«Найскладніше – не тупити»: як працюють молоді українські фотографи

main

Старий «Зеніт» як квиток до фотомайбутнього, мотивація працювати над собою та інші відкриття на шляху до визнання

Вони не можуть назвати фотографію своїм хобі й неохоче звуть це роботою. Вони завжди напоготові, творчо озброєні й здатні впіймати цікавий момент. Вони – це наші співрозмовники, молоді українські фотографи, які дійсно знають, як зафіксувати красу життя в одному вдалому знімку.

Познайомимось?

viktoria

Вікторія Мохова, фотографує приблизно три роки. Живе й працює в Києві

До того, як фотографія стала моєю роботою, я працювала менеджером у ресторані. Фотографувала рідко – лише на прохання друзів. Жодного разу не робила це за гроші: не вважала фото чимось справді вартісним. Легковажила щодо ідей серйозно займатися цією справою, попри позитивні відгуки вмикала в собі внутрішнього скептика. Згодом я все ж вирішила купити плівковий фотоапарат – придбала «Зеніт». Він не коштував мільйони, але 500 гривень на покупку все ж довелось позичити в мами.

Перші результати перевищили сподівання, тож одразу вирішила вдосконалювати навички. Абсолютно випадково потрапила на воркшоп із просування в «Інстаграмі», який став для мене вагомим поштовхом у фотодіяльності. Усе трапилося настільки вчасно, що саме після нього я вперше сказала: «Привіт! Моє ім’я – Віка, я фотограф».

viktoria3Я працюю в багатьох напрямах: люблю нове та незвичне, знімаю на плівку й цифрові фото. Більше подобається саме плівка: вона передає атмосферу, яка мені рідко трапляється в діджитал-світлинах. Мій улюблений жанр – street photography. Я непередбачувана людина – мабуть, саме тому мені вдаються неочікувані кадри на вулицях.

Наразі працюю в репортажній зйомці та фуд-фотографії. Вважаю, що успішною можна стати в будь-якому жанрі, тож особливого значення цьому не надаю. Головне – любити, надихатися й свідомо ставитися до справи.

viktoria2Восени минулого року я взяла участь у марші за права тварин. Поблизу йшла дівчина з милим мопсом, у того була хустинка на шиї. За деякий час пес втомився й вирішив улягтися відпочивати посеред Хрещатика. Він неймовірно мило лежав, не зважаючи ні на вмовляння господарки, ні на публіку, яка його оточила. Поки всі спостерігали за чотирилапим, я впіймала цей момент на камеру.

Я обожнюю чесні фото, показувати те, що є насправді, адже краса є в усьому без винятку. До речі, це була моя перша плівка, і можливо, саме тому це фото має для мене особливе значення.

Прикро, що неможливо бути в декількох місцях одночасно, хоча так хочеться! Щоб хоч якось уладнати цю проблему, треба багато й швидко бігати: без цього у фотосправі нікуди. Інколи важко перевести свою увагу від особистих переживань на зйомку. Такі вже особливості творчої роботи – усе залежить від натхнення й настрою.

viktoria3 (1)Проявляй творчість відповідно до поставленої мети, обирай свій напрям і розвивайся в ньому. І найважливіше – не бійся контактувати з людьми! Маєш хист до фуд-фото – заглянь до улюбленого кафе та опублікуй світлину звідти. Мрієш про крутий репортаж із заходу – пиши організаторам. На перших етапах достатньо мати лише бажання: камеру можна позичити чи взяти в оренду. Немає й такої можливості – не проблема, тепер у тренді фото на телефон.

Навколо багато нових і крутих проектів, які справді чекають на тебе! Обов’язково позначай компанії чи локації або ж відомих людей на фото у «Фейсбуку», але без фанатизму, звичайно. Я переконалася: це працює. Так я знайшла для себе цікаві проекти й продовжую співпрацю досі.

anastasia

Реклама

Анастасія Зазуляк, фотографує приблизно 4 роки. Живе й працює в Тернополі

Пригадую свою першу фоторадість у десять років – «мильничку» Sony. Тоді для мене не існувало жодних концепцій та продуманих деталей: я просто фотографувала все, що хотілося, і мені це подобалось.

Так сталося, що я втратила дуже близьку для мене людину, – почувалася , ніби потрапила до якогось іншого світу. Щоб витягнути мене з такого стану, мама купила мені нову камеру. Це дало поштовх до розвитку – я пішла на фотогурток і зрозуміла, що мені потрібна ідея, почала створювати образи для своїх моделей. Тоді й розпочалися перші «комерційні» зйомки: спочатку за коробку шоколаду, потім клієнтів ставало дедалі більше.

Але річ не в замовленнях: людям подобалося те, що я роблю, вони вірили в мене. Це надихало, я стала призером міських, всеукраїнських і міжнародних конкурсів. Тепер не зупиняюся, активно працюю і пробую себе в нових напрямах.

Обожнюю портретну фотографію: для мене це можливість не лише зробити фото, але й пізнати людину, її зовнішню та внутрішню красу. Портрет – це особливий зв’язок фотографа й моделі. Але не варто прив’язувати себе лише до одного жанру: потрібно пробувати різні, шукати себе. 

anastasia11Це фото навіює мені теплі спогади про першу зустріч із дівчатами, які стали для мене хорошими подругами. Несприятливі погодні умови не зашкодили фотосесії, тож ми фотографувались в одному зі стареньких тернопільських під’їздів. Дуже важливою є довіра: це те, що допомогло створити такий справжній та чуттєвий кадр.

