Що робити, коли доля у твоїх руках, але вони – слабкі?

дівчина

«Страх, що доля знаходиться в твоїх руках, проте ти відчуваєш, що вони – слабкі», – так англійський письменник Джозеф Конрад визначав фаталізм. Щоб позбавитись нав’язливого відчуття невпевненості, панічного страху бути незрозумілим, невизнаним, розкритикованим автори книги «Мистецтво та страх» радять замислитись над наступними твердженнями-порадами.

«Мистецтво та страх: керівництво з виживання для митця» – книга, в якій американські письменники Девід Бейлс та Тед Орланд досліджують занепокоєння, притаманні не лише творчим особистостям. Вона про те, що ти відчуваєш, сидячи в студії чи студентській аудиторії, за мольбертом, камерою чи пустим аркушем у програмі Word, намагаючись виконати потрібну роботу. Ця книга також про те, як створювати звичайне мистецтво. Якщо генії народжуються один раз на століття, гарне мистецтво твориться весь час. Отож, як не боятись діяти?

«But do you think there’s a line? You know, where you discourage the next Charlie Parker from becoming Charlie Parker? – No. Because the next Charlie Parker would never be discouraged».
Із кінофільму «Одержимість»

Постійно прагнути ідеалу – марно витрачати час

У класі з кераміки вчитель поділив учнів на дві групи. Щоб наприкінці семестру отримати відмінну оцінку, обидві групи отримали різні завдання. Першій групі сказали, що вона буде оцінюватись за кількістю вироблених горщиків (50 штук – оцінка «А»). Другій групі поставили інші умови: її оцінка буде базуватись на якості (1, але ідеальний горщик, – оцінка «А»). Несподівано, але найкращу якість показали саме учні першої групи, яким було необхідно зосередитись на кількості. Тоді як друга група провела більшу частину семестру, паралізована теоретизуванням, яким має бути ідеальний горщик, учні першої групи досягли кращої якості завдяки постійній практиці: помилки та хиби попереднього горщику були виправлені під час створення наступного.

Тож безсилля перед неможливістю досягти ідеалу призводить до прокрастинації. І навпаки: постійні помилки та їхнє виправлення, якщо не наближає нас до омріяного ідеалу, то, безсумнівно, вдосконалює навички.

музей

Реклама

Винагорода від самого процесу роботи

«Намалювати бізона на стіні печери тисячоліття назад було легше, аніж написати одне речення сьогодні», – зазначають автори книги. Справді, у минулому митці переживали не так багато, оскільки мали надійні інститути, які підтримували їх, становили певну світоглядну основу: церква, клан, ритуал, традиція. Звичайно, митець сумнівався менше, працюючи в служінні Богу, порівняно із сучасністю, коли ти працюєш у служінні собі.

Створювати щось сьогодні – це працювати в умовах невизначеності, сумнівів та протиріч, робити те, чим ніхто особливо не переймається, і за що може й не бути вдячної публіки чи жодної іншої моральної чи фінансової компенсації. Саме тому, якщо ти хочеш займатись тим, що тобі дійсно подобається, передусім важливо навчитись знаходити поживу, винагороду в самому процесі роботи.

Будь-яке мистецтво означає кожен раз починати з початку

«The pen has run dry», або «Перо висохло», – цю фразу письменники використовують, коли попередні ідеї вже втілені, а нових немає і, здається, їх взагалі неможливо знайти. Тоді виникає відчуття, що будь-яка наступна робота обов’язково провалиться. Насправді безідейний період – це нормальна, навіть здорова, як стверджують Бейлс та Орланд, частина виробничого циклу. І її безглуздо боятись. Вона лише свідчить про закінчення одного творчого етапу та початок наступного.

Відмови – ось що варто колекціонувати

Якщо поставити собі за мету отримувати 100 відмов на рік (особливо відмов в отриманні стипендій, участі в конференціях, проектах тощо), можна здивуватись, наскільки радикально збільшиться кількість позитивних відповідей. Жодного щасливого збігу обставин – лише основні принципи теорії ймовірності, які до того ж підбадьорюють внутрішнє я.

люди

Whateverism

Бейлс та Орланд пропонують поруч із фемінізмом, постмодернізмом та іншими -ізмами започаткувати нову течію – вотеверізм (від англійського whatever – будь-який, байдуже який). Головна характеристика вотеверистів: вони не плутають власні пріоритети з пріоритетами інших. Тобто шукають те, що до вподоби їм, а не їхньому оточенню. І до конкуренції ставляться не як до чергового підтвердження власної нікчемності, а як до інструменту, джерела додаткової енергії та дисципліни, що допомагає здійснювати їх наступну роботу краще за попередню.

Мужність – це єдина міра життя

Ще одна мудра думка авторів книги: «Мистецтво нагадує відчуття, коли ти починаєш речення, не знаючи його закінчення. Ризики очевидні: ти можеш ніколи так і не дійти до кінця речення взагалі – або, дійшовши, врешті-решт, зрозуміти, що не сказав нічого».

Якщо людина занадто переймається тим, як її сприймають інші, – це заважає віднайти шлях, призначений саме їй. Якщо ж його знайдено, але є страхи, які стосуються власних можливостей, – це перешкоди на шляху до своїх кращих робіт.

Зрештою, ти маєш вибір: обрати те, що тобі подобається, і докласти максимум зусиль, ризикуючи, що це не зробить тебе щасливим. Або не робити цього і гарантовано не бути щасливим. У такому випадку невизначеність стає більш привабливою за визначеність.

Отже, єдина універсальна порада на рахунок того, як не боятись діяти, – це бути мужнім, робити те, що сам вважаєш за справжнє.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus