Оксиморон українського студента

friends

Годинник цокає. Час подумати про самостійне й відповідальне життя – із гіркувато-нікчемним присмаком дорослості, роботи, обов’язків і рутини.

Багато моїх однокурсників з факультету журналістики успішно розпочали кар’єру. Хтось не спить ночами, щоб заробити копійку кропіткою журналістською працею, дехто перевівся на індивідуальний графік і перестав відвідувати альма-матер, інші ще на початку другого курсу перейшли на заочну форму навчання. А є я – людина, яка не може змиритися з тим, що треба обирати між навчанням і роботою, і яка вперто намагається відтягти неминучий момент.

Чому студенти тікають від навчання?

Можна говорити, що студенти – ліниві істоти, які намагаються уникнути відповідальності, але тенденція говорить про інше. Дедалі більше обдарованих і працьовитих молодих людей роблять вибір на користь роботи, і для цього є декілька істотних причин.

По-перше, студенти розчаровуються – і насамперед, в альма-матер. Коли очікування і реальність стають діаметрально протилежними точками, то між ними простягається лише одна пряма – байдужість. Тому студенти намагаються компенсувати свою невдоволеність, тікаючи від проблем на роботу. Чому вони не хочуть змінити парадигму вищої освіти власноруч – це зовсім інше питання, та я зараз не про це.

По-друге, це – досвід у прямій пропорційності до грошей. Студенти розуміють, що після університету вийдуть недокваліфікованими фахівцями, яким доведеться починати свій творчий шлях «з нуля». Із величезним багажем знань, який не одразу можна навчитися застосовувати на практиці. Диплом не додає конкурентоспроможності на ринку праці – окрім освіти, потрібні мати навички і досвід, які студенти вирішують здобувати переважно поза університетом.

workspaceПо-третє, тікати від навчання доводиться, бо інакше знайти гідну роботу за фахом – дуже утопічно. Згідно із Законом «Про вищу освіту», студенти мають право на трудову діяльність у позанавчальний час. Однак працедавці зазвичай хочуть роботи на повний робочий день, а відтак потрапити на пари можна хіба раз на місяць, і то у свій вихідний. Студент Інституту Журналістики КНУ імені Тараса Шевченка Юрій Ступень, який навчається на індивідуальному графіку навчання, пояснює: «Я знайшов роботу за фахом, а поєднувати її з навчанням без втрат в оцінках і присутності було б неможливо. Тому довелося шукати шлях легітимізації відсутності на парах».

Опція працевлаштування на неповний робочий день, на жаль, відсутня у більшості медіа. Тому, якщо студенти отримують вигідну пропозицію, вони, хвилинку повагавшись, забувають дорогу до університету принаймні до сесії.

Реклама

Не щастить у навчанні, то пощастить у роботі?

Утім, все ж пролунало «якщо», тому що постійну роботу вдається отримати не всім студентам-журналістам. Бо і не всі працедавці готові наймати недосвідчену молодь зі «свіжим» дипломом або ще навіть без нього.

«Кожна позиція закривається для вирішення у бізнесі певної задачі. Показником здатності вирішити цю задачу є досвід, тому це часто вказується у вакансіях. Наприклад, юрист, який має практику, швидше вирішуватиме питання і, як мінімум, знатиме, де шукати інформацію. Особливо це актуально для вакансій, де потрібно вирішувати робочі питання терміново», – пояснює HR-експертка Тетяна Волошина.

Дослідження 800 українських студентів, яке провів аналітичний центр CEDOS, показало, що третина суміщає роботу з навчанням. З них 4% мають повний робочий десь, а більшість отримує роботу не фахом, адже не впевнені у своїй кваліфікації. Більше того, самі університети навряд чи впевнені у тих знаннях, які вони дають. Між середовищами освіти та професійної діяльності нема комунікації, тож нині виші не знають, кого готувати й до чого.

workspace 3Справа у відсутності системи – коли працедавці не співпрацюють із закладами вищої освіти, то і не дивно, що з університетів виходять неконкурентні на ринку праці випускники. Прірва між очікуваннями і реальністю, навчанням і роботою, особливо в медіагалузі, разюча. І студенти починають це розуміти щойно потрапляють у професійне середовище.

Журналістка проекту «БЖ» від «Української правди» Лєра Лауда розповідає: «Ми готові працевлаштовувати студентів, але все залежить від навичок. Вони мають вже вміти писати та працювати з графічними редакторами. Цьому можна навчитися, якщо окрім пар брати участь у різних медіашколах (приміром, які влаштовує Школа журналістики УКУ), писати у студентські видання абощо. Головне завдання – не чекаючи випуску, набити собі руку у написанні текстів. Ми регулярно беремо на стажування студентів, але відсіюємо тих, хто приходить з нульовими навичками».

І ось тут коло «навчання-робота» знову замикається: для роботи потрібні навички, а для отримання навичок – робота. Але…

Надія є

Щоб студентові не доводилося обирати між роботою і навчанням, необхідно залучати до освіти працедавців. Для цього навіть вигадувати нічого нового не треба – можна скористатися досвідом зарубіжних країн.

Наприклад, у Німеччині та інших країнах діє система дуальної освіти. Вона полягає у тісній співпраці працедавців та освітніх закладів, які спільно готують студентів. Підприємства дозволяють вишам оцінювати потребу у кадрах тих чи інших спеціальностей, а також дають молоді місця для стажувань. До слова, у компанії студенти мають наставників, які допомагають впоратися із роботою, а також краще опанувати певний фах. Відтак з вишів виходять не «зелені» студенти, а молоді спеціалісти, що вже мають практичні навички.

studyingУтім, у дуальної освіти є суттєвий недолік – вона впроваджується переважно на прикладних спеціальностях, пов’язаних з виробництвом. А про журналістику чи інші гуманітарні напрямки не йдеться – принаймні, поки що.

Проте є ще один приклад – США, де існує трохи система під назвою «Co-operative Education» (або скорочено Со-ор). Вона передбачає, що студенти мають можливість після другого курсу чергувати кожні півроку навчання з роботою у певній компанії. Студенти можуть обирати, скільки циклів вони хочуть пройти – тобто, за час навчання можна попрацювати один семестр, а можна й три. При цьому тривалість навчання збільшується відповідно до кількості циклів Со-ор.

Студент Микита Степура, який зараз навчається у Drexel University (США), розповідає: «Вибір роботодавця та підготовка резюме – дуже важлива частина програми. Без хороших оцінок та мотивації неможливо отримати гідну роботу у відомій компанії. Утім, вакансій багато – від працівника у Starbucks до менеджера напівпрофесійного рівня. Можуть бути оплачувані або без платні, але з можливістю подальшого працевлаштування.

Координатори програми розповідають як правильно складати резюме, портфоліо і навіть як проходити інтерв’ю та до яких питань готуватися. Зазвичай один цикл Сo-op триває від чотирьох до шести місяців – усе залежить від працівника і роботодавця. Єдиний мінус: за умови участі в цій програмі відпочинку чи канікул майже не залишається, зате отримуєш величезну користь для себе і свого резюме».

І хоча студенти за кордоном мають набагато менше вільного часу, вони не змушені розриватися між навчанням і роботою. То, виявляється, вибір не такий вже неминучий?

Але, певно, українським працедавцям простіше нарікати на некваліфікованих студентів, а тим – на університети й жорстких працедавців. Бо так відповідальності менше, а слів – більше.

Досить слів. Годинник цокає. Час працювати.

*Редакція «Студвею» не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за думку, яку висловлює автор.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus