Максим Заселян: «Доїхати без грошей з Маямі до Аляски? Легко!»

заселян4

Хто ж не знає Максима Заселяна? Відомий мандрівник уже у 26 років має на своєму рахунку 32 країни та 45 тисяч кілометрів автостопом. На тематичному форумі «Мандри» хлопець розповів про свої численні пригоди – автостоп до Гавани, півроку «бомжування» у США. Ми ж записали найцікавіші тези його розповіді про мандрівку Ісландією на велосипеді.

«Треба зробити те, чого я ще не робив»

Після повернення зі Штатів я довго сидів вдома. Але скоро мені це набридло і я зрозумів, що варто робити те, чого я ще ніколи не робив. Бо автостоп був, парні, самостійні мандри уже були. Це все уже вивчено і нудно. Доїхати без грошей з Маямі до Аляски? Легко! Це дійсно можливо, тому мені це вже не цікаво.

Я зрозумів, що треба робити щось таке, чого я не робив саме фізично. І тому обрав саме велосипед. Чому? Бо я його люблю, на ньому катаюся, хоча ніколи до цього не їздив на далекі відстані. Тим паче ніколи не їздив із вантажем, та й узагалі, ніколи не займався спортом. Я просто акумулював чудові гени батьків і використовував їх. Тобто був таким собі звичайним хлопцем.

Реклама

«1733 км велосипедом без підготовки»

Я одразу ж купив собі квиток в Ісландію. Чому саме ця країна? Бо вона мені здалася ідеальним місцем для веломандрівки – мінімум людей, максимум природи, не так багато машин. Окрім того, навколо неї є таке собі кільце від Рейк’явіка до Рейк’явіка, яке можна проїхати на двоколісному. От я і подумав: «Це ж чудово!», і взяв квиток в одну сторону.

Через два тижні у мене з’явився напарник – досвідчений мандрівник, який підкорив Ельбрус та Монблан, часто подорожував з велосипедом. Я вирішив, що він складе мені чудову компанію. І ми вирушили.

Ця мандрівка була дуже важливою для мене. Бо я переконався, що можу не лише їздити без грошей, на далекі відстані, ходити «у гості» до ведмедів, але й робити фізично складні речі. Ми за місяць проїхали 1733 км велосипедом. Для мене це було абсолютно без підготовки. І тому, коли я повернувся додому, то сказав сам собі: «Непогано, друже!». А таке зі мною буває доволі рідко. Я навіть відмовляв кільком видавництвам, які хотіли надрукувати книжку про мої пригоди. Досі вважаю, що ще не зробив нічого такого, про що можна написати, що буде дійсно крутим. Але от поїздка по Ісландії наблизила мене до цього.

«Хотілося померти або зламати велосипед»

Були моменти, коли хотілося померти або просто зламати велосипед і поїхати додому на автобусі. Але я цього не зробив, бо постійно нагадував собі: «Ти ж цього сам хотів!». І тому продовжував крутити педалі. Заспокоював себе, що головне перетерпіти до вечора, до намету. Там уже усе буде добре, а що найголовніше – там не буде велосипеда.

І саме у такий момент я зрозумів, що таке дзен. Себе я не зараховую до жодних конфесій, але от в Ісландії я пізнав, що таке найкраща медитація. Це життя саме тут і зараз. От ти їдеш і проклинаєш своє життя, що от у тебе усе болить, ти їдеш невідомо чого і невідомо навіщо, та ще й дуже повільно – 5 кілометрів на годину.

заселян3

«Коли щастя – це теплий суп, каремат та відсутність велосипеда»

Це був найбільш дискомфортний стан у моєму житті. Я зрозумів, що уся ця втома після роботи, оці думки: «Як я втомився, як я багато думав», це все дурниці. Це – звичайний день. А коли ти проїжджаєш 110 кілометрів за день, нарешті їж суп, про який думав усю дорогу, коли усі твої мрії зводяться до теплого супу, каремата та відсутності велосипеду поруч, то по приїзді розумієш – ось воно, щастя.

Коли ти крутиш педалі, у тебе в голові взагалі не виникають думки у стилі: «Що мені робити зі своїм життям? Чим мені зайнятися? А чи те я роблю у своєму житті? У чому крутий? Чи не крутий? А може я звичайний і у мене немає мети в житті?». Тобто те, що витає у нашій голові щодня. От це справді дзен.

Ти крутиш педалі, уже ненавидиш їх, вмієш вираховувати кілометри, віднаходиш свій ритм їзди, намагаєшся пристосувати його у такт до музики у навушниках. Ти живеш іншим життям і за місяць у тебе минає років п’ять. Це абсолютно новий досвід, який я раджу усім спробувати. Зокрема велосипед, бо це максимально натурально, ти зливаєшся з природою тут і зараз, це тобі не машина, не потяг, навіть не автостоп.

«Тамтешні вітри – це страшно, а дощ – щось надзвичайне»

Дуже часто шалений вітер дує тобі просто в лице. А тамтешні вітри – це страшно. Ти ще не бачив справжніх вітрів, якщо не був на Ельбрусі чи в Ісландії. Там машини здуває. А ми такі собі їдемо на велосипедах-пір’їнках. І от ми їдемо-їдемо до тої точки, де приблизно можна переночувати. А проїхали лише 15 кілометрів, а це дуже мало, це фактично нічого…

А тут ще й дощ починається. А дощ в Ісландії – це щось надзвичайне. От ми як визначаємо, чи сильна злива? Якщо стоїть стіна дощу, якщо видно бульбашки на калюжах. От в Ісландії ти його не побачиш, за те він бачить тебе. Усі ті хмари, які збиралися під небом, миттєво стають дощем і опиняються у тебе в одязі. І це при тому, що ти увесь фактично «в кульку». Не знаю як, але там ставало мокрим усе і за секунду.

Про особливості ісландців

Будь готовим до того, що вони можуть бути дуже суворими. Мабуть, це через тамтешню холодну погоду. Їм узагалі байдуже, що ти мандрівник, що ти на велосипеді, що ти втомився. Вони хочуть лише одного – щоб їм заплатили за душ. Нам розповідали, що це тому, що вони у дитинстві ввечері не дивилися серіали, а слухали розповіді про страшну погоду. Тому вони й зовсім не схожі на гостинних грузинів чи наших доброзичливих людей. Але це мій особистий досвід.

Незважаючи на усе це, я дуже рекомендую відвідати Ісландію, особливо на велосипеді!

Фото: сторінка героя у Facebook.

Помилка в тексті? Виділи її, натисни Shift + Enter або клікни тут.

comments powered by Disqus