Сестри на фото – близнята, але вони зовсім різні, що не заважає доповнювати одна одну. Я назвала цей кадр «Сонячні близнюки», тому що їхні обличчя гарно освітлені й нагадують мені сонячне проміння.

anastasia4

Обери свій стиль і формуй власний смак. Аналізуй роботи професійних фотографів та вдосконалюйся. Просто шукай те, що тішить тебе, і насолоджуйся процесом.

Не лякайся помилок: не все вдається відразу. Ти навчишся їх бачити, але для цього потрібен час і досвід. Не обмежуй себе та експериментуй, реалізуй власні ідеї. Я колись думала, що фотографи-професіонали зробили вже все, що тільки можна було нафантазувати. Це не так – ти дійсно можеш створювати унікальні кадри!

anastasia3Не картай себе через технічне забезпечення. Усе, що тобі потрібно зараз, – це ідея! Умій заявити про себе, сміливо відправляй зроблені світлини на конкурси, фотовиставки, поширюй їх у соцмережах.

Іноді важко знайти підхід до кожного і правильно донести до людини своє бачення. У мене є свій шлях до вирішення цієї проблеми: перед фотосесією зустрічаюся з моделлю, спілкуємося, обговорюємо деталі. Так уникнути непорозуміння значно легше. Також це допомагає помітити найкращу сторону особистості й показати це на фото. Так і виникає довіра.

pasha1 (1)

Павло Паштетов, фотографує приблизно 7 років. Живе й працює в Києві

Хоч би як банально це звучало, початком став закинутий «Зеніт», який я знайшов у батька. Мене привабив запах чохла і його вага: він був досить важким. Я тоді зовсім не знав, як фотографувати на плівку, навіть нікому було щось порадити чи підказати. Спершу читав самостійно, пізніше таки з’явився знайомий, який був готовий допомогти. Пам’ятаю, пояснив коротко: сонце – знімаєш у таких параметрах, хмара – в інших. Це були прості проби, але мене до них наче тягнуло.

Усі фотографії роблю на плівкові фотоапарати і не використовую жодних фоторедакторів. Фотоплівка чарівна за своєю суттю, бо навіть коли щось іде не так, усе одно виходить значно крутіше, ніж у цифрі. Плівка тримає тебе в приємному очікуванні, коли не знаєш, яким вийшов кадр. Ти маєш лише одну можливість зробити фото, бо невдалі кадри б’ють по гаманцю.

pasha3 (1)Я працював і з цифровим фото, але це не моє. Наразі мені до вподоби серійні фотографії та мультиекспозиційність. Тому залюбки беруся за різноманітні медійні фотопроекти. Нещодавно я ілюстрував фотографіями книгу, а також втілив багато своїх божевільних ідей для фотосесії лінії одягу: такий собі «треш-фешн» без обмежень. Чим більше ти спробуєш, тим більше дістанеш шансів для успіху.

У мене немає розуміння найкращого фото. Мабуть, усе ще попереду. Фотокультура – це не спорт. Я не ганяюся за першим місцем, щоб виставити свої світлини на п’єдестал. Люди розвиваються, тому погляди змінюються. Магія повинна бути в кожному знімку. Вибирати найкраще фото – для мене те саме, що займатися самовтішанням, а це призводить до регресу.

pasha2 (1)Люди люблять порівняння, але мистецтво – найбільш віддалена ніша для цього. Роби те, що тобі хочеться. Не роби фото заради фото, знімай щиро. Не просувай себе за допомогою фотографії, а навпаки – фотографію за допомогою себе. Як на мене, ці підходи значно відрізняються.

Перед тим як обрати шлях фотографа, запитай себе, для чого це тобі потрібно. Існує декілька варіантів відповіді, які може обрати фотограф-початківець: інколи хочуть «хайпанути» – прославитися шляхом публікації, інколи сприймають фото як спосіб заробітку. Обравши другий варіант, ти зрозумієш, як це – бути «людиною з камерою», а не фотографом. Це не погано: просто тобі доведеться підлаштовуватися під бажання інших і робити все, щоб клієнт був задоволений. Третій варіант – творчий шлях. Він егоїстичний у позитивному значенні слова, бо робиш усе так, як бачиш, і ніхто не нав’язує правил. Обираючи такий варіант, приготуйся забути про заробіток, принаймні на ранніх етапах.

pasha4 (1)Є фотографії, за які ти отримуєш гроші, а є просто «твої». Найбільша мрія фотографа – якось поєднати ці дві дороги. І якщо тобі це вдасться, то ти станеш удвічі успішнішою людиною.

Власний досвід показує, що в тебе є від 48 до 72 годин на реалізацію ідеї. Далі вона відмирає. Важливо не обманювати себе, бо той, хто хоче, шукає можливості, хто ні – причини.

Найскладніше – не тупити. Мова йде не про неправильний ракурс чи момент. Я про те, щоб не сидіти на місці. Для творчих професій характерна раптова втрата настрою чи натхнення, коли нічого не виходить. Але навіть у такі миті далі народжуються ідеї – тобі під силу їх зловити й вигадати щось цікаве.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus