сподівалися приєднатися до уряду, але вони не працюватимуть в уряді Трампа, а значить, залишилися без омріяної роботи на 4 роки.

polina4

Рівність і професіоналізм

Людям, з якими я спілкуюся й навчаюся, не потрібно пояснювати, що таке гендер, чому це важливо. Так само недоречно, як пояснювати те, що жінка й чоловік мають рівні права.

У школі я не чула про випадки сексуального домагання, жоден викладач не може сказати щось сексистське. Це питання внутрішньої культури. Крім того, існують дуже прості інституційні правила. Наприклад, під час видання книжки є чіткі вказівки, як використовувати гендерну мову і наводити гендерно збалансовані приклади. Інколи це виглядає трохи абсурдно: ми знаємо, що не так багато жінок керують терористичними угрупованнями.

Жінка у контртероризмі

Мені пощастило з оточенням: багато моїх викладачів були експертами у Білому домі. В Україні людина іноді перебуває настільки зверху, що не знаєш, як з нею розмовляти. Натомість тут люди вважають передавання власного досвіду своїм обов’язком. До студентів ставляться як до майбутніх колег, мене це й досі приємно дивує.

Одна з наших викладачок, Мішель Малвесті, очолювала відділ контртероризму в Раді національної безпеки США за президента Буша Молодшого. Їй немає 45, вона амбіційна освічена випускниця моєї школи, і це чудовий приклад для жінок. Малвесті запрошувала на уроки своїх колег: радника з Пентагону, який консультував президента Обаму щодо хімічної зброї в Сирії, або генерала, що командував місією з ліквідації бен Ладена. Мене вразило, як просто розмовляють ці люди: це був діалог на рівних.


Антонії Чейс, що теж викладає у Школі, 87 років, вона була заступницею секретаря військово-повітряних сил США за президента Картера. У США жінки обіймали такі посади давним-давно. «Чому ти займаєшся контртероризмом, а не дипломатією? Де твої діти?» – у США ніхто не ставить таких запитань. Так само їх не виникає щодо віку. Якось до мене підійшов удвічі старший полковник армії США і попросив пояснити нюанси стратегій використання ядерної зброї. Я зрозуміла, що тут поважають практику та експертизу, неважливо, жінка перед тобою чи чоловік, хоча жінка в контртероризмі досі не є буденністю.

polina5

Цвинтар, стрес і бердвочинг

Еміграція – не солодка цукерка. Переїхавши до США, я взагалі не розуміла, що відбувається, і була в дикому стресі. Вирішила піти до психотерапевтки, це входило у вартість навчання. І от мене запитують: «А як ти взаємодієш зі стресом?» А як з ним можна взаємодіяти? Я стресую. Я не вмію розслаблятися, це моя проблема. Але я люблю природу, білочок, зайчиків розглядати. У результаті мене відправили на цвинтар!

Виявилося, у Кембриджі є цвинтар, де живе багато птахів: це важлива локація для бердвочингу. На день народження чоловік подарував мені книжку з картинками «Пташки Нової Англії» й трубу – мій перший девайс для спостереження за птахами. Бердвочинг справді допоміг у боротьбі зі стресом, бо ніяк не пов’язаний з роботою. Зазвичай цим займаються люди набагато старші, але я не комплексую, а щодня беру бінокль і дорогою на навчання спостерігаю: ніколи не знаєш, коли яструб вирішить когось з’їсти. Тепер мені 30, і я нарешті знаю, яке моє хобі: воно без цілі. Я впевнена, що тільки за такої умови хобі справді розслаблює і позитивно впливає на роботу.

Сум за минулим і майбутнє

Мені не вистачає різноманітного професійного й дружного середовища, я перебуваю серед людей, яких цікавлять міжнародні відносини, тут у мене немає друзів-стоматологів чи мистецтвознавців. У США університет формує коло спілкування, і це нормально, але мені хотілося б сісти за стіл зі своїми давніми друзями і послухати про їхні проблеми або перемоги, які не були б пов’язані з міжнародними відносинами.

У мене є два амбіційних плани. Або викладати у школі на зразок Флетчера, або працювати на think tank – дослідницький інститут, у якому незалежні експерти обслуговують певні потреби політичних інституцій. Політики зацікавлені в результатах таких досліджень і знають, як використовувати їх у побудові своєї стратегії.

Два досвіди еміграції навчили мене, що річ не в країні, а в тому, що ти робиш у ній. Я щаслива, коли розумію цінність того, чим займаюся. З погляду комфорту й людських стосунків у США мені найкраще, але я не буду залишатися тут за всяку ціну. Я хочу знайти роботу, яка робитиме моє життя змістовним.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus