Павло Педенко: «Один проект важливіший за шість років навчання»

Ми зустрічаємося з Павлом Педенко в офісі «1+1», що на київському Подолі. За плечима у нього рюкзак, взуття – кросівки.

Здається, одразу після інтерв’ю керівник проекту ovva.tv (сервіс онлайн-відео дистрибуції компанії «1+1 Media») та організатор найбільшого українського хакатону Media Hack Weekend вирушить «у поля» реалізовувати нові ідеї, про які він нам і розповів. А ще – чому українські студенти-айтішники не відстають від своїх досвідчених колег, у чому секрет успіху команди на хакатоні, як встигати все та працювати на телебаченні, не дивлячись його. І, звісно ж, дав цінний інсайд – як студенту безкоштовно потрапити на Media Hack Weekend.

P.S. Читай і не забудь зберегти з дюжину корисних посилань!

«Основна помилка учасників хакатону – сприймати його надто серйозно»

Ви – ідеолог багатьох проектів. Як це – знати, що ваші проекти втілюють інші люди, і уся слава дістається їм? Чи заважає це творити?

Існують два типи мотивації: емоційна і та, яку б я назвав капіталізаційною. Емоційна мотивація для мене в наступному: я хотів, щоб така подія (хакатон Media Hack Weekend – авт.) існувала, мені її не вистачало. Я довго виношував ідею, багато з ким про неї говорив, і зрозумів: якщо я хочу, щоб з’явився подібний івент, мені потрібно для цього щось робити. Власне, із цього все й почалося: ми вигадали хакатон минулого року, за місяць організували, провели – і він став чи не найбільшим у Європі.

Чи не найбільшим? Є аналоги?

Ми рівняємося на India Hacks в Індії та MHacks – величезний хакатон у США. Хакатонів зараз в Україні багато, це незапатентований формат, тому таку подію може проводити будь-хто. Втім, якість івентів не завжди висока – банально не працює Інтернет. Це слабке місце IT-подій в Україні: ти приходиш туди, де говорять про майбутнє, і навіть не можеш запостити фото в «Інстаграм». Тому ми намагаємося створити власні стандарти таких подій. Хакатон – чудовий формат, тому що ти можеш прийти туди з певною навичкою (наприклад, малювання банерів), знайти однодумців (людей з іншими корисними вміннями) і разом створити проект за 48 годин.

То яка друга, капіталізаційна мотивація?

Власне, нетворкінг. Завдяки хакатону мені достатньо просто знайомитись з усіма ключовими гравцями ринку. Це допомагає як у власних проектах, так і в проектах по роботі.

hack3

Яких типових помилок припускалися учасники минулорічного хакатону?

Основна помилка у тому, що вони сприймали участь у події надто серйозно. За 48 годин ніхто не проведе технологічну революцію – ми очікуємо від людей робочих прототипів, а вони прагнуть створити ідеальний продукт. Це гарне бажання, але у контексті хакатону воно лише заважає, адже учасники витрачають час на деталі, тоді як оцінюється перспективність ідеї і те, як вона працює.

Щодо оцінювання: минулого року ви обіцяли надати ресурси проектам, у які повірили б. То скільки таких проектів знайшлося і які їхні успіхи за рік?

Ми співпрацювали з двома командами. Один проект був присвячений 360 відео (панорамні інтерактивні ролики – авт.). Група прийшла на хакатон з ідеєю створювати такі відео для медійного бізнесу, тому ми об’єдналися та випустили найпопулярніший ролик в Україні – це була трансляція відкриття новорічної ялинки. Мені здається, що це був перший подібний медійний проект в Україні. Ми намагалися почати працювати з командою, яка посіла перше місце, але тоді вони були до цього не готові. Наскільки мені відомо, зараз команда готує публічну бета-версію, і якщо все пройде вдало, ми спробуємо відновити діалог. Було ще декілька проектів, які навіть не ввійшли у ТОП-15. Ми вели з ними переговори. Втім, команди вирішили не продовжувати роботу над продуктами.

Яка цільова аудиторія хакатону? Опишіть «ідеального» учасника.

Є три типи учасників. Перший і найбільш зрозумілий – «Я працюю у технологічній компанії, мені трохи набридло робити те, чим я займаюся. Хочеться створити проект, але немає ресурсів». Під час хакатону такі люди на дві доби випадають зі звичного темпу життя, знаходять однодумців і займаються проектом, про який мріяли. Другий тип – їх небагато – це спеціалісти, що вже мають продуктовий бізнес або планують вийти на цей ринок. Вони шукають команду, з якою можна як мінімум створити прототип. Третя аудиторія – студенти саме 2-3 курсу. Це момент, коли ти вже зрозумів, що здобудеш під час навчання. На жаль, часто те, що вивчається на технологічних факультетах, не придатне для реального життя. Ти вже володієш певними навичками, але ще не маєш реалізованих проектів, команди, бачення розвитку. Тому ти приходиш на хакатон, спілкуєшся з більш досвідченими людьми і розумієш, у яку сторону варто рухатися.

«Якщо ти віриш у свій стартап – тільки ти його реалізуєш»

Наскільки рушійною силою хакатону є саме студенти? Чи відрізняються їхні результати від успіхів більш досвідчених колег?

Я б сказав, що вони грають на рівних. Зазвичай команди змішані і не складаються виключно з професіоналів чи лише зі студентів. На минулорічний хакатон прийшла команда з написаною нейронною мережею, що самостійно переглядала відео та аналізувала контент. Вони об’єдналися з іншою командою та створили гарний продукт, що здобув третє місце. Якщо говорити про атмосферу, то це івент, на якому ти можеш підійти до будь-кого, і навряд чи почуєш «ні, я тобі не допоможу».

Часто молодь боїться відвідувати такі події, бо «їхню геніальну ідею поцуплять».

Це справді головний ризик, який бачать учасники. Але якщо ти віриш у свою ідею – тільки ти й зможеш її реалізувати.

хакатон

Що хакатон дає Україні? Що він змінює?

Українські продукти, що були створені завдяки хакатону, поки не надто успішні. Чи, можливо, я не знаю про певні кейси. Якщо ж говорити про світовий досвід, то в березні Facebook купив білоруський стартап Masquerade (MSQRD), створений на хакатоні. Ще – проект Vitalfields з Естонії.

Уявіть собі, що існує місце, куди можна прийти, розповісти про свою ідею і одразу знайти людей, з якими можна її втілити. Навіть звучить фантастично, а ми це дійсно робимо!

На прикладі акселераторів на зразок GrowthUP знаю, що молодь часто приходить з ідеєю, але без жодної бізнес-моделі чи розуміння цільової аудиторії. При цьому стартапери упевнені, що їм одразу повинні дати гроші. На хакатоні буває подібне?

Схожих історій минулого року не було, але варто пам’ятати, що на хакатоні переважно оцінюється прогрес. Тобто як працюватиме продукт, скільки ти зробив за два дні й наскільки покращив уже створений проект. Бувало, що команди об’єднувалися: група з готовим продуктом надавала частину проектів групі без ідеї, і вони разом створювали щось нове. Були випадки, коли команда приходила з ідеєю, нічого не робила два дні івенту і навіть не проходила в ТОП-15, адже там банально не було що оцінювати.

Ви також любите соціальні проекти, зокрема, згадується проект про хроніки майдану. Ви плануєте робити нові спецпроекти чи зараз весь час забирає хакатон?

Яка історія із соціальними проектами: ти робиш їх, коли маєш енергію та час. Мені дуже хочеться створити медійно-технологічний проект, націлений на боротьбу з великою кількістю пластику в смітниках, щоб привернути увагу громадськості. Адже ми ризикуємо загрузнути в смітті – 1-2 % території України (це неймовірно багато) покриті сміттєзвалищами.

Але сам хакатон – теж соціальний проект, адже ми за нього нічого не отримуємо. Ціна за вхід – це просто бажання відсіяти невмотивованих людей. Якщо студент пише нам, що немає коштів на квиток, але дуже хоче потрапити, ми можемо зробити знижку або взагалі віддати його безкоштовно. Тож якщо ви такий вмотивований студент, то пишіть нам на пошту sayhi@futurelab.media!

«Мої діти самі обиратимуть, чи йти в університет»

Судячи з молоді, яка приходить на хакатон, чи достатній рівень освіти у виші, щоб реалізуватися, скажімо, на медіаринку чи в IT?

Можливо, класичної освіти й недостатньо, але зараз існує купа можливостей навчатися безкоштовно. Я час від часу читаю лекції в школах і бачу людей, які вже вирішили не отримувати вищу освіту й натомість обрали онлайн-навчання чи професійно направлені курси. Тож коли мої майбутні діти запитуватимуть, чи варто йти в університет, я залишу це на їхній розсуд і не буду наполягати на отриманні класичної освіти. Коли я прийшов працювати у медіа – ніхто не запитав, який у мене диплом.

І все ж, яке місце університетів у технологічному розвитку країни? Ось ви закінчили КПІ, яке славиться своїми технарями.

Якщо говорити про загальну кількість студентів та їхній перформанс у технологічному світі, то мені здається, що слава КПІ надто переоцінена. Якщо подивитися на рейтинг вишів DOU-2016 (ТОП українських ВНЗ для отримання IT-освіти авт.) – на першому місці Могилянка, а КПІ – на десятому. Не можу сказати, що університет дав мені ті знання, завдяки яким я зараз заробляю гроші. Я навчався на кафедрі опору матеріалів – це було цікаво, і можливо, якби я займався науковою діяльністю, то відчув би більше цінності. Але якщо подивитися на результат з точки зору моїх професійних навичок, то з університету я виніс не надто багато, на жаль.

педенко4

Якщо ви вже згадали дослідження DOU – нещодавно вони також опублікували результати опитування щодо корупції в IT-освіті, і його результати засмучують: 39 % українських айтішників особисто стикалися з хабарами під час навчання, ще 33 % – мають таких знайомих.

Не розумію, у чому доцільність корупції в IT-освіті. Ти можеш мати гарні оцінки в дипломі, але цього ніхто не оцінить тоді, коли ти прийдеш працювати. У тому ж IT звернуть уваги на навички та код, який ти пишеш. Я б порадив тим, хто бере участь у корупційних схемах, не витрачати гроші та час, а почати займатися реальними проектами. Коли до мене приходять стажери чи розробники-початківці, я не дивлюся на їхні дипломи – один проект набагато важливіший за шість років навчання на будь-якому факультеті.

Нещодавно до нас на співбесіду приходив хлопець – йому 18-19 років, і вони з другом створили «наливайку» на трасі, звичайний вагончик, де можна було зупинитися й випити. Це був його перший робочий досвід, а потім хлопець зрозумів, що багато з цього не заробить, вступив до університету й почав працювати нічним охоронцем у своєму ж виші. Кожну добу чергування він використовував для того, щоб вивчати Front-end програмування. Коли він прийшов і показав, що вивчив за рік, я був шокований: людина кодила 20 годин на добу, і зараз може спокійно претендувати на позицію розробника-початківця. Тому оцінки, як на мене, – це пережиток радянської системи.

«Ми сприймаємо навчання, як квест на отримання оцінок, а не знань»

Тим не менш, саме середній бал дає змогу отримувати стипендії більшій частині бюджетників. Чи доцільний такий підхід? Як ви ставитеся до його реформування і чи самі отримували стипендію?

Мені здається, що перш за все змін потребує система оцінювання в університетах. Ми часто сприймаємо навчання й отримання оцінок як гру, де потрібно зробити певну кількість кроків для того, щоб отримати бал. Ми не ставимося до цього, як до навчального процесу, радше як до квесту – піди туди, зроби те, посміхнися правильній людині… Ціль – не знання, а оцінка, і якщо стипендія буде виділятися лише на основі твоєї загальної успішності, то її отримуватимуть ті, хто краще посміхається.

Більш доцільною буде система, за якої стипендії видаватимуть людям, які здобули певні заслуги в окремій сфері. Наприклад, якщо ти робиш успіхи в математиці (професійні публікації, участь в олімпіадах), то отримуй стипендію саме за це. Потрібна сума певних досягнень, а не бал, тим більше не середній. Давайте будемо чесними: якщо ти плануєш вивчати фізику й математику, то навряд чи покажеш неймовірні результати з української мови.

Чи існують люди, в яких гармонійно поєднуються гуманітарні й «технарські» здібності? Чи все ж таки є чіткий поділ?

Дійсно, зазвичай одна особа сильна у чомусь одному, тому люди, які можуть це поєднувати, дуже цінуються. З точки зору програмування, у тому ж «1+1» ми намагаємося брати людей, які мають мінімальну гуманітарну підготовку. Буває, що хтось класно кодить, але не може банально скласти слова в речення. Якщо говорити про хакатон, то там айтішники і рекламісти не можуть обійтися одне без одного: якщо продукт не працює, то немає що просувати, і якщо ти не можеш розповісти про те, що створив, тоді незрозуміло, чим ти власне займався.

педенко3

Себе ж ви відносите до таких різносторонніх людей. Принаймні в одному з інтерв’ю ви казали, що поєднуєте 30 % IT/web, 30 % креативу і 40 % менеджменту. Ви цілеспрямовано розвиваєте кожну навичку окремо? Як?

Треба якомога більше спілкуватися з людьми, які добре володіють певними навичками. У свого безпосереднього керівника я навчаюся менеджменту. IT і технологічним речам вчуся в команди, з якою працюю, оскільки мені потрібно розмовляти з ними однією мовою. Важливо оточити себе експертами. Крім того, у мене менеджерська позиція, але раз на рік-півроку я намагаюся проходити курс, який би поглиблював мої технічні навички. Наприклад, нещодавно я закінчив курс з IOS-програмування: це була моя ініціатива, я витратив свої гроші, а не компанії, оскільки розумів, що якщо заплачу сам, то буду вмотивований його закінчити.

Як тоді можна розвинути креативність?

Існують професіонали і у креативності! Що є креативністю на твій погляд?

Здатність постійно продукувати ідеї.

Саме так! І цей процес можна стимулювати, наприклад, вивчати дизайн-мислення. Це така ж системна робота, яку можна в собі розвивати. Ми звикли, що креативним вважається той, хто весело сміється: жартує, робить смішні пости в соціальних мережах. Креатив у бізнесі – це трохи інше, це нестандартний підхід до вирішення тієї чи іншої задачі.

«Важкість роботи на телебаченні переоцінена»

Знаю, що ви не розділяєте офіс і дім, можете працювати і там, і там. То як багато ви працюєте?

Вже намагаюся розділяти (сміється – авт.). Якщо ти живеш виключно роботою, таке існування навряд можна назвати успішним. Час потрібно ефективно розподіляти, і якщо я працюю в неробочий час, то це не плюс, а радше мінус. Дуже допомагає наступне: прийди на робоче місце й напиши список речей, які хочеш виконати за сьогодні. Цей підхід відсотків на 30 покращить показники ефективності. Я часто планую в календарі, на що витрачу ту чи іншу годину. Коли приходить нагадування – соромно це не зробити.

Насправді, у нас немає надто багато важливих завдань. Кажу по собі: я часто відкладаю дійсно важливе на потім – з таким треба боротися. Ми багато говоримо про ефективність, «ковтаємо» літературу, проходимо тренінги, але питання лише у тому, наскільки ефективніше ти працюєш сьогодні. Ми звикли до думки, що чим більше ми вкладемо, тим кращим буде результат, наприклад, якщо я відвідаю всі лекції, то отримаю вищий бал – це пережиток радянщини! Неважливо, чи ти взагалі був на тих лекціях, – важливі знання! Мені все одно, чи мої співробітники знаходяться в офісі, якщо вони дають результат.

Робота на телебаченні доволі виснажлива – як ви відпочиваєте?

Важкість роботи на телебаченні переоцінена. Раніше я працював у рекламному бізнесі – він виснажує значно сильніше. Коли ти працюєш у рекламі, потрібно постійно відповідати швидким змінам ринку. Як на мене, медійний та технологічний ринок змінюються не так різко.

Тим не менш я, як і багато молодих людей, уже давно не дивлюся телебачення. Зараз діти виростають з комп’ютерами у руках. То як буде трансформуватися медіа-простір?

Я теж не дивлюсь телевізор, до речі. У будь-якому випадку контент – а телевізійний бізнес це в першу чергу про нього – буде споживатися. Питання у тому, на яких пристроях, у якому режимі й хто буде це робити. Є ще один серйозний виклик – популярним стає контент, який не можуть створити традиційні медійні компанії. Візьмемо за приклад те, що дивляться на «Ютубі» – телевізійний контент ніколи не набирає багато переглядів. Той же EeOneGuy за аудиторією в Інтернеті більший, ніж усі канали «1+1 Media». Такі персонажі існують, а класичне медіа ще не навчилося їх створювати.

педенко2

Тоді яким ви бачите телебачення через 50 чи 100 років?

Думаю, що контент, навіть телевізійний, трансформується і стане більш персоналізованим. Ринок смарт-ТВ (телевізор або приставка із вбудованим доступом до Інтернету і Web 2.0 – авт.) показує рух у цьому напрямку – ми живемо у світі, де телевізор і досі залишається єдиним приладом без зворотного зв’язку. Ти можеш керувати навіть своєю пральною машинкою за допомогою смартфону, а класичним телевізором – ні. Тому чим більше буде розумних телевізорів, тим буде більше персоналізованого контенту. Не вірю, що віртуальна реальність замінить традиційне медіа-споживання. Щодо найближчих років – медійні компанії робитимуть маленькі експерименти, але інше не на часі. Ось я зараз маю ідею: створити сток 360 відео з подій у Донецьку – неважливо, якої якості буде зображення, важливо, щоб у людини виникало відчуття присутності.

Маєте ідею, яку хотілося б втілити, але в українських реаліях це поки неможливо?

Коли ти плануєш технологічний продукт, то не повинен розглядати український ринок як той, на якому зароблятимеш гроші. Мисли глобально, адже як тільки ти викладаєш щось у Інтернет, кордони стираються, до контенту мають доступ усі, ій конкуруєш ти не з Україною, а з усім світом.

Дайте невеличкий прогноз – які течії технологічного бізнесу мають найбільші перспективи в Україні?

Точно геймінг. Напевно, в Україні зараз склалися найкращі умови в Європі: по-перше, є студії, по-друге, є команди, що грають на світовому рівні, по-третє, є компанії, що продукують контент (Starladder, WePlay) і працюють із гравцями світового рівня. Тому мені здається, що це не тренд, а дійсність – ми живемо у кібер-спортивній країні, де кібер-спортсмени виступають краще, ніж звичайні. Так склалося тому, що кібер-спортивні дисципліни – суто комерційні, це все про конкретні гроші, і спортсмени мають велику мотивацію.

Ви якось сказали, що людина – це те, що вона зробили у своєму житті. То хто ви?

Важке запитання (сміється – авт.). Я асоціюю себе з людиною, що доводить будь-який проект до кінця. Тому проектний менеджер – найкращий опис мене, хай він і нудний. Уміння завершувати справу – це та якість, якої мені дійсно бракує у людях.

Фото: «1+1 медіа», mmr.ua, facebook.com

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus