Одеський кінощоденник: день 5, феміністичний

гіфка

Фестиваль добігає кінця, а я тим часом ледве встигаю на перший ранковий показ. Пам’ятаючи про ажіотаж з вечірніми показами, я вирішила подивитися обидва конкурсні фільми зранку. Так, це менш гламурно і дивитися кіно о 10 ранку взагалі не в моїх правилах (в моїх правилах вставати не раніше одинадцятої, але, на жаль, робочий графік не стикується з моєю богемністю). Що ж, збираю докупи свої заспані очі, фестивальний бейдж, каву і вирушаю за новими кіно-враженнями.

І що? Сьогодні в кіно знову сильні жінки. Частково незалежні. Взагалі дуже феміністичний фестиваль виходить – поки з усіх побачених мною фільмів лише в одному головним героєм був чоловік. Але досить цих ліричних відступів, повертаємося до кінематографу!

На годиннику 10:00, у Фестивальному палаці розпочинається показ українського фільму «Гніздо горлиці».

До речі, стрічка заявлена одназу в національній та міжнародній конкурсних програмах. У центрі сюжету – українка Дарина, яка вирушила до Італії, щоб знайти роботу та прогодувати сім’ю в Україні. Поки вона заробляє гроші за кордоном, її сім’я переживає не найкращі часи: родичі не можуть знайти спільної мови, а зовсім юна дочка вагітніє від хлопця, який не збирається на ній одружуватися. Тим часом в Італії Дарина зустрічає чоловіка, між ними зав’язуються романтичні стосунки. Коли Дарина повертається з Італії, виявляється, що вона повернулася до дому не одна – вона також вагітна.

Картина знята за однойменним романом і розповідає історію, що знайома тисячам заробітчан. Сама Дарина є сукупним образом української жінки, що змушена шукати кращої долі за кордоном. Сам фільм починається з інтерв’ю з реальними заробітчанками, і всі вони говорять, що найтяжче – бути далеко від дому. Однак цей фільм не про ностальгію, а в першу чергу про сильну жінку та слабких чоловіків. Принаймні, якщо вірити режисеру «Гнізда горлиці» Тарасу Ткаченку. А ще це остання картина відомого українського актора Віталія Лінецького, що трагічно загинув 2014 року.

Судячи з відгуків критиків, «Гніздо горлиці» – головний претендент на «Золотого Дюка» у національному конкурсі. Чи справдяться ці прогнози ми побачимо вже цієї п’ятниці. А сам фільм побачимо на широкому екрані вже восени.

Наступною стрічкою був польський хорор-мюзикл про русалок «Доньки Дансінгу», про який я мабуть вже встигла згадати рази 3 в моїх репортажах. Ну, що поробиш, якщо я люблю дивне кіно?

Уявіть собі Вашаву 80-тих – сірі будівлі ПНР та яскравий світ дансингів з диско-ритмами та кольоровими костюмами. Дансинг – це такий собі валютно-люксовий клуб для багатих та красівих. І ось музичне тріо, що грає в одному з таких дансингів, одного вечора зустрічає на березі Вісли двох русалок – Срібну та Золоту, яких бере з собою до клубу.

Виявляється, русалки якимось магічним чином можуть відростити собі ноги та спокійно пересуватись сушею, але, якщо полити їх водою, вони знову повертають свій натуральний хвостатий вигляд. Цими спостереженнями группа ділиться з власником дансингу, який вирішує зробити сестричок-русалочок новими зірками свого клубу (ти ж пам’ятаєш, що сирени саме співом заманювали в свої пастки моряків?).

Таким чином тріо перетворюється та квінтет. Далі буде багато музичних номерів та танцювальних постановок, кохання, жага крові, рок-зірка Тритон та навіть пересадка ніг (вже півдня думаю про майстерних польських трасплантологів).

Однак усе це – завуальована феміністична казка про дорослішання, здобрена гарною порцією сексуальності, що скоріше сподобається фанатам Тарантіно, а не Діснея. Поки це найцікавіший в усіх планах фільм для мене.

На цьому, пританцьовуючи під диско, я прощаюся з вами та іду ловити сонечко на одеські пляжі. Більше нових вражень вже завтра!

Ваша кіно-Саша

гіфка (2)

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus