Міжуніверситетські міграції: чи варто змінювати виш

хлопець

Чим може допекти виш, чому українські студенти не витримують своїх альма-мачух та наважуються вдруге складати ЗНО і пережити вступну кампанію.

ВНЗ – мрія одинадцятикласників, надії батьків та майбутнє суспільства. А от для першокурсників виші стають ледь не справжнім пеклом. Амбітні вчорашні абітурієнти розчаровуються у виборі вже в перші тижні. Нормальною практикою для студентів стає перевступ, але сама процедура ускладнена до неможливості та й сприймати таке рішення адекватно не можуть часто ні батьки, ні викладачі в новому виші, ні друзі. Прихильників перевступу часто й попрікають тим, що за місце у вищому навчальному закладі треба триматися.

Уявлення про рейтингові ВНЗ розбивається в студентів об першого ж викладача, який ледь приходить на пару, визнає лише одне світило, тобто себе, пропонує підручники лише свого авторства і не погоджується на паритет ні за яких умов. Навчання перетворюється в просту формальність, проте не всім це до вподоби і студенти реєструються на ЗНО. За даними Центру оцінювання якості освіти, випускники шкіл минулих років цьогоріч примудрилися скласти 13% від абітурієнтів. А лише мені довелося спілкуватися з 12 людьми, які прийняли рішення про перевступ.

Чому студенти зважуються на перевступ

Покидають люди найчастіше рейтингові або дуже відомі університети та гуманітарні спеціальності. Так, студенти, з якими доводилося спілкуватися, мігрували з ЛНУ ім. Івана Франка, НУ «Львівська політехніка», НУ «Острозька Академія», КНУ ім. Тараса Шевченка, хоча до цих вишів понад усе хотіли втрапити колишні студенти з Полтави та Черкас.

Про явище перевступу свою думку висловив Юрій Громик, декан факультету філології та журналістики Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки: «Явище так званого перевступу цілком об’єктивно відображає, з одного боку, недоліки сучасної системи професійної орієнтації, а з іншого – оголює проблеми вищої школи загалом і конкретних університетів зокрема. У першому випадку маю на увазі те, що молоді люди, подаючи заяви на вступ, буває, мають надто приблизне уявлення про майбутній фах».

хлопецьНа його думку, за цієї ситуації можливе розчарування в обраній спеціальності і бажання її змінити. Щоправда, частіше молоду людину розчаровують реалії конкретного університету, в якому вона опинилася опинився.

«Причини такої ситуації теж різноманітні – від проблем одного конкретного університету (тоді зміна місця навчання справді допоможе) до недоліків вітчизняної системи вищої освіти загалом (цей чинник, на жаль, може виявити себе і в новому університеті). За будь-яких обставин молоді люди повинні мати право вибору», – вважає Юрій Громик.

Юлія Кіщук, яка змінила ЛНУ ім. Івана Франка на УКУ, своїм приватним вишем задоволена і більше в держану освіту в Україні не вірить: «Мені зараз досить важко, не спимо до ранку. Проте, нереально все цікаво. І підхід – інтерактивні лекції, візуалізовані домашні, безліч додаткових можливостей та курсів».

Про свій перевступ розповідає Владислав Озеран, хлопець з КНУ ім. Тараса Шевченка перейшов до НПУ ім. Михайла Драгоманова: «Процедура не важка,але бюрократія дає про себе знати. Дирекції байдуже і ніхто не хоче допомагати з цим. Але воно того варте. Я задоволений зміною вишу і зовсім не жалкую. Навпаки,це додатковий та корисний досвід, хоч і гіркий».

Вікторія Фурман покидала НУ «Львівська політехніка» і тепер навчається у КНУ ім. Тараса Шевченка. Дівчині подобається, що її навчальний процес контролюють і вона відчуває роботу на результат: «Нізащо би не повернулась на навчання у Львів. У КНУ жорсткий контроль,домашні перевіряють всі, англійська просто чудова, а ще в мене друга іноземна вже, при цьому 4 пари в тиждень. Рішення перевступати далося важко. По-перше, не хотілося втрачати рік життя, по-друге, залишати нових друзів».

конспект

Реклама

Перешкоди на шляху до нового вишу

Процедура відрахування у студентів займає від тижня до одного з половиною місяця. Найцікавіше те, що університети, які своїх студентів не люблять і це взаємно, цим же студентам не підписують накази на відрахування і швидше ставлять палки в колеса, розводячи бюрократію, вигадуючи додаткові обставини, папери і довідки. Ніколи в найстарішому виші країни не скажуть, що студент пішов через суттєві недоліки навчального процесу, скоріше, що він негідний такого університету.

Мій же наказ про відрахування на два тижні застряг у кабінеті проректора в хваленому ЛНУ імені Івана Франка і майже перед початком вступної кампанії я дізнаюся, що його взагалі загубили. Потім, звісно, випадково знайшли. І студенткою СНУ імені Лесі Українки я таки стала.

Для студентів, які успішно двічі склали ЗНО, на шляху до нового університету стає Кабінет Міністрів. У вересні 2015 року він прийняв постанову, згідно з якою студенти-бюджетники, які вирішили вступати наново, мусять повернути гроші за навчання у першому виші. Тобто в університеті повинні порахувати, яку суму витратили на підготовку цього студента, і видати йому довідку. Після чого студент зобов’язаний оплатити борг. Причому сума немаленька – зазвичай більша, ніж контракт за тією ж спеціальністю.

Налякати постановою Кабміну вдалося, а ось реалізувати її – ні. У моєму колишньому виші не тільки не знали, куди мене відправити у пошуках довідки, але й не розуміли, як її видавати. Процедура загалом дуже заплутана, а відомостей – мінімум. Тож держбюджет, найімовірніше, коштів від двічі бюджетників не побачить. У всякому випадку моїх не побачив – я вже третій місяць навчаюся у новому виші, нічого не заплативши.

ноги

Перевступ – це нормально

Перевступ – це звичайне рішення цілеспрямованих студентів, які шукають найкомфортніших умов для свого навчання, змістовних лекцій та тих ВНЗ, де вони потрібні не лише аби заповнювати ліцензійні обсяги. Це можливість обрати більш підходящу спеціальність: поки не виникли «перешкоди» у вигляді віку чи сімейних обставин, краще втратити рік і змінити ВНЗ, аніж чотири роки, тримаючись за місце.

Студенту важливо, щоб до його можливостей був інтерес, він більше не хоче слухати лекцій про те, що є лише пустим місцем. Наведу приклад зі свого життя. Якось мала дискусію з Михайлом Павловичем Присяжним, деканом журфаку ЛНУ, під час його лекції. Не піддакувала йому в тому, що місцеві газети повинні фінансуватися з держбюджету, наводила аргументи на користь реклами, унікального та якісного контенту, логічної стратегії розвитку, які зробили б локальне видання прибутковим. По закінченню пари відбулася традиційна перекличка, Михайло Павлович зробив вигляд, що не знає мого імені, та й взагалі не помітив присутності такої собі Гудич Софії.

Для мене перевступ став справжнім порятунком, новий ВНЗ дав поштовх працювати з першого дня навчання. Досвід зміни вишу показав, що рейтинги університетів в Україні – не показник. Справді важливими є відгуки студентів, адекватність тих же деканів, варто зважати на те, що, окрім пар, пропонують на бажаному факультеті. Відкритість до студента і бажання надати йому можливість вчитися, а не поставити його на конвеєр бакалаврів – ось, що може бути визначальним чинником.

*Редакція «Студвею» не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за думку, яку висловлює автор.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus